all the things he said (if you go away)

Це не спрацювало. ВОНИ не спрацювали. Гаррі слідкував за порухом Томових тонких вуст. Він любив їх цілувати. Вони були трохи сухими і завжди безмежно ніжними до нього. Він ненавидів їх у цей момент. Через звуки, які ті випускали. Гаррі їх не чув. Не хотів. Слухати про нові політичні звершення і здогадуватися про все те багно і кров, якими вони були обмазані. Гаррі починало нудити.

Том продовжував говорити, хоч і досконало усвідомлював, що супутник його не слухає. Він зчитував зміни настрою Гаррі за лічені секунди. Не лише тому, що гарно розбирався у психології, фізіономіці, мові жестів та інших речах, які допомагали йому в маніпуляціях людьми. Але й тому, що він ЗНАВ Гаррі. Знав звичку одразу самостійно мити після себе посуд (спадок Дурслів, егеж), любов до кави з молоком (кава будь-яка, а от молока має бути більше, аніж самої кави, тому це скоріше молоко з кавою, а не навпаки), зморшки довкола очей, коли він засмучувався саме через вчинки Тома, звичку приймати занадто гарячий душ навіть влітку, його лінькуватість по середах, хитринки в очах, коли Гаррі хотів сексу і тихий стон-видих, коли Гаррі кінчав, його… мільйони дрібниць, які створювали й наповнювали світ Гаррі. Том знав коханого, хоч не завжди міг зрозуміти. Але розуміння не обов’язкова умова кохання. Вони вміли любити один одного без цього.

Отож в даний момент Том з точністю до коми міг розказати думки Гаррі. Він бачив тягар його горя. Але продовжував вести світську бесіду, вдавати, що Титанік просто обійняв айсберг, і не вмирає, а засинає під музику оркестру на дні океану. Губи рухалися. Том говорив. Ігнорував. Відвідувачі ресторану на фоні галділи. Усе перебувало в какофонії звуків. Шум ніби в агонії не допустити тишу, не дозволити Гаррі потім заповнити цю тишу словами, які жоден з них чути не хотів. Яких Том боявся.

Гаррі розглядав декор закладу, ковзав поглядом по відвідувачах, навмисно оминаючи особистих охоронців (він їх називав про себе «смертежерами»). Займав свої думки чим завгодно, аби не слухати Тома і не думати. Про те, що це, мабуть, кінець. Він теж боявся настання тиші і її наслідків. Але, на відміну від Тома, й однаково бажав цього.

Любові виявилось недостатньо. Гаррі чув колись, що кохати – це просто, відносини – це складно. Кохання – це лише обрати людину один раз, у моменті. Стосунки – це продовжувати обирати цього партнера щодня. Раніше Гаррі думав, якщо любиш людину, то хіба ж важко обирати її кожен день? Іноді майже неможливо. Гаррі точно це знав… на власному досвіді. Боляче.

Гаррі доклав усіх зусиль і зупинив свій погляд, нарешті сфокусувавши його на своєму чоловікові. Слух уперто не хотів повертатися. Думки були значно гучнішими, аніж рідний голос навпроти. «Добре, - вирішив Гаррі,- дам собі ще трохи часу. Дам НАМ ще трохи часу». Він дивився на Тома, він його ЗАПАМ’ЯТОВУВАВ, так, ніби вже не знав кожен міліметр рідного. Рішення не було ще прийнято, але ж…

Том уникав його погляду. Він дивився в тарілку. Він боявся. Будучи наймогутнішою людиною в Британії і, можливо, однією з найвпливовіших у світі, Том майже тремтів перед Гаррі, був безсилим перед ним. А Гаррі з гіркотою розпачу на язиці розмірковував, коли в цих стосунках почав втрачати себе. Зараз же йому потрібно було обрати. Себе чи Тома. Чи точніше зробити вибір між Гаррі-справжнім і не-Гаррі-яким-він-готовий-стати-заради-того-щоб-бути-з-Томом.

