Епілог: Через Півроку

Місто більше не рясніє клоунами. Рекламна вивіска «Веселка» згасла назавжди — будівлю перетворили на дитячий центр із кольоровими муралами, намальованими самими дітьми.

Я приїжджаю сюди разом із Чіміном — саме в цей день.

Двоє малюків — ті самі, що були в бункері — біжать нам назустріч. Вони обіймають його першими. Він сідає навпочіпки, дозволяючи їм тиснутися до нього, без страху, без спогадів про темряву.

— Як ви, герої? — питає він. — Чи малювали сьогодні щось нове?

— Я намалював дракона! — кричить один.

— А я тебе, дядю Чіміна! — з гордістю каже другий.

Я стою поруч, тримаючи в руках теплу каву з автомата. І дивлюсь на нього.
Тепер він — інший. Ні, не ідеальний. Але справжній. Живий. Легкий.
Чоловік, який вижив у пітьмі і витягнув із неї когось іншого.

Після того випадку він пройшов через програму психореабілітації, дав свідчення, визнав провину — і світ, уперше, не обернувся до нього спиною. Він влаштувався працювати з травмованими дітьми, викладає образотворче мистецтво в реабілітаційному центрі.

І він усе ще зі мною.

— Юнгі, — шепоче він увечері, коли ми вже їдемо додому. — Як думаєш, колись усе це перестане боліти?

Я обіймаю його за плечі й стискаю пальці.

— Можливо, ні. Але я з тобою. А значить — ми витримаємо.

Він схиляє голову мені на плече.

За вікном — захід сонця. І немає жодного клоуна.

Лише ми. І тиша, яка більше не лякає.

ПОДЯКА ВІД АВТОРА:

Дякую кожному, хто пройшов цю історію від першої до останньої глави.
«Місто клоунів» стало для мене емоційною подорожжю, яку я не забуду.
Якщо ця історія зачепила хоч одну вашу струну — я щаслива.
Обіймаю. До нових історій 💙 
З любов’ю, Ulyana Summers