1 ГАВРИЇЛ

Бункер  був незвично тихим.
Сем сидів за столом, втупившись у ноутбук, Дін чистив ніж, а Луна перегортала старий гримуар, сидячи на дивані, підібгавши під себе ноги.
Повітря ледь здригнулося.
— Ну звісно, — пробурмотів Дін, навіть не підводячи очей. — Запах цукрової вати й проблем.
— Я образився, — пролунав знайомий голос.
Гавриїл матеріалізувався просто на столі, в сонцезахисних окулярах і з коробкою цукерок.
— Я приношу радість, гумор і… — він помітив Луну, завмер і зняв окуляри. — Ого. А це що за бонусний рівень?
Сем зітхнув.
— Гейб, ні.
— Гейб, так, — поправив архангел, стрибаючи зі столу. Він повільно підійшов до Луни, розглядаючи її з театральною серйозністю. — Значить, це та сама молодша Вінчестер. Та, що читає заборонені книжки і виглядає так, ніби може проклясти людину одним поглядом.
Луна підняла очі на Гавриїла відповідаючи:
— Залежить від настрою.
— О, я люблю дівчат із настроєм, — усміхнувся Гавриїл. — Це додає гостроти. Як чилі в шоколаді.
— Вона не десерт, — сухо вставив Дін.
— Не хвилюйся, ковбой, — Гавриїл підморгнув. — Я культурний. Спочатку фліртую.
Гавриїл клацнув пальцями — і в його руках з’явилася троянда з паперу, яка одразу ж перетворилася на полум’яний метелик і сіла Луні на плече.
— Для дівчини, яка тримає в руках книжку, що горить, — промовив він. — Думаю, ми розуміємо одне одного.
Луна ледь посміхнулась.
— Вона не горить, а реагує на магію.
— Тобто на мене, — самовдоволено сказав Гавриїл. — Бачиш, ми вже маємо хімію.
— Якщо ти ще раз скажеш “хімія”, я кину в тебе освяченою водою, — попередив Сем, погрожуючи архангелу вказівним пальцем.
— О, будь ласка, — архангел нахилився до Луни, тихіше, майже змовницьки. — Я пережив падіння небес, апокаліпсис і твоїх братів. Освячена вода — це навіть не розминка.
Гавриїл обвів Луну поглядом, зупинившись на книжці.
— Серйозно, Луно, — сказав він уже м’якше. — Ти тримаєш артефакт, який може знищити місто і виглядаєш так, ніби хвилюєшся, що спізнишся на пару. Це… неймовірно привабливо.
— Гей! — Дін різко підвівся. — Вона моя сестра.
— І я це дуже поважаю, — відповів Гавриїл, не відводячи очей від Луни. — Але, Діне… ти ж не можеш заборонити архангелу мати смак.
Луна закрила книгу та полум’я згасло.
— Ти завжди такий? — спитала Луна.
— Я можу бути ще гіршим, — усміхнувся архангел. — Але для тебе постараюсь бути чарівним. Це новий режим: “архангел-джентльмен”.
— Це звучить небезпечно, — сказала Луна.
— Я і є небезпечний, — відповів архангел тихіше. — Але тільки для тих, хто тебе образить.
Сем і Дін переглянулись.
— О, ні, — простогнав Дін. — Він закохується.
— Я не закохуюся, — заперечив Гавриїл. — Я… зацікавлююсь стратегічно.
Гавриїл знову клацнув пальцями — і на столі з’явилася тарілка з пирогом.
— Отже, Луно, — сказав архангел, відрізаючи шматок. — Розкажи мені: ти більше любиш книжки про демонів чи про хлопців, які вміють з’являтися з десертами?
Луна взяла виделку.
— Залежить від хлопця.
Гавриїл переможно усміхнувся.
— Діне, Сем, — сказав він. — Я залишусь тут на невизначений час.
— Я тебе вб’ю, — буркнув Дін.
