Не моя зміна

– Хороша була пісня. “Wham!” неперевершені, як завжди. І, доки мій колега шукає наступну пісню, та, схоже, взагалі із цим не квапиться, я розкажу вам дещо цікаве про цей гурт… 

Стів, насправді, квапився. Він вже втретє передивляється всі платівки на полиці, де мала би бути потрібна. Є підозра, що Робін, яка зараз героїчно тягнула етер на своїх плечах, аби він не був мертвим, і яка також зазвичай не дуже уважна, випадково поставила її на іншу полицю, якщо поставила взагалі, і Стів зараз марно витрачає час. 

– На піку своєї кар'єри Джордж Майкл віддав усі зібрані кошти від продажу синглу Careless Whisper на благодійність, а точніше - на допомогу голодуючим в Ефіопії. Чудовий вчинок, еге ж? 

Стів не чує, що Робін говорить, тому що вона зачинена у “будці”, як вони називають  етерну кімнату, але він бачить, як вона поглядом обіцяє йому довгу та болючу смерть. Схоже, заготовлені факти про виконавців закінчуються… 

– Ось такі справи були у хлопців із Wham!... Погода в Гокінсі, до речі- О! – Робін ледь не ляскає долонями прямо у мікрофон, і замість цього махає руками в сторону Стіва, який залетів у будку з потрібною платівкою в руках, і вже через декілька секунд був готовий опускати голку, але чекав промову подруги. – Один із наших юних слухачів замовив пісню! “Під цю пісню ми з нею вперше поцілувалися” – казав юний слухач. Як романтично! “Every breath you take” від The Police для Скаженої Макс! 

Перші ноти хіта вже увірвалися у етер, коли Робін з нього навпаки вирвалася. Вона виключила мікрофон, відсунула один навушник з вуха, повернулася до Стіва на стільці. 

– Ти навіщо заперла цей альбом на полицю Кейт Буш? 

– О. Просто Лукас так часто замовляє щось для Макс, і це вперше, тепер вже вдруге, не Кейт Буш… Я переплутала. І взагалі, май совість, я закривала зміну тоді самотня і втомлена! Хочеш сказати, я тепер винна?

Вона питає це несерйозно. 

– Ні, я хочу сказати, що за кавою завтра йдеш ти. 

– Не хочу тебе розчаровувати, Стів, але завтра не моя зміна… 

– Що? – він пирхає, усміхається. – А чия? Я ніколи не помічав тут інших працівників. Олівер кричить лише на нас. 

– О, повір, скоро він взагалі не буде кричати на нас. 

– Хіба ми плануємо щось революційне? 

– Ні, Стів. – вона зітхає. – В мене є дві новини. 

– Почни з поганої. 

– Вони обидві хороші! Хоча я вже не впевнена. Загалом. – вона складає долоні разом, підносить кінчиками пальців до підборіддя. – Перша - Едді нарешті знайшов роботу, ура! А друга… Він тепер наш колега. 

Вони мовчки дивляться один на одного секунди три. Це змушує Робін невпевнено додати:

– Ура?

І в цілому, Едді, насправді, непоганий чувак. Він добре ладнає з малими, особливо з Дастіном(у Стіва є улюбленці), він хороший, реально смішний, і достатньо дорослий для того, аби балачки про “Стів, тобі треба друзі твого віку” нарешті припинились, але… Він занадто гучний і гіперактивний, драматичний, трохи дратуючий, а ще, здається, має алергію на звичайну, людську музику. І Стіву ніколи не зрозуміти відсилок на ті його задротські фільми чи книги, які він робить буквально у кожному реченні. Вони не подружаться.  

– Ти виглядаєш таким розчарованим, що я…

– Ні-ні, я не розчарований. Я просто… Чому ніхто з вас не розказав мені про це раніше? 

– Я сама тільки сьогодні дізналася. – вона потиснула плечима. – Ну, про те, що його справді взяли. 

– Ти намагалася вмовити Олівера? 

– Так. З вами, чоловіками, тільки так. Пам’ятаєш, як я говорила із Кітом-

– Пам’ятаю! Гаразд, коли? 

– Вівторок, середа та п’ятниця. І… Лише мої зміни.

– Чому це лише твої?

– А в тебе, вибач, є якісь екзамени на носі? Навчання?? 

– Я зрозумів… 

– От і молодець! Піди глянь де там Duran Duran, вони наступні в черзі… 

***

Сьогодні вівторок, а це означає що на Стіва чекають два дні роботи із Едді, та, можливо, й він сам. Стів, насправді, не багато чув про те, наскільки Мансон пунктуальна людина.

Згадується лише те, як Майк та Дастін сиділи в машині Стіва, ображені на нього ж, коли він розвозив усіх додому після їхнього ботанського збору, і мав вислуховувати, що через нього Едді дуже жорстоко вбив їхніх персонажів майже на самому початку гри. Вони тоді запізнилися хвилин на десять, так само, як Стів зараз. Та в нього немає персонажа, якого Едді міг би вбити, а знову очищати своє ім’я після хибного звинувачення у вбивстві той навряд чи захоче. 

