Кобила

Дівчина з подругою сиділи в кав'ярні й пили каву.

— У мене є історія про те, як одружилися мої бабця з дідом.

— А, ну, давай, — промовила подружка, попиваючи свій гіркий еспресо.

— Коротше кажучи: весілля. Молоді, гори їжі, все село зібралося. Чоловіки вже підчмелилися, а в цей час голова сільради виголошував побажання новій родині.

Раптом підійшов інший дід — за молодості він був козаком: скакав верхи по безкраїх степах і лупцював москалів, як боксерську грушу. Отже, привів цей дідуган молоду кобилу й каже: «Дарую її тому, хто гідний. Мені все одно вже скоро вмирати». У мого діда аж очі запалали — дуже хотів він ту кобилу. Але, окрім нього, її захотіла й дружина голови сільради: у них якраз померла конячка.

Спочатку дід почав торгуватися: пропонував три кілограми картоплі за кобилу, але жінку це не влаштувало. Тоді він підвищив ставку до п'яти кілограмів.

У цей час її чоловік допив уже третю пляшку горілки й сказав: «Давай зіграємо в хрестики-нулики і вирішимо, чия ж кобила».

Взяли палицю, накреслили в пилу сітку й почали грати. Перемагав мій дід, але голова сільради, чи то з п'яну, чи то з азарту, віддавати кобилу не хотів і почав битися.

Їх розборонили, і хтось із гостей крикнув: «Хлопці! Давайте спитаємо діда».

А дід уже помер за столом. Поки всі дивилися на померлого козака, наречена вкрала кобилу й побігла геть.