1

Вона була якась неземна. Рідко посміхалася, але так щиро, і постійно шукала очима брата. Піклувалася про нього краще за їхню матір, яку Му Чжин не пам'ятав — та померла якось раптово. Натомість їхнього батька, До Мін Сока, у них у селі знав кожен: він був відомим майстром з металу.

Здається, їх розділяв рік. І вона просила ставитися до неї шанобливо, можливо, навіть звати нуною. Але Му Чжину снилися надто відверті сни з нею у головній ролі років із чотирнадцяти, тому він був проти формальностей. Хоча їй би у цьому ніколи не зізнався, навіть під загрозою смерті.

У шістнадцять він зізнався Хьон Су, що йому подобається його сестра. Він тоді напився соджу та розговорився, хоча знав, що другові байдуже на його любовні переживання .

— А на що це схоже? — насупився Хьон Су, відсунувши від себе пластиковий стаканчик з соджу, яке ледве пригубив.

Вони сиділи в лісі, біля струмка, подалі від очей та вух. Бо в них у селі було дуже багато любителів сунути носа в чужі справи. Це жахливо дратувало Му Чжина, тому він вирішив за будь-що переїхати до столиці, вивчитися й стати успішним журналістом. Та ніколи більше не повертатись сюди.

— Закоханість? — з розумінням кивнув Му Чжин, не здивувавшись такому дивному питанню. Хьон Су мав проблеми з вираженням емоцій, тому багато хто вважав його одержимим, чудиком і загалом побоювався. Хе Су постійно ходила заступатися за брата. Му Чжин згодом звик до його дивної манери спілкування.

— Коли її бачу, у грудях немов вибух тепла. Дуже хвилююсь, коли вона говорить зі мною. Та можу нескінченно дивитись на її посмішку. Але вона рідко посміхається... а ще хочу дбати, робити їй приємне, обіймати, цілувати...

— Все, досить, — перебив його роздуми.

— Гадаєш, у мене є шанс? Біля неї багато хлопців в’ється.

— Хтозна, вона ніколи про таке не говорить і подарунки викидає, каже, що це безглуздо.

Му Чжин гірко зітхнув, наливаючи ще алкоголю. Чомусь про закуску він забув.

— Давай нап'ємося, Хьон Су! — рішуче заявив і долив ще йому.

Хьон Су скривився, але випив.

Через кілька годин, коли світ кружляв, і Хьон Су нудило в найближчих кущах, на них натрапила стурбована Хе Су.

— Му Чжине, бовдуре, ти навіщо напоїв Хьон Су? — дала йому по потилиці.

— О! Хе Су, а ти мені подобаєшся! — пробурмотів, хапаючи її за руку.

Вона хотіла вирватися, але він через випитий алкоголь не міг утриматися на ногах, тому вони разом впали на траву. А потім його знудило на неї. Довелося віддати їй свою кофту, поки вона намагалася випрати сукню в струмку. Дівчина всю дорогу лаялася, а вони з Хьон Су, мокрі й продроглі (вирішили протверезіти, викупавшись просто в одязі в струмку), пленталися поруч.

Коли компанія підійшла до воріт будинку брата і сестри, Хьон Су попрощався і поквапився всередину змінити одяг, але Хе Су залишилася стояти й пропікати Му Чжина поглядом.

— Му Чжине, я готова тебе вбити, ти в курсі?

Запізно прийшло збентеження — мабуть, алкоголь трохи розвіявся.

— Пробач, але я правда...

— Гаразд, давай зустрічатися, — подивилася собі під ноги й раптом стала тихою й сором'язливою — разюче не схожа на ту, хто всю дорогу їх сварила без перепочинку.

— Ем... що? — розгубився.

— Ти мені теж подобаєшся... трошки.

— Точно? — недовірливо глянув на неї.

— Йди додому, завтра поговоримо,— коротко з-під лоба глянула на нього.

— Добре.

Му Чжин удома довго стояв під душем, тер себе мочалкою та думав, що це якийсь жарт чи галюцинація. Але наступного дня вони зустрілися та поговорили. І все виявилося правдою.

***

Тоді їх мало цікавили новини великого світу — вони загубилися на кілька років у своєму маленькому. Му Чжин частіше бував удома в Хе Су, ніж у себе. Мама навіть ображалася. Але він якось примудрявся добре вчитися (все ж таки плани на майбутнє у нього були).

Зими він майже не пам'ятав, бо холоду не відчував у всіх сенсах. Вдома у сімейства До завжди було тепло і пахло випічкою. Хе Су пекла чудові яєчні пироги або робила рисові булочки.

