Розділ 24.
Коза-Доброза
23 години тому
Жив-був дід-шопоголік. Любив він на базар щотижня ходити, щось купувати. Ось одного тижня приволік додому козу і наказав старшому сину Миколі йти її випасати. Ввечері дід, замість того, щоб запитати сина, як пройшов день, вирішив поговорити про це з козою. Тільки вона за поріг, а він їй:
- Кізонько моя люба, кізонько моя мила, чи пила ти, чи їла?
На що та відповіла:
І пила я, діду, і їла.
Ще й бігла через місточок -
Дала пташкам хліба шматочок.
А бігла через криничку -
Дала зайченятам напитись водички!
Дід до сина:
- Миколо, чого за козою не слідкував? Вона ж харчі направо і наліво роздає!
Син лише носом шморгає. А дядько ж вже дорослий. Ех, Миколо, Миколо…
Наступного дня дід послав молодшого сина Степана вигулювати козу. Надвечір вже стояв на воротах перекинутися з нею кількома словами. Тільки вона за поріг, а він їй:
- Кізко моя люба, кізко моя мила, чи пила ти, чи їла?
А та собі, посміхаючись, знову:
І пила я, діду, і їла.
Ще й бігла через місточок -
Дала рибкам хліба шматочок.
А бігла через криничку -
Дала білчатам напитись водички!
Дід вже до сина:
- Степане, де були твої очі? Ця рогата добродійка нас оббирає!
А син лиш мокротиння розводить. Хоч і молодший за Миколу, але ж теж не малятко. Ех, Степане, Степане…
Сини у діда закінчилися. Що ж, довелося послати пасти козу дружину Маньку. А ввечері вже на своєму посту готовий до розмови. Тільки вона (не Манька, звісно, а КОЗА) за поріг, а він їй:
- Коза люба й мила, чи пила ти, чи їла?
У тої лише одна відповідь:
І пила я, діду, і їла.
Ще й бігла через місточок -
Дала мишкам хліба шматочок.
А бігла через криничку -
Дала кошенятам напитись водички!
Дід до дружини:
- Манько, ну сини у нас непутящі! І ти туди ж? Не бачила, що рогата волонтерка чудить?
Дружина в сльози - зараз озеро на подвір’ї зробить. Нічого не поробиш - чутлива жінка. Ех, Манько, Манько…
Вирішив дід і самому піти козу попасти, подивитися що до чого. Ліг на травичці і заснув. Прокинувся - коза стоїть над ним, розмови чекає. Дід і питає насторожено:
- Ну що, коза, сподіваюся поїла і попила?
Та йому у відповідь:
І пила я, діду, і їла.
Ще й бігла через місточок -
Дала всім, кого зустріла, хліба шматочок.
А бігла через криничку -
Дала всім, кого зустріла, напитись водички!
- І що мені з тобою такою щедрою робити? - розгнівався дід, а сам вже відповідь знає і ледь не плаче. - Лише прирізати на вечерю.
Злякалася Коза-Доброза і втекла від діда. Той зарядку зранку не робив, тож і не вгнався за нею. Прибігла Коза до лісу, знайшла гарну галявину, змайструвала собі нашвидкоруч хатинку у стилі мінімалізму з гілок та листя, двері дерев’яні поставила, і поселилася там. Деякі запаси їстівні зробила і сіла відпочити. Аж раптом стукає хтось і говорить:
- Хто-хто в хатинці живе?
- Я - Коза-Доброза! А що за гість за дверима? - запитала вона, а у відповідь почула:
Я - Зайчик куценький,
Хворий і маленький.
Дому в мене немає,
І ніхто не чекає.
Пусти, Кізонько, мене до хати,
Будемо пісні співати.
Жити разом веселіше,
Та й у зимку вдвох тепліше!
Змилувалася над Зайцем Коза і пустила до себе у хатинку. А нагла куца морда скористалася цією гостинністю, поїла всі запаси і вигнала Козу з її власної оселі.
Поплакала вона трішки й пішла далі лісом. Знайшла іншу галявину, змайструвала собі там нашвидкоруч нову хатинку у тому ж стилі мінімалізму, і поселилася там. Деякі запаси їстівні зробила і сіла відпочити. Аж раптом стукає хтось вже сюди і питає:
- Хто-хто в хатинці живе?
- Я - Коза-Доброза! А що за гість за дверима? - запитала вона, а у відповідь почула:
Я - Лисичка-сестричка,
Ростом невеличка.
Ніхто мене не любить,
Ніхто не приголубить.
Пусти, Кізонько, мене до хати,
Будемо пісні співати.
Жити разом веселіше,
Та й у зимку вдвох тепліше!
Змилувалася над Лисицею Коза і пустила до себе у хатинку. А хитра рудоволоса шахрайка скористалася цією гостинністю, поїла всі запаси і вигнала Козу з її власної оселі.
“Нічого мене життя не вчить,” - подумала вона і почимчикувала далі. Знову все за сценарієм: галявина - нова хата - дерев’яні двері - запаси - стукіт і голос:
- Хто-хто в хатинці живе?
- Я - Коза-Доброза! А що за гість за дверима? - запитала, а у відповідь почула:
Я - Вовчик безрідний,
Голодний і бідний.
Від самотності вию,
Бо ніхто не гріє.
Пусти, Кізонько, мене до хати,
Будемо пісні співати.
Жити разом веселіше,
Та й у зимку вдвох тепліше!
Змилувалася над Вовком Коза, вкотре наступивши на власні граблі, і пустила до себе у хатинку. Звісно ж Вовк скористався цією гостинністю, поїв всі запаси і вигнав Козу з її власної оселі.
“Ну все! Ось побудую ще одну хатинку - нікого туди не пускатиму!” - заприсяглася собі Коза. “А то я вже в цьому лісі цілий житловий комплекс побудувала - а дяки жодної!”
Знову галявина - хатинка з гілок та листя - двері. І що б ви подумали? Стукає хтось і питає, хто в хатинці живе. Ну куди ж без цього. Козі б вже мовчати, вдавши, що вдома нікого немає, та не може змовчати, говорить:
- Я Коза-Доброза. А що за гість за дверима?
І чує:
Я - Рак-Неборак,
Як ущипну - буде знак.
За себе вмію постояти
І друзів з біди рятувати.
Пусти, Кізонько, мене до хати,
Буду тебе охороняти.
Жити разом веселіше,
Та й у зимку вдвох тепліше!
“Буду ж за це себе картати,” - подумала Коза, але Рака впустила. Та на диво, той виявився дуже хорошим співжильцем. Охороняв свою подругу, відганяв грізними клешнями лінивих утриманців та поціновувачів хати на шарка. А Коза-Доброза нарешті змогла закинути свій “волонтерський будівельний бізнес” та почала викладати уроки доброти лісовим звірятам!