Гаррі намагався блокувати темряву у їхніх стосунках. Він ігнорував знання про можливі вбивства, катування, маніпуляції, шантажі, політичні інтриги. Він вдавав з себе сліпого і глухого. Він НАМАГАВСЯ БУТИ сліпим і глухим. І Том охоче йому в цьому допомагав. Він був гарним брехуном і ще кращим маніпулятором. Але кошмари зачастили. І Гаррі все частіше ховав погляд і тремтіння рук, тримаючи гаряче горнятко з кавою, яку приготував Том. Чоловік обіймав і брехав уголос, що це лиш сни. Гаррі тремтячими губами посміхався йому в плече і брехав пошепки, що в порівнянні з теплом обіймів Тома ніщо не має значення. Два брехуни в темряві холодної кухні, розбуджені кошмарами Гаррі, грілися любов’ю.

Наступна стадія агонії їхніх стосунків – Гаррі втомився від брехні, точніше більше її НЕ ВИТРИМУВАВ – кошмари стали зводити його з розуму, жодні ліки не допомагали поспати хоч скількись. Тому Гаррі подивився правді у вічі і … спробував змінити Тома. Вони багато і відверто говорили. Гаррі благав, пояснював, вчив жалості. І Том намагався навчитися. Прагнув відчути те, про що розказував Гаррі. Пробував, за його рекомендацією, уявляти Гаррі на місці тих нещасних. Не уявлялось, не відчувалось, не розумілось. Ні до кого, окрім Гаррі. Вони багато сварилися. Це були скандали на грані болю. Без ненависті чи злості. Без взаємних образ чи лайливих слів. А просто рев відчаю обох.

Аби ж Гаррі дослУхався до порад психологів, то він би знав: «Коли ви вступаєте в стосунки, то маєте приймати партнера повністю таким, яким він є. Не починайте відносини з думкою, як ось, наприклад: «Він в усьому ідеальний, окрім куріння. Але я допоможу йому кинути. І все буде прекрасно». Це не спрацює. Навіть така проста звичка є частиною особистості, вона впливає на характер і поведінку, на дратівливість людини, на смаки в їжі, звички, неповторний особистий запах шкіри, певні бажання, звички, розпорядок дня і тд. Або ви приймаєте партнера повністю, або одразу відмовляєтесь від стосунків, оскільки навіть у разі «успішної зміни» це вже буде інша людина, а не та, яку ви покохали». Але Гаррі не читав поради психологів. Хоча йому це і не допомогло б. У будь-якому випадку на початку відносин він не знав про темну сторону Тома – той гарно приховував кошик з «брудною білизною».

Гаррі спочатку покохав Тома (попри своє бажання і крики розпачу інтуїції, яка волала про небезпеку), не знаючи про усі грані його особистості, а вже потім з азартом першовідкривача ВИВЧАВ коханого, аж поки не дібрався до найстрашніших таємниць, які Том волів би забрати з собою в могилу. І на той момент було вже запізно. Гаррі його вже ЛЮБИВ. Не кохав, а саме любив. І лише тому, що любив, він зміг побачити монстра, якого Том приховував. Бо любити – значить не бути байдужим – не на рівні «цікавитись, як минув день», а на рівні «я відчув, що Том збрехав, щоб мене заспокоїти, я міг би не звертати увагу, щоб дійсно не тривожитись, можливо, через дрібниці, але мені НЕ ВСЕ ОДНО, я дізнаюсь, чому він вирішив бути сильним за нас двох, не дозволяючи мені розділити на двох якийсь тягар, мені не байдуже».

Темна сторона була не просто однією з граней особистості Тома. Монстр був його ядром. Тому й дістатися до нього було так важко. Ніби фінальний левел проходження гри. Тома неможливо було змінити, прибравши монстра, це його зруйнувало б, це був би вже не Том. Принаймні не той Том, якого полюбив Гаррі. Очевидно, це не спрацювало.

