Кіт

Забутий шлях крутився незворотньо,

губився погляд десь за стінами дощу,

і на душі було так мокро і самотньо,

побитому і хворому коту.

Він притискав хвоста і вуха безуспішно,

тікав між хвилями води з калюж,

і заглядав у очі тих веселих і успішних,

що пахли гниллю із розбитих душ.

Підвал кота спіймав в свої обійми,

і сирість притулилась до хвоста,

бо там цей світ був тихим і надійним,

подалі від двоногого "добра".

2026