Минає рік

Так тихо. Вітальню заливали перші промені. Пестили голу шкіру, торкались сонного розуму. На підвіконні розквітав букет лілій. Десь вдалині море шепотіло з маритинами, перекрикувало їх гучними сплесками хвиль об кручі. У траві волав цвіркун. На великому дивані розтягнулося чотири тіла. Стривайте, уже три. З сонним хрипом той, що заснув в окулярах, підіймається.

– Стів? Раз ти уже встав, включи чайник. – сонно бормоче довговолоса, струнка, гаряча брюнетка. Кілька разів моргнувши Стів розуміє що це далеко не брюнетка а брюнет. І давно це він не пам'ятає свого чоловіка?

– Я не встав, а впав, любий. – голосне бормотання крізь зуби будить наступного.

– Та стуліть свої пельки, моє сонечко через вас прокинулося. – повільно сідаючи рудий позіхає.

– Фу. Нехай тоді сонечко увімкне чайник. – награно фиркає Едді, скидаючи останнього сплячого, їх наймолодшого члена сім'ї з дивану, прямісінько на коліна Стіва. Той стягує за собою більшість коців котрими вони вкривались й стогне від болю у м'язах.

– Гарет! – Томмі ахає, перш ніж вхопити подушку й кинути нею у Едді – поводься добре зі своїм чоловіком!

– Чоловіками! – кричить Стів уже з кухні.

***

– Аборт! – вигукує Гарет, кидаючи фрізбі. Маленька такса кидається за своєю улюбленою, після тапочків Едді, іграшкою. Виляє тоненьким хвостиком, кумедно перебирає коротенькими лапками й лає.

– Можливо, ти мав на увазі "апорт"? – невпенено перепитує Едді, відкорковуючи оком пляшку холодного пива. Десь на фоні Томмі розпалював вогнище в мангалі, а Стів був зайнятий засмаганням в до непристойності коротких спортивних шортах й потягуванні безалкогольного мохіто. Сонце помаленьку близилось до зеніту, проте в тіні клену все ще було прохолодно й затишно.

– А я що сказав по твоєму!? – з деяким обуренням Гарет впирає руки в боки й хмуриться, проте Стелла прибігає назад й кидає фрізбі біля його ніг і він знову усміхається, стирає піт з чола й присідає навпочепки. Невже можна злитись коли чотирилапе сонечко кружляє довкола? Немов малесенька сосиска, котра уже біжить на запах смаженого м'яса.

– Що, сосисон волосатий, хочеш подивитись як смажаться твої пращури? – Томмі підхоплює цуценя однією рукою й тримає мов малюка. У іншій тримає щипці, деколи замінюючи їх на пляшку пива. Стелла тягнеться облизувати його обличчя, вовтузиться.

– Відпусти собаку, Томмі. Ти їй зараз психічну травму нанесеш. – Стів знімає сонцезахисні окуляри, ледво замітний рожевий відтінок залишається контуром навколо них.

– Психічну травму хіба що ви з Едді їй нанесете! Я думав ти його душиш а не- – Томмі обриває себе на половині слова й обережно кладе Стеллу на землю коли та ледво не впала на мангал.

– Ти взагалі наніс крем для засмаги? Краще перенеси шезлонг в тінь.

– Там на мене йде увесь дим.

– А тут ти обгораєш.

– Мені краще знати.

Томмі зітхає й відставляє щипці, хапає з сумки сонцезахисний крем й вичавлює щедру кількісь на лодоню. Він знав як сильно Харрінгтон ненавидів цю текстуру, а згодом і липкість шкіри, хоч і недовоготривалу. Без жодних попереджень чи протестів зі сторони іншого він спершу грубо ляскає Стів по спині, а згодом починає бережно вмасовувати крем у вже дещо обпечену шкіру. Грубі пальці кружляють між родимками, немов бажаючи залізти під шкіру, торкнутись чогось що знаходиться глибше. Чогось таємного. Чогось, що було лиш між ними. Торкається губами засмаглих плечей, підіймається вище, розчиняється у зáпасі шампуню. Стів теж тане, тихо зітхає, розпливається на шизлонзі й це сприймається за прохання продовжувати.