— Ставай у чергу, — відповів архангел і підсунув Луні пиріг. — Але після десерту.
— Ні, — відрізав Дін. — Ми це навіть не обговорюємо.
Дін уперся руками в стіл, дивлячись на Гавриїла так, ніби оцінював, куди саме краще встромити ніж.
— Ти. Не. Чіпаєш. Нашу. Сестру.
— Ого, — архангел підняв руки, ніби здається. — Я ще нічого не чіпав. Я фліртую. Це різні види спорту.
— Для тебе, може, — буркнув Сем. — Для нас це одна й та сама проблема.
Луна сиділа трохи осторонь, смакуючи пиріг.
— Хлопці, — спокійно сказала Луна. — Я тут.
— Ми знаємо, — відповів Дін. — Саме тому ми нервуємо.
— Ви нервуєте, бо я архангел, — вставив Гавриїл. — Це зрозуміло, я б теж нервував. Я дуже харизматичний.
— Ми нервуємо, бо ти — катастрофа, — уточнив Сем.
— Справедливо, — задумливо кивнув Гавриїл, а потім перевів погляд на Луну. — Але ж ти не нервуєш, правда?
Луна підняла очі.
— Я мисливиця, — відповіла Луна. — Мене складно налякати. Дратувати — легше.
Гавриїл усміхнувся ширше.
— Прогрес.
Дін важко зітхнув і провів долонею по обличчю.
— Слухай, цукрова вата, давай начистоту. Чого ти хочеш?
Архангел відповів не одразу. Це вже саме по собі було дивно.
— Якщо чесно? — сказав архангел. — Вона цікава.
— Я не експонат, — спокійно відповіла Луна.
— Я знаю, — м’яко сказав архангел. — Саме тому.
Сем склав руки на грудях.
— Розшифруй.
Гавриїл знизав плечима.
— Вона не дивиться на мене, як на зброю. І не дивиться, як на монстра , — Гавриїл ковзнув поглядом до Луни. — Луна дивиться так, ніби бачить… мене.
У бункері запала коротка тиша. Дін зиркнув на сестру.
— Лу?
Луна ж трохи знизала плечима.
— Він просто не бреше про те, ким є.
— Я взагалі-то дуже добре брешу, — образився Гавриїл. — Це один з моїх талантів.
— Але не зараз, — відповіла Луна.
Гавриїл замовчав з серйозним обличчям.
— Гаразд, — буркнув Дін. — Це вже стає занадто емоційно. Мені це не подобається.
— Підтримую, — сказав Сем.
Гавриїл знову клацнув пальцями і в його руках з’явилися три чашки кави та одна з какао, яку він одразу простягнув Луні.
— Я намагаюсь бути пристойним, — сказав архангел. — Це важко, але я стараюсь.
— Це тебе не рятує, — попередив Дін, забираючи свою каву.
— Я й не прошу рятувати, — відповів архангел. — Я прошу шанс не бути одразу вигнаним.
Луна взяла какао.
— Один шанс, — сказала Луна. — Маленький.
Дін видав звук, ніби його вдарили в живіт.
— Луно…
— Один, — повторила Луна. — Якщо він почне поводитись як ідіот — ти маєш повне право його вигнати.
— Я завжди поводжусь як ідіот, — гордо сказав Гавриїл.
— Тоді в тебе проблеми, — відповіла Луна.
Сем тихо хмикнув. Дін подивився на архангела, потім на сестру і важко зітхнув.
— Добре, один шанс. Але якщо ти її образиш — клянусь, знайду спосіб тебе вбити.
— Це найромантичніше благословення, яке я коли-небудь отримував від родини дівчини, — усміхнувся Гавриїл.
Луна закотила очі.
— Ти неймовірний.
— Я знаю, — відповів архангел. — Сам дивуюсь.
Гавриїл трохи нахилився до Луни й тихо додав:
— Але, Луно, я не жартував. Я справді стараюсь.
Луна глянула на нього уважніше.
