Глава 1

Надворі вже вирує зима. Завиває грізний вітер, він розносить сніг всюди. На вулиці ні душі. Годинник цокає 9 ранку, сьогодні субота. Двоє хлопців лежать у ліжку і не поспішають вставати з нього. Фенсінь дивиться на досі сплячого Му Ціна і задумується наскільки гарний його коханий, бере темне пасмо волосся сплячого, що впало на обличчя і заправляє тому за вухо. Чи не піти б їм сьогодні в парк?

Після року стосунків і майже двадцяти років «дружби» Фенсінь думав, що вивчив усі звички, вподобання Му Ціна. Наприклад, те, що Му Цін ненавидить холодні пори року чи те, що він постійно закочує очі, коли йому щось не подобається, що поводить себе так ніби йому не подобаються усі ніжності, хоча всередині так їх бажає… Фенсінь подумки згадав те, як вони один одному зізнались в коханні, про бійку, яка відбулась за годину до того признання і пригорнув Му Ціна ближче до себе, обіймаючи сильніше. Останній від цього жесту почав рухатись. Спочатку він поволі розплющив одне око, потім інше. Фенсінь обожнював свого заспаного хлопця. Це розкуйовджене волосся, трохи мутні очі — він обожнює це все. Нахиляється і легко цілує в губи, поки його «соня» не прокинулась. Му Цін зовсім трохи червоніє, румʼянець розливається по щоках аж до вух. Хлопець відвертається, але його партнер притягає того до себе.

— Пішли сьогодні в парк?, — говорить Фенсінь. Вони вибрались з ліжка пів години тому і тепер пʼють ранкову каву. Му Цін дивиться у вікно де вже затихла хуртовина, що вирувала всю ніч. Сніг поволі розчищають комунальники. — Ти серйозно? Ти бачив замети?, — Му Цін хоче здатися незадоволеним, але його внутрішній голос каже йому погодитись. Так він не любить холод, так він, можливо, завтра буде хворим, так він хоче спати, але… — Так, пішли!, — протараторив хлопець, ледь не пожалкувавши про своє рішення, але вороття вже немає. — Справді? Так?, — Фенсінь не очікував того, що Му Цін погодиться так легко. — Тоді чого стоїш збирайся!, — після цієї зовсім трохи колючої фрази Фенсінь впевнився, що його коханого не підмінили вночі. — Іду, іду!, — Фенсінь поплентався одягатися в теплі речі, попутно допливаючи каву.

Небо затягнуте хмарами, а пара хлопців стоять на вході в парк і йдуть по розчищеній алеї серед дерев. Фенсінь дивиться закоханим поглядом на свого партнера і розглядає його одяг. На Му Ціні усе найтепліше, що він знайшов у шафі. Светр Фенсіня, найтовстіші джинси, коротка, але комфортна куртка, шапка від матері і шарф. Фенсінь сміється, бо хлопець чимось дуже схожий на ескімоса. За це він отримує споспеляючий погляд Му Ціна.

Вони просуваються алеєю, в парку вже потроху зʼявляються люди: матері з візочками, діти, власники собак та інші. Пообабіч доріжки видніються лавки з їжею, напоями. Від них так смачно пахне корицею, імбиром… — Ти хочеш перекусити?, — питає Му Цін. — Пішли візьмемо собі щось! — Я б не відмовився…, — сказав Фенсінь дивлячись кудись в небо. — Тоді пішли!,— Му Цін легко вхопив за руку хлопця і потягнув до найближчої. Пальці Му Ціна, що були без рукавичок віддавали приємною теплотою в руках Фенсіня. Йому це дуже подобалось. — Добридень, чого ви бажаєте?, — за прилавком стояла бабуся і мʼяко посміхалася. — Дві баоцзи, будь ласка!,— Фенсінь побачив цю позицію в меню і сумнівів не було: і Му Цін, і він сам обожнювали ці мʼякі булочки на пару зі смачною начинкою. Пара сіла на лаву під деревом і почала ласувати булочками. Баоцзи були дуже теплі, вони добре гріли руки.

— Куди ти мене, до біса ведеш?, — Фенсінь стягнув хлопця з лавки і потягнув за руку кудись. Фенсінь вів за лаву, між дерев, де снігу було по коліна. — Лишень спробуй…,— з добре удаваною злістю спробував сказати Му Цін, знаючи, що зараз станеться, але не встиг договорити, бо його легенько штовхнули. Му Цін з легкістю пірʼїнки впав у сніг. Хлопець довго не думаючи потягнув за ногу і Фенсіня, тепер вони двоє лежать в снігу. Вони почали удавано битися, колотитися в снігу, все ж таки, майже 20 років ворожнечі, яку примирював лише на деякий час Сє Лянь, хлопці звикли до такого. Чим більше снігу потрапить на «супротивника» тим краще. По алеї ходили люди. Вони оглядалися, кидали погляд на двох людей що билися в снігу, але ніхто не звертав уваги, бо розуміли, ще це гра і чули сміх. Враз Фенсінь, що в ході «битви» опинився на своєму «супротивнику» враз нахилився до його обличчя і… — Божечки! Та, що тут коїться! Ви тут зовсім очманіли, щоб всі свої збочення показувати! Світите своєю гомосятіною! І, як вам не соромно! Тут же діти!, — навпроти пари стояла жінка років тридцяти-сорока, тримала за руку свого синочка і дуже сильно кричала. Видно, сцена поцілунку двох хлопців дуже образила її принципи.. На крик жіночки почали збігатися люди. Вона все кричала й кричала про збочення і тут терпіння пари лопло вони в один голос крикнули: — Пішла нахуй! Му Цін підняв голову до вуха Фенсіня і прошепотів ледь чутно : — Я тебе кохаю~, — і накрив його губи своїми, а потім подумав наскільки він недооцінював зиму…