– Ви ще поїбіться тут. – фиркає Гарет, і Томмі відсахнувся, прибрав коліно між ніг Стіва, котрий раптом напружився.

– Це не... я... ми просто того. – Харрінгтон жалюгідно виправдовується, немов закохана семикласниця.

Раптом Стелла лає, немов відганяючи Едді з виделкою від мангала.

– Ах! Гаряче як Стів. – він підморгує своєму чоловіку, перш ніж знову спробувати украсти сосиску з решітки.

***

По полудню вони відправляються на пляж. Було зовсім безлюдно, ніхто не знав про це місце. Вони плескались досхочу, Едді вчив Стеллу плавати, робив вигляд наче кидає її у Стіва, котрий благав не пускати до нього цього малого монстра. Гарет та Томмі плескали водою один у одного, дзвінко сміялись коли хвилі збивали їх з ніг, цілувались у солоному бризі й знову кидались у воду.

Стів виходить з води першим, йому швидко стає не добре він невагомості солоної води. Розтягнувшись на рушнику він хапає полароїд. Подарунок на новосілля від його друга Джонатана. Він твердив що камера буде корисною аби закарбовувати щасливі моменти не лише в пам'яті, а і на папері. Робить кілька знімків й усміхається.

– Уже втомився, солоденький? – Едді виходить з води з цуциком на руках, сідає поруч й кладе голову на плече Стіва. Той перебирає мокрі кучері й ніжно усміхається.

– Зовсім трішки. – пожимає плечима він, підводячи очі на не зовсім мужній писк Томмі котрий спіткнувся об щось на дні й упав у воду.

– Ей! Ідіть сюди! Тут дохлий скат! – волає Гарет, розмахуючи руками. Едді на прощання цілує Стіва у плече й встає.

– Пробач, мушу бігти, я ще ніколи не бачив скатів у живу. Пильнуй Стеллу!

***

Увечері, коли уже всі змили з себе поцілунки моря прийшов час вечеряти. Едді сидів у кріслі - качалці з веранди й читав у голос Гоббіта, адже ще до їх шлюбу обіцяв Томмі почитати для нього. Гарет лежав на килимі й вчив Стеллу давати лапу. Стів сидів на кухонній поверхні, допоки Томмі у кораловому фартусі в квіточку готував вечерю. Кухню заливало тепле світло від підсвітки кухонної фурнітури, на підвіконні горіла ароматична свічка.

– Я це не їстиму. – шепоче Харрінгтон, скривившись як середа на п'ятницю.

– Ти навіть не пробував. – обурюється Томмі.

– Шо за шум а дракі нєт. – озивається Едді, поставивши закладку й захлопнувши книгу. Гарет також зацікавлений суперечкою підходить аби зайглянути в кастрюлю. Едді підіймає кришку і реакція Стіва миттєва:

– Фу бля.

На мить стає тихо, перш ніж Едді заливається сміхом.

– То будеш їсти овочеву запіканку. До речі, її уже можна вимикати? Я голодний. – вмішується Гарет, заглядаючи до печі.

***

У спальні було дещо спекотно. По бокам величезного ліжка розкинулись Томмі та Стів, у центрі - Едді ближче до Стіва та Гарет зі сторони Томмі. Між ними усе ніяк не могла знайти місце Стелла. Кондиціонер тихо шумів, десь за вікном гукав сич, у траві знов заходився з піснею цвіркун. Навіть кілька, творили власний оркест з бубонами.

– Спекотно... – жаліється Гарет, кладучи голову на груди Едді.

– Пропоную скинути Томмі з ліжка, хто за? – Едді перший підіймає руку й Гарет підіймає за ним. Стів, здається, уже дрімав.