Він цілував її потім, коли вони залишалися наодинці, та відчував той чудовий смак на дівочих вустах. Вона завжди ніяковіла та цілувалася несміливо, з обережністю. Його руки (хай їм грець!), все намагалися залізти під її вільну футболку, яку вона носила вдома разом зі спортивними штанами (але хлопець завжди вчасно себе зупиняв). На тій футболці було безліч плям від фарби, що вже не відпиралися, і це здавалося йому чимось неймовірно милим.

Найчастіше Хе Су проводила час у майстерні, яку їй виділив батько для творчості. Му Чжин любив озброїтися відеокамерою, яку подарував йому батько на день народження, і знімати дівчину. Вона сміялася, просила припинити, а він милувався нею через об'єктив. І хотів зберегти в пам'яті таку — усміхнену, ніжну, тендітну. Вона малювала квіти, портрети, натюрморти. Якось навіть намалювала його, довго мучила, змушуючи сидіти не рухаючись кілька годин.

А Му Чжин завжди відволікався: на її посмішку, те, як вона заправляє пасмо за вухо і дивиться з-під опущених вій. Пройшло так багато часу, а він досі пам'ятає, як горів тоді зсередини. Стискав руки в кулаки на колінах, щоб не видати свого перезбудженого стану. Чомусь тодішнього підлітка Му Чжина дуже розпалило здавалося б цілком невинне заняття. Він повільно плавився, як галій у міцно стислій руці.

Хе Су була надто зосереджена на малюнку і, на щастя, нічого не помічала. Інакше він би спалахнув від сорому, бо вона була така мила, невинна. Напевно, подумала б, що він якийсь збоченець й виставила б за двері. Незважаючи на те, що вони зустрічалися близько року, далі стриманих поцілунків ще не заходили. Він боявся навіть опустити руку нижче талії. А раптом їй не сподобається, вирішить, що він тільки про це думає? Зрештою, можна й почекати.

Тоді, як тільки вона закінчила малюнок, Му Чжин схопив куртку та хутко зник. І ніколи вона не дізнається про те, як він задовольняв себе вночі, уявляючи те, на що насправді тоді не наважився б…

***

Літо 2001 року було найкращим у його житті. До вибуху їх маленького світу залишався майже рік, але тоді ніхто про це не знав. Хе Су посіла перше місце у якомусь мистецькому конкурсі й навіть їздила на церемонію нагородження до Сеулу.

— Можливо, навчатимуся в художній академії в Сеулі, уявляєте? — захоплено розповідала їм із Хьон Су.

— Я теж збираюся вступати до Сеульського університету, на журналістику, можемо разом житло винаймати, — надихнувся Му Чжин. — Ти теж у Сеул після випуску, так, Хьон Су? — дивлячись, як друг звично порпається зі своїм плеєром, штовхнув його в бік.

Той вороже глянув на нього, швидко затуляючи вуха навушниками.

— Хьон Су хоче залишитися з батьком тут, — сумно посміхнулася Хе Су, подивившись на брата.

— У нього начебто непогані оцінки, міг би спробувати, не до Сеульського, звичайно, але...

— Йому це не потрібно.

— Дивно, я думав, що всі хочуть вибратися з нашого села та побачити великий світ. Це ж Сеул!

— Не всім це потрібно, Хьон Су тут спокійно. Він хоче перейняти справу батька, а для цього зовсім необов'язково закінчувати університет.

Хе Су вляглася на простирадло, прикрила очі долонею-козирком і глянула в небо.

— А ти? Не хвилюватимешся за нього? — Му Чжин розташувався поряд.

Хьон Су, здавалося, був далеко звідси — сидів на траві та, заплющивши очі, слухав музику.

— Буду, звичайно, але батько подбає про нього. Так буде краще, ти ж знаєш, що він відрізняється від нас. Йому було б складно жити з іншими людьми, а я не змогла б бути з ним поруч завжди, як тут.

— Але, можливо, йому це і треба. У сенсі спробувати самостійно адаптуватися, знайти друзів, дівчину, роботу. Ти ж не можеш усе життя дбати про нього.

— Ти думаєш, я занадто опікуюся ним? — вона повернула голову до нього.

Вони лежали надто близько, практично стикалися носами. І Му Чжину стало начхати на всі питання та розумні думки — так хотілося торкнутися її губ. Він дивився заворожено на ці губи та не відповідав. Поки не побачив її посмішки.

— Припини витріщатися, — відсунулась.

— Вибач, на чому ми зупинилися?

— На Хьон Су.

