Герда

Сліпа затхла темрява виколює очі. Усередині все стигне від очікування. Шлунок вчергове стискується, щоб зробити нервовий кульбіт. Від цього трохи нудить. Та Гаррі не зважає. Він виглядає на вулицю: там морок не такий густий, сутінки слабкі, обліплені нічною тишею та поїдені непристойно величним сяйвом основного корпусу Мелфой-менору.

Гаррі повертається у будівлю для прислуг. Серце всередині, здається, смердить старим бензином та мертвою рішучістю. Гаррі дістає чужу паличку. Руки тремтять. Танцюють на його нервах. Аґваменті. Паличка дрижить, ніби старий зламаний кран, і нарешті відригує щось мало схоже на воду, скоріше на багно. У носа вдаряє, в’їдається запах каналізації й застояної води. Не варто було очікувати, що загублена якимось смертежером паличка хоч на щось путнє здатна.

Гаррі безмежно втомився. Хоча ні, не так. Він смертельно втомився. Горе, кристально чисте й безжалісне горе втомлює. Невиправна втрата втомлює. Біль втомлює. Усе стугонить в ньому втомою. Втома зжирає всі емоції. Відхаркує байдужість.

Чому Авада Кедавра в лісі не подарувала йому вічний спокій? Чому він вижив? Тоді як Волдеморт ледь знов не втратив усі свої сили й значно ослаб. У чому причина? Не має значення. Війна призупинена. Але й це не має вже для Гаррі значення. Ніщо не має значення відтепер, окрім помсти. Та вона теж не має жодного сенсу. Але це все, на що Гаррі здатний.

Коли життя зупиняється, а ти продовжуєш жити за інерцією, для цього потрібна вагома причина. Гаррі її знайшов. Але дідько, невже він вижив лише щоб дізнатися… Гаррі недбало змиває залишки зілля з рук тим чимось, що змогла виплюнути чужа паличка. Потім використовує ще кілька очисних заклять. Для перестрахування. За інерцією.

Вдих. Видих. Вдих. Видих. Він готовий. Виходить у сутінки. Літо безжалісно ластиться до тіла ніжним теплим вечором. Гаррі відчуває його лагідність. За інерцією. Мимоволі згадує про Драко.

На ґанку Мелфой-менора з’являється ледве помітна жіноча постать. Нарцисса байдужа, зотліла, мертвотно бліда. Її рухи кволі та понурі. Вона тінню спокійно вдивляється в темряву. Курить сигару. Вона сутулиться, ба навіть горбиться. Нарцисса Мелфой – і без ідеально рівної гордої постави аристократки. Вона чекає кілька миттєвостей. Помічає щось відоме одній їй, розвертається і плавно пірнає назад до будинку. Гаррі слідує за нею і безодня коридорів поглинає його, привітно забирає в обійми тіней. Будинок рипить, перешіптується портретами, подекуди крехтить, ховає м’яке відлуння його кроків. Менор ніби знає, для чого тут цей гість, і допомагає. Та Гаррі в будь-якому випадку не спинити.

Поттер швидко знаходить потрібні кімнати, де лежить він – блідий і нерухомий, занадто слабкий аби хоч поворухнути головою, але при тямі. Яке полегшення. Гаррі зможе побачити жах усвідомлення в зміїних зіницях. Помста. Серце нарешті важко бухкає від важкої задушливої насолоди. Гаррі шкіриться болем і шипить:

- Час розплачуватися за його смерть, за їхні смерті – час для вечірніх ліків.

Гаррі повільно, з насолодою та ненавистю вдивляючись у тьмяні очі, заливає зілля у горлянку ворога. З кожною краплею він згадує найменшу деталь розірваного Фенріром тіла Драко. Це не отрута. Швидка смерть для Волдеморта – милосердя, на яке більше не здатен Гаррі, не після того, як побачив пошматованого Мелфоя. Зілля Снейпа – magnum opus його генія. Воно – ніби втілене у рідині переплетіння трьох непрощених заклять: Авади Кедаври, Круціатусу та Імперіусу.

Ти не помреш. Не помреш ніколи.

Зілля безсмертя - велике щастя.

Кожен твій подих стане болем

і

ніколи

не згасне.

Смерть - це завжди

нове

народження.

Ти ж так солодко мари(в) вічністю...

Вічність твоя.

Насолоджуйся. *