Перше, що бачить Стів, коли нарешті заходить в студію, це Едді, який крутиться на стільці біля мікрофону та зупиняється, коли бачить Стіва, широко усміхається йому і махає рукою, ледве не вроняючи олівець, що нею тримав. Він виглядає точно так само, як виглядав рік тому, коли вони билися з Векною: ті ж самі темні, цуценячі очі, довге волосся, шкіряна куртка, рвані чорні джинси. Він, здається, з того моменту і не перевдягався…

– Харрінгтон! – він встає зі стільця і в два кроки долає відстань між ними, що, взагалі-то, в два кроки не вміщалася. – Довго ти для людини, яка має мені тут все показати. 

– Так. – він киває, незрозуміло для чого. Едді занадто близько, та це було дуже очікувано - він обожнює чужі особисті кордони. – Вибач, зараз виправлюся. 

Стів тримає зоровий контакт, доки знімає куртку, а Едді - ні. Він дивиться на те, як Стів знімає куртку. 

– Я вже знаю, де вішак, тож можеш кинути свою куртку деінде і перейти до асортименту. 

Стів вскидає брови здивовано та одночасно незадоволено. Проте він лише гмикає. Кидає куртку на диван поруч, і киває Едді в сторону полиць із платівками, аби той йшов за ним. 

– Тут “Wham!”, “Madonna”, “Queen”, – Стів веде рукою по повітрю в декількох сантиметрах від платівок на полицях. Під кожного виконавця відведена половина полиці, якщо не вся. – Тут немає року, чи що ти там слухаєш, тому… 

–  “Queen” – це рок, Стіві. – Едді широко усміхається. – Все настільки погано? 

– Гаразд, давай так, – Стів різко зупиняється і повертається до Едді, активно жестикулюючи. – В нас немає тяжких пісень про ненависть і наркотики, так зрозуміліше? А  “Queen” круті. 

– По-перше, – він повертається назад, аби показати пальцем на стопку платівок на столі, за яким сидів до цієї екскурсії. – Тепер є. По-друге, ти повинен послухати любовну рок-баладу, по-третє, Мадонна співає про наркотики. 

– Ти слухаєш Мадонну? – Стів вскидає брови та намагається не усміхатися сильно.

– Я ознайомлений. 

– О, звісно. Ось і посипався твій образ… – він все ж не може втримати смішок, та Едді взагалі не виглядає так, наче його гордість зачепили. Він виглядає так, наче все йде за планом. 

Стів хитає головою і повертається назад до полиць, окидає їх швидким поглядом. 

– Треба знайти місце для твоїх платівок. 

– Знайди обов’язково! – Едді киває і йде назад до будки. – В мою зміну буде тільки моя музика. 

– Щоб ніхто нас не слухав?

– Стіві, ти недооцінюєш Гокінс. Я впевнений, що навіть тобі щось зайде, ти просто… Без причини упереджений. – він неоднозначно махає рукою в повітрі, і зачиняється в будці, плюхаючись на стілець біля мікрофону. 

Стіву залишається тільки закотити очі і піти за ним. 

– Придумав, що будеш казати? Робін завжди готує цікаві факти про виконавців.

– Побачиш. А ти?

– Що я? 

– Ну, бувають дні, коли ти ведеш етер. Що ти кажеш? 

– Я… Досить часто фліртую. – трішки ніяково відповів Стів. Він звик, що Робін глузує з нього через це, ну, хоч не заздрить(в більшості випадків).

– Що? – з широкою усмішкою питає Едді, розвертаючись до Стіва повністю, забувши про навушники, в яких намагався знайти де праве вухо, де ліве. 

– На мій етер дуже часто дзвонять дівчата. Набагато, набагато частіше ніж на етері Роб. Вони замовляють пісні типу… Знаєш, «Woman in Love» чи «Take My Breath Away». Я не можу не прокоментувати це. Та вони, здається, тільки цього й чекають. 

Едді цокає і хитає головою, досі усміхаючись. Він повертається назад до навушників, вдягає їх нарешті на голову, переглядає свої платівки, точно шукаючи конкретну. 

– Старий добрий Стів Харрінгтон. Наче не було тієї кризи із морозивом. Все ж, повелися на екскурсію морем смаків? – він стримує сміх, тому що впевнений, що пожартував на десяточку. А Стів чує примарний сміх Робін, бо хто, як не вона, розповіла про цей жахливий період в їхній біографії? 

– Так-так, дуже смішно. Я безмежно радий, що ти ні разу так і не зайшов у Scoops Ahoy.

– А я шкодую… – Едді робить аж занадто сумне обличчя, протягує Стіву платівку. Обережно взяти її з чужих рук ще те завдання. – Поставиш третю пісню на цій стороні… Ось. 

Едді з нетерпінням дивиться на круглий настінний годинник, що на стіні перед будкою. Він ледь не підстрибує на стільці, відраховуючи секунди до початку етеру. Він ніколи не скаже Стіву з Робін, та він дуже хвилюється. Едді неймовірно вдячний Робін за те, що вмовила Олівера взяти його на роботу, і він дуже постарається виправдати очікування, звісно, лише позитивні. Цілий вчорашній день Едді витратив на хвилювання і на підготовку програми, і дуже сподівається, що не запнеться зараз на привітанні. 

Три… 

Едді повертається на Стіва. Той зустрічає його погляд трішки здивовано. Схоже, по очах видно, як він зараз переживає.

 Дві… 

Стів показує йому два пальці вверх і усміхається так, як тільки він може. Це заспокоює лише трішки, та дякую за старання. Едді невпевнено усміхається у відповідь і повертається назад.

Одна… 

– Чекай, куди натискати?!