— Він сидить поруч, мені якось незручно обговорювати таке, — викрутився, насилу відірвавши погляд від неї, та знову перевів увагу на друга.

— Якщо він надягнув навушники та ввімкнув плеєр, вважай, його тут немає.

— А що він слухає?

— Ну, знаєш, такий трохи дивний співак із незрозумілим псевдонімом — Псай чи Сай, нещодавно по телевізору його кліп крутили. Хьон Су подобається.

Му Чжин уявлення не мав, що це за Сай чи Псай, він мало стежив за популярною музикою. Дівчата у класі фанатіли від HOT, а хлопці від Fin.K.L. Вони часто обмінювалися касетами та журналами зі знаменитостями на обкладинках. Му Чжин слухав закордонну музику та зрідка — корейські балади.

— Зрозуміло, чому він завжди вовтузиться з цим плеєром… — промимрив, стримуючи позіхання.

Надто добре було лежати ось так, у тіні дерев, біля Хе Су, розмовляти чи мовчати, слухати вітер чи шум струмка. Можна заплющити очі й мріяти, що так буде завжди — вони разом, щасливі, закохані та безтурботні…

***

Того літа сталася ще одна важлива подія. Однієї дощової ночі біля його порога стояла Хе Су, промокла як хлющ.

Батьків Му Чжина вдома не було: поїхали у Сокчхо до далеких родичів на весілля. Му Чжин їхати нікуди не хотів і запевнив їх, що за три дні не наробить лиха. По господарству справ побільшало, зате тепер він міг запрошувати в гості друзів. Із Хе Су вони бачилися сьогодні вдень: вона вирішила цілий день провести в майстерні. Пан До повідомив про це з порога, і хлопець вирішив не заважати їй —просто заглянув на п'ять хвилин привітатись.

І ось тепер вона тут — зіщулена в худі з натягнутим каптуром, тремтіла від холоду.

— Заходь, швидше, — буквально заштовхав її в дім.

— Змерзла? Зараз зігрієшся. Знімай свою кофту та йди на кухню.

Хе Су була надто мовчазна і покірна. Вона стягнула кофту та слухняно пішла на кухню. Му Чжин уже метушився біля електричної плитки. Робив чай, діставав печиво.

Дівчина, як і раніше, мовчала.

— Щось сталося?

— Хьон Су знову дражнили, вони намагалися відібрати у нього плеєр... Але я встигла вчасно, —схлипувала, а сльози крапали в горнятко з трав'яним чаєм, яке хлопець дбайливо поставив перед нею.

Му Чжин розгубився, не знаючи, що відповісти. Хьон Су не здавався звичайним підлітком: надто відсторонений та беземоційний. Сміявся, коли іншим не до сміху. І хмурився, коли хтось відпускав дотепний жарт. А ще часто питав, як варто поводитися й що відчувати. Багатьох він лякав, деяких дратував. Тільки Хе Су могла з ним порозумітися. Місцеві пліткарки шепотілися, коли вони проходили повз, мовляв, у родині не без виродка. І цим "виродком", зрозуміло, був Хьон Су.

— Хьон Су трохи... дивний, — м'яко промовив Му Чжин.

— Він відрізняється від інших, але він ніколи нікого не скривдить — Хьон Су не здатний на ненависть.

— Як і на любов, так?

— Не знаю, — ледь чутно промовила, а потім голосніше продовжила: — Можна я... лишусь у тебе? — підвела на нього свої майже бездонні очі. — Хьон Су щось майструє, батько поїхав у справах. А я не можу сидіти вдома. Хотіла побути з тобою.

— Звичайно, залишайся, — нервово посміхнувся, схопив гарячу чашку й одразу обпік і пальці, і язик.

Тоді він не мав якихось підступних планів, але хвилювання й передчуття — хоч греблю гати.

Він застелив їй ліжко свіжою білизною, поки вона милася, а потім старанно відводив погляд, щоб не дивитись на неї. Дівчина була в його футболці та спортивних штанах, які їй були явно завеликі. Хе Су в цьому вбранні виглядала надто домашньою та рідною — ніби вони жили разом багато років, і щодня ділили одне життя.

Му Чжин дістав футон і ліг у батьківській кімнаті. Сну не було. Гучно билося серце. І годинник цокав на полиці. Швидше б ранок, із тугою думав Му Чжин, дивлячись на шматочок зоряного неба в невеликому віконці.

А потім тихо відчинилися двері, пропускаючи всередину електричне світло. Вона стояла в самій футболці, боса, з розпущеним волоссям.

