1.

Життя в Мідгарді було розміреним і приємним. Локі було незвично без погонь стрімголов, без доведення чогось.

Хоча б тому ж Одіну.

Що він гідний трона, гідний любові, гідний прийняття себе таким, яким він є з боку батька хоча і не рідного.

З моменту потрапляння в TVA Локі постійно стикався зі своїм минулим, і, незважаючи на різні гілки часу, гостро відчував провину за кожний вчинок.

Але розумів, що вчинити інакше він не міг. Нарізуючи цибулю на салат, Локі поглядав на Сільвію, яка намагалася впоратися з витяжкою на їхній кухні.

Не завжди магія Бога Обману може допомогти, особливо із сучасною земною технікою. Обличчя Локі окреслила легка усмішка.

— Допомогти тобі? — Запитав Локі, завершивши нарізку.

— Якщо тобі так смішно, візьми і зроби сам, — сказала Сільвія. Вона щосили намагалася зрозуміти, чому тут так багато кнопок, і куди натискати, і чому витяжка так репетує, а тут вона все повітря не втягує, а навпаки видає назад на кухню.

Локі швидко впорався з витяжкою, і кухню сповнило її спокійне гудіння. Локі з гордістю за себе обернувся на Сільвію.

— Господи, ну який же ти індик, — сказала Сільвія, закотивши очі. Локі тільки засміявся їй у відповідь.

— Так тут лише кілька кнопок треба. Однією вмикаєш, — Локі вказав на потрібні кнопки, — а тут вибираєш потужність. І все.

Сільвія кинула в Локі рушник і продовжила готувати овочеве рагу. Зловивши рушник і відклавши його на кухонний стіл, Локі продовжив допомагати Сільвії.

Вони ще не раз сперечалися один з одним як включити плиту, як її вимкнути, як правильно смажити, і чому чорна цибуля – це погано.

Їхній будинок знаходився в передмісті Лондона. Зовні він був облицьований деревом. Стіни пофарбовані у білий, а дах – у зелений.

Одна зі стін будинку була повита плющем, а довкола зеленів спокійний і вистрижений газон. Неподалік протікала річка. Незважаючи на сірі дні, влітку в будинку було добре і комфортно.

Двом морозним велетням не було холодно і не було спекотно, але сонцю вони раділи більше, ніж одноманітній сірості.

У будинку переважало світле дерево.

З великих панорамних вікон спальні виднілися річка та ліс. Метушня на кухні змогла втомити двох напівбогів так, як їх не вимотувала війна.

Навіть війна з тим, хто залишається.

Помітивши втому Сільвії, Локі запропонував допомогти зі прибиранням на кухні, поки Сільвія відпочине.

— Сільвія, йди відпочивай, я все приберу. — Локі, я не…

— Іди-йди, ти так багато зробила за весь цей час. — Локі, — сказала Сільвія і підійшла до нього, щоб обійняти.

Він її обійняв у відповідь і поцілував у маківку. — Іди відпочивай, люба, я скоро підійду до тебе, — сказав Локі тихо.

Незважаючи на шум з кухні і звуки посуду, що явно б'ється, Сільвія була горда своїм чоловіком, розуміючи, що битий посуд і розсипана крупа впереміш з молоком — це найменша їх проблема з тих, що вони зустрічали за своє життя.

Упоравшись з посудом і корячи себе за те, що шумів, і, ймовірно, заважав відпочивати Сільвії, Локі запхнув тарілку в посудомийку, намагаючись розібратися, як нею користуватися.

Запустивши її і почувши гул, Локі вимив руки, витер рушником і попрямував до спальні.

Зайшовши в кімнату, наповнену західним сонцем Локі, помітив сплячу Сільвію.

Він намагався йти тихо, щоб не розбудити її. Він сів на ліжко і провів рукою по обличчю. Локі встав з ліжка, щоб частково прикрити штори і відкрити вікна, і ліг поруч.

Сільвія одразу підтяглася ближче, поклала голову йому на груди, і він обійняв її.

«Все, що чутно це лише подих радості
І Чути хочу і без і в свідомості
Я ловлю себе на думці ти та
Викликаєш залежність
Що ж так»

Їх обіймало західне сонце, у прочинені вікна влітав теплий вітер, граючи з волоссям Сільвії. Дівчина морщила ніс і трохи посміхалася.

«А... хмари ті
На висоті
Малюють
З ніжністю
Доки ти спиш я дивлюсь
Тихше
З обережністю
Посміхаєшся
Значить, щастя прийшло моє»

Локі тримав у руках свою славну мету і був уперше в житті справді щасливий.

Він не знає, що буде далі, але зараз його славна мета сопіла йому в шию, і більшого йому і не треба...