Королівство блазнів

На велюровому троні

Сльози лив король в долоні,

А прислуга по кутках

Шепотіла: "Просто жах".

Бо ж марнів правитель тихо,

Його плеч торкнулось лихо —

На світанку просто неба

Послизнулась королева,

І хитнувшись усім тілом

Прямо з муру полетіла.

Король плакав безупинну,

Бо не встигла і дитину

Перед смертю дарувати...

Жінку де тепер шукати!?

Та згадав він, що новини

Із долини приносили‌,

Там з принцесою під боком,

Жив дракон червоноокий.

І подумав враз правитель:

"Треба лицаря просити".

У лискучих обладунках,

Зрощений на зіллях й трунках,

Без веселощів і барв

Лицар враз у зал примчав.

"Може зробиш мені ласку,

Одягнеш шолом чи маску,

Раз махнеш мечем закону,

Розітнеш навпіл дракона?

І мені врятуєш панну,

Кажуть ззовні непогану".

Уявив той лицар сцену,

Як виходить на арену

І мечем своїм махає,

Поки в полум'ї згорає.

Він прокашлявся несміло,

І сказав: "Я не зумію".

Підхопивши в руки зброю,

Прикрив двері за собою,

І подумав трішки ницо:

"Блазень я тепер, не лицар".

Але блазнів було двоє —

Він і ще король в покоях.

2026