– Еее! – Хаган сідає саме вчасно коли Едді з усієї сили штовхає Гарета на нього й вони удвох падають на підлогу.

– Ало! Ми так не домовлялись, придурок! – Гарет застрибує назад на ліжко, схопивши першу кращу з безлічі подушок аби почати гамселити нею Едді. Той регоче, ліниво відбивається. Стіву, лежачому поруч, теж прилетіло і він сонно моргає.

– Позакривайте пиздаки, я тут спати намагаюсь. – бормоче він, і Едді перехоплює подушку й з деякою силою вкладає Гарета назад у дивно просторе ліжко.

– А де Томмі? – шепоче Гарет, озираючись, перш ніж побачити що Томмі все ще лежав на підлозі. – Йди сюди, ми більше не скидатимемо тебе, обіцяю.

– Ні, я на вас образився.

– Томмі... – Едді закочує очі.

– Тут підлога холодна, я не повернусь у ваш пекельний казан.

***

Нехай заметіль виє, мов звір за дверима.

Я чекатиму коли обійме тремтячі плечі рука незрима.

Я триматиму в долонях образ ваш як сніг що не тане.

Я даруватиму вам квіти навіть коли вас не стане.

***

Першим помер Едді. Щоранку Стів заварював чотири чашки кави. Добавляв в одну з них чайну ложку коньяку. Ставив її на підвіконня й довго сидів біля вікна, допоки Гарет й Томмі ще не прокинулись.

Настала осінь. Море приносило з собою шторми й холодні вітри, крало листя з дерев й тепло з серць.

– Стіве? Повертайся в ліжко, ще занадто рано. – Гарет вмикає світло у темній кухні, ставить крісло поруч зі Стівом. Той мовчить. Минуло пів року як йому стало гіршати. Як почали з'являтись темні кола під очима. Як помер Едді. Він утикається лицем в лодоні, коли очі стають вологими. Пара гарячих рук обіймає його, гладить по волоссю.

– Я теж сумую за Едді. – Гарет шморгає носом, намагається бути сильним, та не в змозі подавити власного смутку. – Усі ми.

***

– Апорт! – Гарет жбурляє уже трохи пожованне фрізбі і Стелла, в чорній курточці з черепом біжить за іграшкою. Таку обрав би Едді, саме тому таку придбав Гарет. Такса наздоганяє тарілку, хапає її та несе до чоловіка, пробігає повз, ігноруючи його "Стелла, сюди", несеться стрімголов до дерева. Під розлогим кленом була могила. Стелла вскарабкується на горбочок, кладе фрізбі біля хреста й лягає.

У Гарета очі на мокрому місці.

Стів сидів на веранді у кріслі-качалці під коцом у клітинку. Дивився у далечінь хвиль, час від часу важко зітхав й прикривав очі. Поруч з ним сидів Томмі, читав уголос "Гобіта".

– Сонце сяяло, і трава була напрочуд зелена. Проте Ґандальф зиркнув на нього з-під довгих кошлатих брів, які вибивалися за широкі криси... – Робить паузу коли на дерев'яні сходи сідає Гарет. Не хоче аби Емерсон чув як тремтить його голос. Коли Стелла повертається то намагається залізти на коліна Стіва. Томмі підсаджує її і Стів прикриває рот рукою, другою гладить собаку. Знову мігрень була сильною, аж до нудоти. Але він ще тримався.

Томмі кладе книгу на крісло на котрому сидів. Сідає поруч з Гаретом і цілує його в скроню, витирає сльози рукавом, цілує у кутики заплаканих очей. Йому було так соромно, що він не відчував того ж болю від утрати Едді. Хотілось забрати собі усі печалі його коханих, відчути ту ж скорботу що й вони, розділити її. Безумовно, Хагану було сумно. Їх дім більше не був таким затишним без Едді, без його жартів, без його гри на гітарі, без його дивакуватості.