— Я... — смикала край футболки й, мабуть, прикушувала губу, але світло било в обличчя, тому він бачив тільки розмитий силует.

— Тобі страшно? Дощ начебто припинився й грози немає, — чомусь пробурмотів Му Чжин, незграбно борсаючись, поки нарешті не підскочив на ноги.

— Ні, я… — різко зачинила двері та наблизилися до нього.

Кімната знову занурилась у темряву.

— Можеш лягти зі мною, я не... — нервово ковтнув, вдивляючись на неї у темряві.

Її дихання було збитим. Вона повільно простягала руку до його обличчя, але не наважувалася доторкнутися.

— Я хочу з тобою... — не закінчила фрази, а просто наблизилася й поцілувала.

Повільно, ніжно. Му Чжин усе ще боявся поворухнутися — просто стискав її плечі.

Вони довго цілувалися, і він врешті-решт наважився: поглибив поцілунок і м'яко проштовхнув язик у чужий рот. Вона охоче відповіла та обійняла його за шию.

Така близькість — занадто для нього. Дівчина притискалася до нього своїми грудьми, які були приховані лише тонкою тканиною футболки. І хлопець відчував гострі соски та гарячі півкулі. Руки мимоволі спускалися з плечей нижче до талії.

— Ми можемо лягти? — промовила чомусь пошепки, трохи відсунувшись від нього.

— Т-так.

Му Чжин дуже нервував, хоча уявляв різні сценарії їхньої близькості сотні разів. Але насправді він — просто недосвідчений незайманий, а вона надто красива та тендітна. Одна справа — кидати непристойні жарти в компанії таких же недоумків, оцінюючи жіночі фігури з журналів. Інше — тремтячими пальцями гладити її ніжну шкіру, побоюючись залишати сліди.

А потім плутатися в одязі. І ловити чужі зітхання. Дотики. Пульс.

Перший раз — це сумбурно, ніяково та надто відверто. Перший раз — це дуже близько, голосно та приголомшливо. Не через фізичну насолоду, якої не так багато, як показують у порно (він дивився на касеті у однокласника). А через бурхливі емоції та нові відчуття.

Хе Су схлипнула, коли Му Чжин трохи різко увійшов в неї. Він у відповідь поцілував її покусані вуста. Здається, її очі блищали від сліз у темряві. Він шепотів дівчині щось на вухо. Вона шумно дихала. І зі свистом видихала, коли він прискорювався. Все закінчилося досить швидко й зовсім не феєрично. Хлопець встиг згадати в останній момент, що вони навіть не подумали про захист, тому кінчив їй на живіт.

Потім швидко поцілував та витер своєю футболкою. Вона розгублено посміхнулася, і вони сходили разом у душ. Там була тільки невелика душова кабінка, де вони насилу помістилися вдвох, а вода виявилася прохолодною — бойлер встиг охолонути. Там він тер їй спину мочалкою і шепотів на вухо, яка вона приголомшлива. І там же зумів задовольнити її пальцями, чим неймовірно пишався (хоч щось корисне з тих касет йому все ж запам’яталося). Тож коли вона тремтіла від його дотиків, Му Чжин відчував себе дуже щасливим. Та продовжував шепотіти без кінця «кохаю».

Коли потім вони лежали в темряві, розморені та втомлені, Хе Су сказала:

— Я також тебе кохаю, навіть занадто…

Чому «занадто» він тоді так і не зрозумів, але перепитувати не став. Хлопець притягнув її ближче, і вони заснули в обіймах, загорнувшись у ковдру.

А вранці їх розбудив стукіт у двері: це Хьон Су нарешті помітив, що сестра не ночувала вдома, та прийшов відшукати її.

— Батько приїхав вранці, але я сказав, що ти спиш, бо малювала допізна, — холодно сказав хлопець, присуваючи до себе чашку з чаєм, який заварив розпатланий Му Чжин.

— Вибач, що я не попередила тебе, — присоромлено прошепотіла, потираючи шию з невеликим засмоком. Все одно слід він залишив, але Му Чжин, дивлячись на Хе Су, ні про що не шкодував.

Навпаки, хотілося подарувати їй увесь світ. Таке дивне відчуття. Він би й заміж її покликав, але розумів, що дівчина має великі плани на майбутнє, тож з цим можна зачекати.

— Ну, ви займалися сексом? — у своєму стилі, просто в лоба, випалив Хьон Су, а потім спостерігав, як сестра відводить погляд та шаріється.

— Гей, стеж за язиком, — Му Чжин зарядив другові по потилиці.

Хьон Су тільки скривився, але тему розвивати не став. Для нього це все одно були непролазні хащі.

