✨

Ремус з дитинства бачив сни. Вони повторювались — уривки подій, що не належали його життю. Вогонь і холодний камінь. Книга, яку він тримав у руках, але не міг згадати, коли читав. Голос, який сміявся, та обличчя, що завжди губилося в тумані.

Він не розповідав про це нікому, навіть батькам. Навіть коли його сни ставали болючими. Навіть коли він прокидався вночі від глухого відчуття втрати.

Сіріус завжди знав, що жив раніше.

Він був дитиною, яка не боялася темряви, бо відчував, що вже був у ній. Він знав, як буде смакувати їжа, яку ніколи не куштував. Одного разу, читаючи книгу, він знайшов на її сторінках речення, яке наче знав усе життя, але не міг згадати, звідки.

Він не питав нікого, чому це так. Бо всі його «чому» розбивалися об холодний погляд матері. Бо він знав, що це не ті питання, на які вона дасть відповіді.

1996

Ремус кричить.

Сіріус падає назад. Його обличчя застигає у виразі здивування. Він тягнеться до завіси, ніби хоче зачепитися, але… зникає.

Ремус не дихає.

Щось у його грудях рветься, і він уже знає, що буде далі. Він бачив це стільки разів. Стільки життів.

Його ноги підкошуються, і він падає на коліна. А тоді приходить пам’ять.

Древній Єгипет, 1000 рік до н.е.

Ремус був жрецем, а Сіріус — воїном, якого народ прозвав безсмертним. Він вірив, що має жити без кінця, але Ремус знав: кожен має своє призначення.

Сіріус намагався змінити закон богів, але його зловили і покарали. Тіло, що було покладене на палаючий вівтар, стало останнім чином їхньої зустрічі.

Ремус знову став священиком і більше не дозволяв собі любити.

Рим, 44 рік до н.е.

Він був воїном, що повернувся з битви — виснаженим, зламаним, покритим шрамами. Сіріус був юнаком із багатої сім’ї, який уперше втік від своєї долі. Вони зустрілися на ринку, коли Сіріус украв у нього яблуко, а Ремус просто засміявся і віддав ще одне.

Вони жили разом рік. Це було тихе щастя, яке він намагався запам’ятати.

А потім Сіріуса знайшли. Його батько відправив його до легіону. Він не знав, що таке війна. Не вмів тримати меч.

Його тіло повернули додому в тканині, просоченій кров’ю.

Ремус не зміг навіть попрощатися.

Венеція, 1520

Ремус був лікарем, Сіріус — венеціанським дворянином, котрий часто хворів від утоми та самотності. Він лікував його, даючи ліки, але від того чи ставало йому краще — незрозуміло.

Одного разу Сіріус просто не прийшов до нього. Тіло знайшли на його порозі, мертвим від отруєння, залишивши запис на столі, який пояснював, що, як і в попередньому житті, ніхто не може бути разом із ним без наслідків.

Ремус пообіцяв собі більше не любити.

Гетьманщина, 1654

Ремус був козаком, що боровся за незалежність своєї землі. Він брав участь у численних битвах за свободу, але кожна перемога приносила більше втрат. Сіріус був його братом по зброї, вірним другом і тим, хто завжди тримав його на ногах у найскладніші часи.

Ремус не міг дочекатися того дня, коли вони зможуть спокійно жити, але війна ніколи не завершувалась. Сіріус завжди стояв поруч, навіть коли він отримав смертельне поранення в одній з битв, а Ремус тримав його, знаючи, що більше ніколи не буде такого, як раніше.

Їхні серця разом помирали, залишаючи лише спогади і уламки старої надії.

Париж, 1794

Ремус був письменником, який писав про свободу. Сіріус був революціонером, що занадто голосно говорив правду.

Вони говорили ночами про майбутнє — про те, як колись житимуть біля моря, де не буде страху.

Наступного ранку Сіріус стояв перед трибуною, а юрба скандувала його ім’я. Він посміхався навіть тоді, коли його шию обійняло холодне лезо.

Ремус не міг змусити себе закінчити жоден рукопис після цього.

Лондон, 1899

Ремус був учителем. Сіріус — художником, що малював його силует у вікні.

Вони прожили п’ять років у маленькій квартирі, заповненій фарбами та книгам. А потім прийшла війна.

Сіріус зник серед окопів, залишивши після себе лише незавершений портрет.

Нью-Йорк, 1925

Ремус був музикантом, який жив у однокімнатній квартирі з обдертими стінами. Сіріус — інвестор, котрий не знаходив сенсу в своїх прибутках, поки не зустрів Ремуса.

Вони проводили вечори за чашкою чаю, слухаючи, як музика переплітається з атмосферою міста. Вони мріяли про майбутнє разом, але їхні дороги завжди розходились: Сіріус обирав нові амбіції, а Ремус — нову пісню.

І, зрештою, один з них залишив цей світ.

Лондон, 1996

Ремус не думав, що знайде когось у цьому житті. Він був хлопчиком, який ховав руки в кишенях, щоб не було видно шрамів. Він навчився жити тихо, щоб не привертати уваги.

Але Сіріус ніколи не був тихим, він був ураганом. Він увірвався в його життя сміхом, безрозсудністю і світлом. Він змусив його повірити, що цього разу все буде інакше.

Але історія завжди повторюється.

Втрата.

Завжди втрата.

Він закриває очі, дозволяючи собі лише секунду слабкості. Лише секунду, перш ніж знову встати, знову боротися, знову втрачати. Але одного разу — знайти.

Він знає, що це ще не кінець, хоч йому від цього не легше. Він не хоче чекати ще одне життя.

Манчестер, 2017

У маленькому книжковому магазині хлопець із світлим волоссям розставляє книги. Він тягнеться до найвищої полиці, і одна з книжок падає.

— Ой, я…

— Давай допоможу, — голос із-за спини.

Він завмирає. Обертається.

Хлопець із чорним волоссям і сірими очима піднімає книгу й простягає йому. Їхні руки торкаються на секунду.

І обидва знають.