Маяк

Чи станеш ти знову моїм маяком?

Вітром, що з ночі на березі виє.

Чи станеш останнім моїм рубежом? 

Саваном білим, що очі покриє.

А може у хворому серці моїм

Ти б піснею став, що давно не співаю? 

Хоча, воно завжди було твоїм...

Чому ж в порожнечі я й досі питаю:

Місячним сяйвом станеш для мене?

Зорею останньою в небі безкраїм.

Червоною стрічкою в косу вплетену.

Чи посохом Смерті, що душі збирає?

Чотирнадцять зим мої стопи в піску.

Вітри не танцюють у моря вже вічність.

А я стала схожа на кригу крихку,

Що може зламатись цілком драматично.

А може, повір, у наступнім життю,

Якщо б переродження душ існувало,

Ти сів би зі мною, і стопи в піску,

А я би весь всесвіт тобі віддавала.

Ти став би не просто моїм маяком,

Не тільки тунелем, що вів би до світла.

А я не була би уже жебраком,

Що завжди жадав твого сяйва, як срібла.

Яким би не став ти, тебе би впізнала,

І поруч з тобою сиділа би боса.

Я б в кожнім житті лиш тебе обирала,

А стрічка червона прикрасила б косу.

21.06.2024