Початок плутанини

Пролог.

А ви мріяли колись подорожувати світами? Просто уявіть: захотіли ви побачити єдинорога – пів години і ви вже з ним!

Кожен портал виходив у білий простір, яким керували охоронці. Благородні прикордонники, що допомагали підтримувати зв'язки між всіма органами влади та вирішували конфлікти.

Та попри все чудове, звісно, кожен всесвіт мав свої закони, деякі були готові вільно приймати всіх, частина впускала без супроводу лише тих, у кого були родичі. Та були відьми, до яких вільно можна було заходити лише котам. Всі решта мали супроводжуватись охоронцями.

Що ж, розкажу я вам історію, про одного покидька, якому «не пощастило», що його кіт втік до відьом.

Приємного читання!!

Хто такий Едді – напів вампір? Всі його знають чи хоча б чули про нього. Вампір, що від батька дістав лише нічне бачення та інші вампірські риси зовнішності, та нічого більше. Дитина, що була занадто нормальною для вампірів, проте надто ненормальною для людей.

Та будьмо відверті, всім було байдуже, точніше всім, окрім одної відьмочки, що колись подарувала йому котика. Відтоді йому не так самотньо.

Кіт був великим, чорним і лахматим, як належить котику елітної відьми. Підліток Едді назвав його Люциком, це стало плювком в лице охоронцю, що взяв за нього відповідальність.

З тих пір Едді остаточно осиротів та вештався всіма вільними світами. Разом з Люциком, звісно.

Зазвичай кіт був слухняним, та якби все було як зазвичай, чи читали б ви це? Поки Едді стояв у білому просторі, в черзі до світу русалок, то побачив стару знайому. Кріссі Каннінгем. Відьмочку, що подарувала йому єдиного друга. Вона теж помітила Едді, посміхнулася та помахала йому як привітання. Все було добре до того моменту, як Люцик вирішив побігти у напрямку Кріссі, що щойно зайшла у портал до свого всесвіту.

Якось так Едді й опинився у компанії Стіва Гарінґтона. Благородного охоронця світів, буквально чоловіка у білому пальті, якого кидали на всякі завдання, які старшим здавалися не важливим. А Стів? Він як песик бігав за дорученнями, у сподіваннях, що отримає кращу посаду.

Кращого дуо й уявити було важко.

Все про що думав Едді – якомога швидше знайти Люцика, та раптом почув голос Стіва.

– То куди ми йдемо шукати? – охоронець сперся на чийсь паркан.

– До дому Кріссі Каннінгем, – буркнув Едді зазираючи у крону яблуні, він намагався звучати як зазвичай, та Стів міг почути як той хвилювався. – він побіг за нею.

– Тоді спішу тебе розчарувати, ти йдеш до її батьків, вона переїхала і живе в протилежному напрямку, якщо брати портал за орієнтир. – Сказавши це Стів потягнув руку на чужий город, зірвав вже стиглу малину, оглянув її на наявність жуків та закинув собі на язик. – та навіть якщо так, звідки ти знаєш де живуть її батьки?

Чи потрібно мені казати, що Едді був злий? Мабуть, ви і так це зрозуміли. Мало того, що Стів мовчав, коли вони йшли не в тому напрямку, так він ще й задавав питання, що взагалі не стосувалися Люцика.

Стіву він не сказав, а просто почав крокувати в іншому напрямку. Та я вас скажу, охоронець, який за ним доглядав часто заходив до будинку Каннінгемів, тож Едді знав дорогу як свої 5 пальців. В принципі, так він і зустрів Кріссі.