Той далекий літній ранок 2001 року починався сонячно — таким і закарбувався в пам'яті. У душі Му Чжина тоді міцніло щось велике й всеосяжне, таке, що неможливо просто вирвати з коренем.

***

Коли Му Чжин назбирав трохи грошей, підробляючи то посильним, то помічником по господарству у сусідів, він поїхав у місто й купив Хе Су подарунок: гарний ланцюжок із кулоном. Продавчиня довго пояснювала значення каменю, але він нічого не зрозумів, крім того, що значення позитивне.

Хе Су зніяковіло посміхнулася та попросила надіти їй на шию ланцюжок. А потім носила його, не знімаючи. Іноді, задумавшись, несвідомо стискала в долоні кулон і посміхалася. Він був радий, що робив її щасливою.

Що ще Му Чжин пам'ятав про те літо? Багато сумбурних образів та яскравих фарб: бризки струмка, зелений ліс, її червоні від поцілунків губи, м'яка на дотик шкіра.

Якось вони пробралися в комору до голови села й довго цілувалися на стозі сіна, яке безбожно кололося та лізло в очі. Виявилось — порушувати правила весело. Бути безрозсудними — так п'янко. Бути закоханими — так приємно.

А вже за рік на цьому місці проллється кров — і ця подія розділить життя трьох людей на «до» та «після»... Але це згодом, не зараз.

Вона прикушувала зап'ястки під час сексу, щоб голосно не стогнати. Му Чжин потім погладжував сліди від зубів і сміявся. Вони занадто забувалися, ніби опинялися на краю світу лише вдвох. Під своїм власним куполом щастя. Але світ хотів пробитися крізь нього: Хе Су телефонували подруги, звали гуляти, Му Чжина хлопці постійно кликали поганяти м'яча, батьки просили хоч інколи бувати вдома...

Час витікав, розсипався в пальцях, як пісочне печиво — варто лише стиснути кулак. Але коли закоханий уперше, щиро, здається, що це назавжди. І ніщо й ніколи не зможе вас розлучити: ані дощі, ані вітер, ані хуртовини, ані людські чутки. Однак останні виявляються найпідступнішими.

Десь в середині осені до Му Чжина завітали кошмари. Ні, вони й раніше траплялися, як у всіх, але тепер почали мучити його щоночі. Він навіть боявся засинати.

І начебто зумів себе заспокоїти й переконати, що в підвалі у пана До був лось, проте в глибині душі щось ворушилося темне, пекуче. Він ненавидів ночі. А ще більше — ранки, коли жахом ставала навколишня дійсність. У школі вдавалося трохи забутися на уроках. На перервах юнак зустрічався з Хе Су, та тепер важко було залишатися з нею наодинці. Він, як і раніше, кохав дівчину, але все більше замикався в собі, віддалявся. Мабуть, боявся, що вона щось зрозуміє, зазирне йому в очі і...

Хьон Су чомусь дратував найбільше. Раніше Му Чжин нормально переносив його холодний погляд та змирився з відсутністю емоцій. А зараз, здавалося, там є, як і в нього, ще щось. І Му Чжину не хотілося на дні його очей побачити нічний кошмар, що ожив.

Його кидало з крайнощів у крайнощі. Часом наче заспокоювався, навіть спав міцно вночі та щосили обіймав Хе Су вдень. Потім зривався на Хьон Су, обзиваючи виродком. Хе Су просила, благала, вмовляла його: він не винен, він інший, не чіпай, не треба. Він погоджувався: так, твоя правда, Хьон Су нічого не робив. Та все повторювалося знову.

А потім їхній батько наклав на себе руки — і відкрилася шокуюча правда. А потім Хьон Су став ізгоєм та втіленням зла. А потім Му Чжин кидав у нього каміння та слова-камені в Хе Су. А потім — розірваний ланцюжок знайшов притулок замість трави у нього в скриньці. А потім — голова села помер від ножових поранень у тій самій коморі, де колись двоє закоханих підлітків цілувалися до нестями і забували імена, дім, себе...

Ох, як тоді він зненавидів Хьон Су, а ще більше — самого себе. Закоханого, жалюгідного, який мучився від безсоння і плакав від безсилля, стискаючи в руці триклятий кулон. Всі сонячні та літні спогади були перекреслені хрест-навхрест, облиті бензином і підпалені. І стало нестерпно порожньо і безвітряно всередині. Перше кохання Му Чжина закінчилося кров'ю, нічними кошмарами, ненавистю і глухою тугою. Втім, час начебто лікує, ні?