І це не те щоб Гаррі ненавидів монстра. Ні. Він ПРИЙНЯВ і цю сторону коханого. Він її полюбив. Тому наступна стадія була – Гаррі спробував змінити себе. Убити ту частину себе, яка ненавидить і боїться Тома, коли дізнається про чергове вбивство або щось типу того. Яка в такі моменти між Томом і його жертвами обирає невимовну безмежну скорботу за невинно загубленими долями. Яка ненавидить кошмари, коли хворий мозок намагається змоделювати ці вбивства у всіх деталях. Гаррі намагався стати більш жорстоким. Або ж менш чуттєвим. Вигризти ту частину душі, яка не дозволяє назвати його БЕЗДУШНИМ. Яка постійно ниє поруч з Томом. Він намагався залишитися все тим же Гаррі, але якого не нудить, коли йому здається, що на рукавах Томового піджака кров. Проте з часом він усвідомив, що не змінюється, а просто починає божеволіти.

Чому саме ця вечеря стала кульмінацією, Гаррі не знав. Але захисні механізми ігнорування ситуації вимкнулись. І повне усвідомлення всього ВБИЛО його. Поки Том про щось неемоційно і беззвучно (для свідомості Гаррі) розказував. Дивно, що Гаррі в ту ж мить не вмер від больового шоку. Нехай біль був не фізичним, але ж настільки сильним, що смерть здуркувала, не зупинивши його серце.

Повернувся слух. Гаррі дав собі час на прийняття рішення до кінця цієї вечері. У нього було два варіанти.

Неправильний варіант. Обрати Тома. І втратити себе. Посміхнутися коханому, почати вслухатися в оповідь про чергове успішне укладання угоди. Відкрито спитати, чию п’ятирічну доньку заради цього викрали і катували, аж поки батько не погодився на умови. Спробувати не виблювати вечерю. Визнати, що він такий же винний у катуваннях, як і Том. Не жаліти дівчинку. Не думати, яке в неї ім’я та улюблений мультик. Не плакати вночі. Не звертати уваги на кошмари. Запустити процес незворотної та остаточної руйнації колишнього Гаррі. Щоб стати людною, яка може залишитися з Томом. Впустити темряву Тома в себе. Бути з ним. І тому бути щасливим у якомусь сплюндрованому трактуванні цього поняття. Питання ось тільки в тому, чи ще кохатиме його тоді Том? Адже це вже буде не-Гаррі.

Правильний варіант. Обрати себе. І втратити Тома. Втратити ЇХ. Насолодитися останніми митями разом. Розглядати його ідеальну зачіску (яка завжди дратувала Гаррі, але водночас він завжди на неї «залипав», знаючи яким скуйовдженим є Томове волосся після сексу), слухати голос, не дозволяючи сенсу сказаного проникнути в голову, торкатися завжди ледь прохолодної руки. Прощатися з «відчуттям Тома поруч». Проковтувати гірке усвідомлення кінця. Необхідності відпустити. Усі роки разом. Спогади. Почуття. Тома. А потім встати і піти. І залишити там з рідним… ні, не своє серце. Себе. Відпускати один одного, коли кохання минуло, – важко, адже сама пам’ять про минуле почуття ранить. Відпускати, коли любиш так, що можна вмерти, – неможливо. Але люди якось з цим неможливим справляються, і на диво, не вмирають, принаймні не завжди. Том усе зрозуміє і без пояснень, йому не треба буде оголошувати їхній вирок. Для цього досить буде одного погляду, одного поруху. Мовчки покласти виделку. Востаннє закарбувати в пам’яті його пронизливий погляд. Розвернутися. Переставляти ноги у напрямку виходу. Не озиратися. Не вити від болю. Не чути його благань, болю й злості. Не озиратися, навіть якщо це здається фізично неможливим. А потім навчитися жити без Тома. Дихати і пити ранкову каву. Не думати. Не згадувати і не бачити в снах. Не скиглити. Не відчувати. Не повертатися. Не колисати в грудях діру, заповнену клубком ниючої журби, скорботи. Навчитися жити. Жити щасливо. Хоча б більш-менш, у тій мірі, наскільки це можливо без нього. Питання ось тільки в тому, чи відпустить його Том?

     Гаррі набирає в груди повітря:

     - Томе…