4. Після 18 погуляєш

2013, вересень

Мій останній рік у школі, мені 15. Подруги збираються на дискотеку, а я клянчу в мами дозвіл.

Мама опирається до останнього, кричить, що в її віці вона по дискотеках не ходила. І це, до речі, правда — вона ходила з 18 до 26, поки не завагітніла мною. Але з її вуст ця заборона звучить як перше прокляття: не будеш ходити після 18. А друге прозвучить через кілька років: «вийдеш заміж — не довчишся». Вчитимусь я, як виявиться, все життя.

Дискотеку влаштовують у заміському клубі біля озера — пінна вечірка. Вхід справді з 18. Але ми ж місцеві й знаємо, як пройти на територію берегом озера через ліс.

Христя наспівує Diamonds Ріанни. Я мовчу — англійська в мене значно гірша, слабкий B1, може навіть A2. Ми щойно подивилися салюти й тепер ідемо два-три кілометри пішки до заміського комплексу, де нас чекає решта компанії.

Наша компанія — до двадцяти підлітків. Ми збираємося кілька разів на тиждень: пограти в баскетбол, зависнути в когось удома, або піти в більярдну, якщо погода не дуже. Або в бар, де нам продавали пиво, бо я колись у фотошопі всім виправила рік народження в паспорті на фото, і ми показали це барменші.

Минулого року ми навіть на зиму винаймали квартиру — на гроші, які заробили, роздаючи листівки та виконуючи дрібну роботу в підприємців. Двоє трохи старших дівчат збрехали, що вони студентки, і нам її здали. Щоправда, через місяць нас вигнали через постійний шум і натовп на балконі.

У нашому місті — 70 тисяч жителів. Але сьогодні День міста, і на дискотеку з’їдеться багато людей із навколишніх сіл і міст. Має бути грандіозна подія, і я дуже тішуся, що все ж випросила маму.

Деякий час ми танцюємо й веселимося. Інколи тікаємо від охоронців, щоб ті не помітили, що в нас немає вхідних браслетів.

А як же краш того часу? Краша немає — випускний рік. Я вирішила добре вчитися, щоб «втекти» від мами до Києва. На репетиторів грошей не було, тому я принесла зі школи купу підручників за всі п’ять років і планувала за рік усе повторити самостійно.

І, до речі, вийде: я сама підготуюся до ЗНО з історії, української та англійської з репетитором і вступлю в Київ. Але потім станеться війна, мама втратить хорошу роботу, долар зросте з 8 до 30 гривень, і мене не відпустять у Київ. Я вступлю до Дрогобицького університету на спеціальність, куди пройду на бюджет.

Після вечірки ми всією компанією повертаємося додому і чуємо дивні крики в парку. Чомусь не звертаємо на це уваги.

Наступного ранку дізнаємося з новин, що в той самий час у парку було вбито жінку.

Стає моторошно.

Мама клянеться, що більше нікуди мене не відпустить.

Фактично це була моя остання дискотека на наступні три роки. Але не через мамину заборону.