***

...І знову ці очі гірської лані навпроти. Вона повернулася, розумієш?.. На душі смуток зі сполохами щастя. Ага, майже 20 років — чи жарт? — все, як і раніше, та водночас зовсім по-новому.

Він не хотів знову зв'язуватися з нею чи з Хьон Су. Знову згадувати, витягувати назовні секрети, перетрушувати, як ту саму брудну білизну. Начебто вісімнадцяти років недостатньо!

— Це я, я вбила голову села.

Він не повірив одразу. Ну як вона могла — його тендітна, ніжна, добра Хе Су? Але щось у її погляді змусило зрозуміти: це правда.

І коли за нею з клацанням зачинилися двері, він увімкнув музику. Ту саму пісню, яку вони слухали разом багато років тому в майстерні, поки вона ліпила з глини його обличчя й посміхалася.

Правда – отрута. Брехня — спокуса. Чоловік давно це зрозумів і змирився. Тому що брехав собі багато років і розумів, що тільки завдяки цьому не збожеволів. Він переконав себе в тому, що навколо — вороги, а все село було центром якоїсь всесвітньої змови проти нещасного Му Чжина.

А тут раптом виявилось, що все могло бути інакше. Щось змусило Хе Су встромити ножа в іншу людину. Доброзичливу, ввічливу відмінницю Хе Су.

Все змішалося: чорне та біле, небо та земля, кохання та ненависть.

Вона пішла. А він уночі думав про те, що могло б бути, якби повернутися в те літо — і все викреслити з легкої руки: поцілунки, сяючі очі, ніжні руки, дзвінкий сміх, запах трав та шум струмка.

«Нам би повернутись у літо втрьох. Знов у безтурботність та дурість. Туди, де немає темряви, кошмарів та безсоння. Щоб знову відчути смак життя і хтось обов'язково пообіцяв, що все буде добре».

Здавалося б, ось літо, за вікном — і тепле, і сонячне. Але він не відчуває нічого та прагне потрапити до паралельного всесвіту. Наче це літо — вицвіле та непоказне порівняно з тим, неповторним оригіналом зразка 2001 року. Адже світ не змінився — все те саме повітря, ті самі фарби. Змінилися вони, лише вони самі. А разом з ними їхня маленька, тендітна світ-кулька. Реальність проткнула її тонкою голкою, безбожно, жорстоко. Тож вони стояли на вітрі, оголені, нікому не потрібні. Новий світ був великий і по-своєму прекрасний, але ніщо більше не захищало їх від зовнішніх загроз.

Якось, коли йому було геть погано, він намагався знайти себе тут, у новому світі. Позаяк всі себе знаходять або втрачають остаточно. Хотілося знайти. Му Чжин зависав у якомусь барі, потягував зі склянки віскі — напиватися не хотілося. До нього підійшла жінка, намагалася завести розмову. І він вирішив: якщо з алкоголем не склалося, можна спробувати перебити порожнечу фізичною близькістю. Все закінчилося мотелем, зім'ятими простирадлами та запахом чужого тіла, який його дратував. Тому він довго стояв під душем після.

І зрештою все одно опинився в психотерапевта.

У лікаря було зіркове ім'я, що дуже запам'ятовувалося, — Лі Мін Хо. Він ще розповідав, що батьки актора колись відпочивали з ним на Чеджудо, а він урятував їхній шлюб, тож вони назвали сина на його честь. І говорив про це з такою гордістю, ніби справді вірив у власну брехню. Му Чжин на першому сеансі говорив мало — все слухав цікаві та неймовірно правдиві історії лікаря та пив жасминовий чай. Мабуть, той мав свою методику налагодження контакту з пацієнтом.

Коли почали розкриватися старі рани, що загноїлися, він не витримав й перестав ходити до спеціаліста. Можливо, боявся знайти в темряві ще страшніших монстрів. А може, просто не хотів розлучатися з тими, що вже живуть усередині. Він не знав. Та й самокопанням давно перестав займатися.

Що допомогло Му Чжину й привело його до тями краще за будь-які сеанси психотерапевта із зірковим ім'ям, то це кілька днів, проведених зв'язаним у підвалі Хьон Су. Він навіть хотів подякувати тому, хоча це відчувалося геть нездорово. Але у власній адекватності Му Чжин сумнівався вже давно, а в адекватності Хьон Су — ще довше. Як тільки детективка Чха з ним справляється?