— Побачимо, архангеле.
Гавриїл усміхнувся.
— Побачимо.

**************

Кухня бункера була наповнена теплом і запахом кориці.
Луна стояла біля столу, закотивши рукави светра, і зосереджено розкачувала тісто. Поряд лежали яблука, ніж і стара миска, яку Дін уперто називав “священною реліквією пирогів”.
— Якщо він підгорить, я звинувачу архангела, — пробурмотіла собі під ніс Луна, обережно перекладаючи тісто у форму.
— Архангел тут тільки один, — пролунав голос позаду. — І він дуже ображений, що його не запросили на етап дегустації.
Луна навіть не здригнулася.
— Ти з’являєшся завжди, коли є їжа?
— Я з’являюсь, коли є ти, — відповів Гавриїл, спершися плечем об одвірок. — Але їжа це приємний бонус.
Гавриїл оглянув кухню, тоді руки Луни, припорошені борошном.
— Ти печеш пиріг у бункері мисливців, посеред апокаліптичних архівів. Це найлюдяніше, що я бачив за останні сто років.
— Дін без пирога стає нестерпним, — сказала Луна. — Це питання виживання.
— О, я знаю, — кивнув архангел. — Я бачив, як він дивився на останній шматок. Це чисте зло.
— Ти допомагати будеш чи просто коментувати?
— Я можу допомагати, — сказав архангел. — Але тоді є ризик, що пиріг стане божественним артефактом.
— Просто наріж яблука, — попрохала Луна, підсунувши йому дошку.
Гавриїл підняв ніж, повертів його в пальцях.
— Ти довіряєш архангелу гострі предмети? Це сміливо.
— Я бачила, як ти бився з демонами. Думаю, з яблуками впораєшся.
— Я зачарований, — пробурмотів архангел і почав різати яблука. — До речі, це вже побачення чи ще ні?
— Це кухня, — сухо відповіла Луна.
— Кухня — це початок усіх хороших історій, — сказав Гавриїл. — І більшості поганих теж.
Луна поклала яблука у миску, посипала їх цукром.
— Ти фліртуєш навіть коли ріжеш фрукти?
— Я архангел хитрощів, — знизав плечима Гавриїл. — Це професійна деформація.
Луна кинула на нього короткий погляд.
— Ти ж розумієш, що мої брати тебе вб’ють, якщо це зайде далеко.
— Я це врахував, — серйозніше відповів. — Але, чесно…
Гавриїл трохи нахилив голову.
— Я не звик хотіти залишатись поруч з людьми. Зазвичай я зникаю раніше, ніж починаю звикати.
Луна мовчки виклала начинку на тісто.
— А зараз?
— А зараз… — Гавриїл зітхнув. — Я думаю, що хотів би залишитись довше.
Луна накрила пиріг верхнім шаром тіста, акуратно защипуючи краї.
— Тоді не псуй усе жартами, — тихо сказала Луна.
Гавриїл усміхнувся, але цього разу м’яко.
— Я постараюсь.
У цей момент на кухню зайшов Дін і завмер.
— Чому архангел ріже яблука на моїй кухні?
— Це наша кухня, — виправила Луна.
— І наш пиріг, — додав Сем, з’являючись позаду брата.
Гавриїл підняв руки.
— Я під наглядом. Я майже поводжусь як людина.
Дін підозріло примружився.
— Якщо ти зіпсуєш пиріг…
— Я створю новий, — відповів Гавриїл. — Ідеальний. Теплий. Вічний.
— Не смій робити його магічним, — попередила Луна.
— Добре, — здався архангел. — Звичайний пиріг, але з любов’ю.
Дін застиг, а Сем тихо засміявся. Луна лише похитала головою й поставила пиріг у духовку.
— Якщо виживемо до вечора, — сказала Луна, — Буде десерт.
— З тобою я готовий ризикнути апокаліпсисом, — відповів Гавриїл.
— Черга, друже, — буркнув Дін.