***

Увечері Стів знову ліг спати пораніше. Гарет знову був зайнятий чимось у підвалі. Томмі знову пішов до моря. Вони перестали проводити кожен вечір разом після того, як Стів перестав сміятись з жартів, а вони натомість перестали жартувати. Все частіше з'являлись суперечки, вони перестали ходити разом у парк, готувати разом вечерю.

Гарет намагався бути якнайтихше, безцільно перебираючи струни в одному акорді. Після смерті Едді він почав вчитись грати на гітарі. Його гітарі. Бережно тримав її, мов цукровий кубик. Перечитавав його записи для наступних сесій гри у днд. Витирав пил на полицях з кубиками, фігурками, ширмою майстра. Кожного разу його руки тремтіли, щось падало, розбивалось, ламалось. Водночас щось ламалось і в ньому, немов мала галузка, уся в плодах. Ці плоди тягнули униз, надламували її і жоден вітер чи град не міг їх збити. Ці плоди занадто кріпко приросли до його гілля. Воно ламається. І він теж. Змітає усе з полиць, розкидає по кімнаті, розбиває скляні фоторамки, де він, Томмі, та Едді грають у морі. Розбиває фото де Едді усміхається найщирішою усмішкою, тримаючи Стеллу щойно забрану з притулку. Розбиває фото де Стів скривив міну на вид кулінарних діянь Томмі а Едді аж плаче від сміху. Розбиває фото де вони з Едді удвох ще в гурті "іржавий цв'ях".

Шум наполохав Стеллу. Та вскакує на коротенькі лапки, путається у светрику котрий для неї зв'язав Стів, лає. Стів прокидається від шуму, та не може знайти сил аби піднятись з ліжка, притягує до себе збентежену собаку, вкриває коцом й знову закриває очі.

Томмі повертається зовсім пізно. Замикає усі вікна, аби шторм не перекинув вазони. Замикає двері для їх же безпеки. Ставить у холодильник порцію вечері, котру Стів попросив залишити для Едді, адже той невдовзі повернеться, справді повернеться. Стіву ставало все гірше. Це засмучувало Томмі. Він безшумно ходить домом, шукаючи Гарета. Знаходить його у підвалі, сплячого на підлозі у позі ембріона серед розбитого скла та поламаних полиць. Відносить у ліжко до Стіва й Стелли. Цілує усіх трьох на ніч та йде спати у вітальню.

***

Стіва не стало.

Стало зовсім тихо.

Стала зима.

Напередодні йому стало трохи краще. Вони сходили усі разом у парк, у кафе. Стів навіть сміявся, коли Гарет показував яким трюкам навчив Стеллу. Та стрибала, раділа, кружляла навколо свого татусика. У зоомагазині Стів вибрав для неї нову рожеву курточку з блискітками, декілька іграшок й смаколиків, а усю дорогу додому ніс на руках, адже "ляля напевно змерзла в лапки". Уночі Стів вперше спав спокійно. Томмі навіть знову заснув у ліжку, притулившись до Гарета на самому краєчку матрацу. Він пам'ятав як прокинувся від того, як його відчайдушно тряс Гарет, він пам'ятав як той ридав і благав щось зробити. Стів не прокидався. Не дихав. Далі усе як в тумані.

***

Гарет мовчки кидає нове фрізбі. Стілла, у рожевій курточці намагається бігти за ним, перебирає коротенькими лапками снігові замети. Він йде за нею, бере на руки й не знає куди подітись. Він не хоче повертатись у будинок. Декілька хвилин дивиться на ще один хрест під безлистим кленом. Ковтає ком у горлі, видихає з парою у повітря усю свою печаль. Озирається на берег, зовсім близько води на камінні сидів Томмі. Шукав у морі утіхи. Зимою воно віддавало назад усе те тепло, що отримало літом. Усі ті усмішки, усі ті поцілунки, усі ті переплетені пальці. Він тремтів, замерзав, та не міг зрушити з місця. Вдивлявся у далечінь, немов вона може повернути його коханих. Забрати його самого замість них.