Він сидів там, розглядав старі речі, слухав цокання годинника і розмірковував. Раптом так нестерпно захотілося жити! Неважливо як і де — просто вставати вранці, пити каву, плентатись на роботу, сперечатись з начальством, вечеряти якоюсь шкідливою їжею на кшталт смаженої курочки та рамьона, дивитися ідіотські шоу, брати інтерв'ю у пластикової старлетки, чекати зарплати, збирати на відпустку, жалітися на погоду за вікном або курс валют. Гаразд, скажімо, він не жив по-справжньому, а просто існував. Та все ж йому хотілося, щоб ця карусель не зупинялася. Може, йому пощастить. Може, він вибереться з тієї вигрібної ями, в яку сам себе загнав. Може, вийде...

Коли чув, що черговий айдол наклав на себе руки через затяжну депресію, надихавшись чадного газу, у голову прослизала ганебна думка: може, так навіть краще. Тепер же вирішив: ні.

Так, він слабкий і нікчемний. Та все ж йому потрібне його жалюгідне сіре життя. Бо воно одне. І воно — його.

***

І коли Хе Су показувала йому своє жалюгідне життя — порожню квартиру зі снодійним на тумбочці і перегорілою лампою, — він зрозумів, скільки вони втратили і як мало здобули. Їй здавалося, що Му Чжинові вдалося врятуватися, вибратися й зажити яскравим життям. Ще б пак — відомий репортер, тепер на хвилі популярності тієї старої історії, напевно, отримає і підвищення, і надбавку. Ходитиме в караоке з колегами, вечерятиме з різними людьми, можливо, одружиться з якоюсь елегантною пані. Хе Су була надто поглинена своїм болем, щоб думати про нещастя інших.

Колись він хотів подарувати їй світ, а тепер дарує торшер. Ось і іронія, і трагедія життя. Найгірше — що вони наче геть інші, та все ж такі самі. І почуття все ще жевріють всередині. Кохання не відчувається вже настільки гостро та палко, але не зникло, не розгубилося на тих шляхах, які вони обрали. Шкода тільки, що воно не рятує й не дарує ні спокою, ні втіхи.

Хе Су намагалася відштовхнути, закритися. І треба було дати їй зрозуміти, що в ньому, як і раніше, живуть не тільки спогади й гіркота.

— Я кохаю тебе з того часу, як уперше побачив…

І ланцюжок, який так дбайливо зберігав, знову повернувся до своєї власниці. Він би і серце своє повернув (собі), але запізно — хай лишається в неї. Так надійніше.

***

Все повторилося знову. Не хотів вплутуватися в це, але не зміг залишитися осторонь. І сіре життя здавалося тепер далеким і нереальним, бо штормило так, що мало не зносило з ніг. Переслідування, зустрічі з бандитами, небезпека, старі скелети, витягнуті з чужих шаф. І він вирішив собі зізнатися, що йому подобалося. Подобалося кудись (і до когось) поспішати, окрім роботи. Рятувати, ризикувати, планувати. Сидіти поруч із нею на підлозі й не відводити погляду. Захищати та оберігати. Як мав би, як міг би тоді, вісімнадцять років тому.

Але він не міг. Ну який із нього захисник? Такий собі невдаха, який загрався у детектива й супермена. Тому Хе Су лежала там, на операційному столі, з ножовим пораненням. Вона б сказала, що це карма наздогнала її за вбивство голови села. А він заперечив би: це його вина, бо обіцяв і не вберіг.

Втрачати її не хотілося. Вони і без того втратили надто багато. І Му Чжин не відходив від неї, все тримав за руку. Персонал лікарні обурювався, але закривав очі на це. Коли ж Хе Су прокинулась і побачила його поряд, то мовила:

— Я бачила тебе уві сні та не хотіла прокидатися.

Му Чжин сам і не зрозумів, як почав плакати. Сльози якось самі котилися по щоках, він квапливо витирав їх, соромлячись своєї слабкості. І йому іноді снилися такі сни. Але він завжди прокидався, а реальність одразу обхоплювала його своїми крижаними руками. Проте зараз чоловік радів, що Хе Су тут, жива, а не там — уві сні, під наркозом, на межі життя і смерті.

Майже беззвучно він знову промовив, дивлячись на медсестру й лікаря, які метушилися поруч:

— Кохаю тебе.

Хе Су не могла цього почути, але, здається, все одно відчула. Навіть ледь усміхнулася.

Усе інше раптом здалося таким дріб'язковим і неважливим. Вона жива — ось що головне. А далі були арешт і суд, а потім — виправдувальний вирок. А потім, як і багато років тому, вона з'явилася на порозі його квартири — промокла до нитки.

— Ти чого парасольку не взяла? — пропустив її всередину.

— Забула, — просто знизала плечима.