***

Плита була холодна. Вони майже не готували тепер їсти на усю сім'ю. Їли десь не вдома, замовляли доставку, готували лише кожен сам для себе. Томмі не повертався. Блукав берегом у потемках, благав Бога припинити цей кошмар. На ще свіжу рану постійно сипалась сіль сліз його останньої коханої людини. Він більше не міг дивитись як Гарет плаче у подушку Едді. Не міг дивитись як Стелла лежить клубочком на місці, де завжди спав Стів. Не міг витримати як вона чекала коли татусик повернеться додому. Не міг.

У його пам'яті раз за разом спалахували спогади, мов нескінченна мігрень.

Спершу похорони Едді. Вони не стали кликати нікого окрім дядька Вейна. В такому тісному колі вони усі могли не боятись оплакувати Едді. Поклали до його могили щенячий ошийник Стелли. Маленьку пляшечку віскі. Гітарні струни. Сімейне фото у кишеню над серцем. Томмі не міг змусити себе плакати, стояв у зневірі й немов спостерігав сам за собою зі сторони. Дядько Вейн міцно обіймав безутішних Стіва й Гарета.

Потім Стів впав у депресію. У розпач. Постійні візити у лікарів. Ліки. Зміна ліків. Вдруге. Вретє. Вдесяте. Стів ставав маревом у них на очах, потрохи помирав на руках, розчинявся, допоки не став привидом самого себе. На похорон прийшло трохи більше людей. Місіс Харрінгтон гірко плакала, ховаючи свою єдину дитину. Містер Харрінгтон не приїхав. Одразу після похорону Гарет поїхав у батьківський дім, не в змозі дивитись у вічі Томмі. У нього було відчуття немов Емерсон звинувачує його у всіх смертях. Він не може ображатись на нього, з розумінням дає час та простір, аби усе пережити.

***

У домі стало тихо. Мов у вакуумі.

Наступила весна.

+23. + 32. + 27.

На підвіконні у вазі розквітали лілії.

Ось вони і залишились удвох - він і море. Море і він.

Залишившись зовсім сам у будинку Томмі кинув терапію. Кинув пити. Курити. Вживати. Їсти м'ясо й цукор. Влаштувався працювати в приватний дім для літніх людей. Почав заочно вивчати суднобудування. Кожну суботу вони зустрічалися з Гаретом у парку, недалеко зони для вигулу собак.

Гарет уже сидів на лавочці зі Стеллою. Він сідає поруч. Довго мовчать.

Гарет недавно познайомився з одним хорошим хлопцем. У нього теж був такс, довжелезний трьохрічний красень з дещо кучерявою довгою шерсттю.

– У Стелли будуть цуцики. Хочеш собі одного? – тихо питає Гарет. Томмі кидає погляд на Стеллу, та ловить його й привітно виляє хвостиком. Знову западає незручна тиша, Хаган хитає головою.

– Вдома ще є твої речі. Спакувати тобі їх, чи- – Гарет перебиває його, не даючи спитати чи повернеться він.

– Так, будь ласка. Я заїду у вівторок.

– У вівторок я на роботі.

– У середу?

– У середу мені потрібно в університет.

– Ти знову поступив?

– Так.

– На кого?

Томмі не відповідає. Встає, зморгує до болю гіркі сльози.

– Ти прийдеш у наступну суботу? – з тихою надією питає Гарет.

– Не знаю. Я напишу тобі коли можна буде забрати речі.

***

Наприкінці весни на світ з'явилось троє цуценят. Гарет був на сьомому небі від щастя, вислав усім своїм знайомим фото. Назвав короткошерстого чорного - Едді, коричневого - Томмі, малого кудланя - Стів.