— Чаю, чи замовити щось? Я не дуже добре готую, — зам'явся.

Хе Су заперечливо похитала головою і почала вибиратися з худі. Му Чжин трохи розгубився, але з ввічливості відвернувся. За ці кілька місяців вони не вперше залишалися наодинці, і ніхто не перетинав межу. Просто старі знайомі, напарники чи друзі. Не більше. Не згадували ані гарячкових поцілунків, ані пестощів, ані квапливий секс на дивані в тій майстерні вісімнадцятирічної давнини. Забули, викреслили, перегорнули сторінку. Було й загуло. Перші — не означає одні-єдині. Перші — не означає назавжди.

— Му Чжине, — його плеча торкнулася її тепла долоня.

Він різко обернувся й розгублено подивився на неї.

— Хе Су…

Він не пам'ятав її такою, тому зараз не впізнавав. Занадто смілива та відчайдушна. Спокуслива і відверта у своїй наготі. Ось тільки все це більше схоже на знущання або на подачку. Наче вона вирішила дати йому надію, а потім зникнути на світанні.

— Згадаємо старі-добрі часи? — заплющив очі та вимучено промовив, відмовляючись піддаватися.

— Ні. Розплющ очі, Му Чжине!

— Одягнися, мені це не потрібно, — послухався, але тільки щоб відвернутись і піти в інший кінець кімнати.

— Чи можна мені побути егоїсткою? — прошепотіла вона. — Мені набридло звинувачувати себе і посипати голову попелом. І жити впівсили та ховатися по кутках.

— Не розумію, як це пов'язано.

— Я пам'ятаю, Му Чжине. Пам'ятаю все хороше, а погане забула. Не повністю, але більше не дозволю цьому отруювати собі життя.

Хе Су говорила, повільно наближаючись, доки не зупинилася за його спиною.

— Це так не працює, Хе Су. Я не протиотрута!

Почуття в повному безладі, і, здається, він умовляв самого себе більше, ніж її.

З нею не буде звичайного «переспали й забули». Йому не вісімнадцять, щоб надавати такого значення простому фізичному дійству між двома дорослими людьми за взаємною згодою, але… з нею все інакше. Занадто на межі — сил, емоцій, відчуттів. Сон закінчиться — і він прокинеться в холодному ліжку. Чому хоч раз це не може стати реальністю?

— Я знаю, дурненький. Але, як ти гадаєш, чому я стою тут гола і вмовляю тебе зайнятися зі мною сексом? — вона простягла до нього руки й обійняла за талію.

Дотики. Знову тепло. Вона була надто теплою. Це небезпечно — зігрівшись, виходити в заметіль.

— Ти хочеш щось пригадати чи забути, — видихнув Му Чжин крізь зуби.

— Ні. Все, що для мене цінне, я не можу забути, як би не намагалась. І ти не важливий, Му Чжине… — вона замовкла. — Ти дорогоцінний. Тому мені було боляче йти від тебе, а зараз шалено соромно стояти ось так і пропонувати себе. Але я не втечу зараз. Не цього разу.

— Навіщо ти..? — він зі стогоном прибрав її руки й різко повернувся до неї. — Не кажи так, якщо не хочеш залишитися. Я маю на увазі — зі мною. Надовго, а не до ранку.

Хе Су старанно кивнула.

— Вісімнадцяти років достатньо, як думаєш?

Му Чжин ледь усміхнувся, погладжуючи її щоку. Вона зараз надто реальна — не як у спогадах чи снах. Ніякого серпанку загадковості й невагомості. Можливо, з віком рожеві окуляри спали, але йому це навіть подобається більше. Між ними багато всього: і помилок, і слів, і почуттів. Та насправді — лише тканина його футболки. Варто лише зняти — і ось вільний доступ до серця, що відбиває свій ритм. На дивані Хе Су забирається до нього на коліна та жадібно цілує. Вони вже оголені та нетерплячі. Без жодних вагань і зволікань.

Пізніше буде гарячий чай. І розмова про погоду, нове розважальне шоу на центральному каналі, його останню статтю та жахливі затори на дорогах у годину пік. Про те, що не справдилося, але має ось-ось... Що обов’язково буде. Про те, що поспішати не варто, але так хочеться надолужити втрачене.

І про кохання — жодного слова. Це за замовчуванням — через роки, відстань і біль.

Вранці Му Чжин прокинувся в теплому ліжку й зрозумів: тепер треба звикати до нового життя. І йому зовсім не хотілося повертатися — у те літо, в минуле чи сни. Йому тут подобається. З нею.