Читати

Йеннефер роздирала горло. Дряпала нігтями до крові в спробі позбутися полум'я, що спалювало зсередини. Хотіла б виригнути вогненну грудку, як дракон, аби не відчувати, як гаряче паливо розтікається вниз, по органах, перетворює їх на попіл. Хаос чинив опір, ніяк не хотів йти до рук. Триголовий змій розміром з дві вежі дивився пильно, ніби насміхаючись. Володар вогню точно відчував: чарівниці не під силу його стихія.

 Віддзеркалення яскравого полум'я танцювало в переляканих очах Ґеральта. Дивовижно: Йеннефер завжди здавалося, що Відьмаки не мають страху. Часто Ґеральт тримав емоції під замком і лише в найрідкісніші моменти давав слабину. Він зробив крок до неї. Хотів перервати її спробу самогубства, але вона витягла руку вперед, закликаючи зупинитись.

 Все одно вже нічим не поможе. Вогонь пожирав її зсередини, хотів вирватися і знищити все довкола.

Йеннефер хотіла води.

Крижаної.

Джерельної.

Пірнути з головою, напитися до колючого болю в горлі. Після перевести подих.

Чарівниця кинула стривожений погляд на Трьохголового змія. Витягла руки перед собою і вивернула полум'я просто під ноги монстрові.

 Ґеральт нічого не бачив, крім високої стіни вогню. Три зміїні морди піднялися до потемнілого неба. Повітря струснуло гарчання, подібно до гуркоту грому. Чаклунське полум'я плавило все навколо: драконячу луску, землю, її сукню. Відьмаку хотілося просунути руки всередину вогняного кільця і ​​висмикнути Йеннефер з оточуючого її кошмару. Але було надто пізно.

Температура була в рази більша, ніж у ковальському горні. Якби не Цірі, яка стояла позаду, відьмак би без роздумів кинувся слідом за чарівницею і витяг її з рук самої смерті.

Яскравий спалах полоснув небо і обвуглене двометрове тіло чудовиська впало на землю. Ґеральт зігнувся, прикрив обличчя рукою, захищаючись від жару.

Повітря просочилося гаром, спаленою деревиною та шкірою.

— Ґеральте, — вітер доніс до нього слабкий звук її голосу, перш ніж Йеннефер розсипалася порохом.

- 1- 

 Цирі відпустила їхні руки.

Поле битви із чудовиськом змінилося на вогкі сторічні стіни Каер Морена. Йеннефер обсмикнула руку, ніби кілька секунд трималася за розпечене залізо. У всіх трьох спітніли долоні. Вона перевела погляд на стурбоване обличчя Цірілли. Василькові очі дівчинки дивилися у відповідь, поступово повертаючись до реальності. Цирі потягла руку до свого обличчя і пальцями стерла криваву сльозу, що скотилася по блідій щоці. Йенн глянула на Ґеральта, що сидів з іншого боку на лавці. Він не рухався і виглядав так, ніби його видіння все ще тривало.

Вона не знала, чи надломилося в ньому щось так само, як і в ній, побачивши її власну смерть. Але її пробило тремтіння. Ніхто з них не міг говорити. Вони з Ґеральтом все ще переглядалися між собою, не звертаючи увагу на принцесу посередині.

Цирі піднялася з місця, стиснула кулаки і кинулася геть із зали, не промовивши й слова. Йеннефер провела її поглядом, думаючи, що та правильно зробила. Після таких видінь їй потрібен був міцний сон, щоб відновити сили. Їм би всім не заважало трохи поспати, тільки тепер вона навряд чи засне.

 — Цьому не бувати, — випалив Ґеральт, звернувши на себе увагу.

Йенн гірко посміхнулася.

— Ти ж чудово знаєш, що багато видінь Цірілли справдилися.

 І хоча вона все ще усміхалася, спокійно опустивши руку на дерев'яний стіл, серце схвильовано билося. Йеннефер знала, що Ґеральт теж чув його. Удар за ударом, що відбиває гучний ритм. Від цього завжди було не по собі. Немов Йєн підслуховують проти її волі.

 — Що б тобі не спало на думку, не роби цього, — стриманіше попросив він.

— Угу, — просто погодилася Чарівниця.

Ґеральт похмуро хмикнув.

— Не подобається мені твій тон, — стомлено заявив він. — Не змушуй замкнути тебе десь.

— Дозволю зробити це виключно заради непристойних експериментів.

Секундне замішання Відьмака безперечно принесло їй задоволення.

Йеннефер підсіла ближче, поклала руку трохи вище за чоловіче коліно і стиснула. Ґеральт напружився і здавлено усміхнувся. Лід у його очах розтанув. Вона все ще задавалася питанням, хотів би він провести час у її обіймах так само, як і вона в його? З того часу, як перестав довіряти їй, Йеннефер зовсім забула, що значить бути поруч з ним. Хто зна, скільки їм залишилося. Але зараз вона скоріш за все його дражнила, ніж натякала на запрошення піти в її покої.

— Йенн, — мовив він, і застережлива усмішка сковзнула по його обличчю. 

До зали увійшли Весемір та Ламберт. Останній голосно розповідав про пригоди у лісі, явно перебільшуючи свої подвиги і сміявся. Весемір уважно слухав і посміхався, попутно звільняючи втомлене тіло від ременя з футляром.

Чарівниця підняла брови і відразу прибрала руку. Піднявшись з місця, вона прихопила зелене яблуко з великої дерев'яної миски і пройшла до коридора, який вів до сходів на другий поверх.

Коли вона зустрілася поглядом із Весеміром, то відчула легке заспокоєння. У разі її смерті він точно подбає про Ґеральта. Весемір завжди знаходив підхід до кожного, хто прибув у Каер Морен, і для всіх них був кимось схожий на тисячолітнього мудреця.

 — Дивлюся, полювання вдалося, Ламберте?  — З іронією в голосі поцікавилася Йенн.

Усміхнулася Весеміру.

Кинула в Ламберта яблуко, і той упіймав його.

— Це було чудовисько чималих розмірів, красуню.

Ламберт підморгнув. Йеннефер усміхнулася і перехопила уважний погляд Ґеральта. Він несхвально похитав головою.

- 2- 

 Пошарпані сторінки старого фоліанта небезпечно шелестіли в руках, готові будь-якої хвилини розкришитися. Йеннефер гортала їх дуже обережно, намагаючись знайти хоч якусь зачіпку про монстрів з іншої Сфери.

З прочинених дверей долинули тихі розмірені кроки. Той, хто непомітно підкрався до неї, застряг на порозі і у звичній манері хрипко хмикнув. Краєм ока Йеннефер помітила Вовка, але продовжувала вдавати, що нікого поряд немає. Ґеральт склав руки на грудях і уважно спостерігав, як вона перебирає сторінки.

Думки чарівниці потекли в інше русло. Вона більше не могла зосередитися, хоч і намагалася вникнути в написане.

Ґеральт тепер рідко приходив до її кімнати. Тільки якщо заради чогось вкрай важливого чи з приводу Цірілли. Решту часу вони мало коли перетиналися, переважно за сніданком і вечерею. Обід Йеннефер забирала з собою до лабораторії, де вони з принцесою варили зілля. Його присутність зараз тішила, але й водночас насторожувала її.

Вона здалася. Захлопнула книгу. В очікувані дивилася на нього, подумки намагаючись вгадати навіщо прийшов.

— Обережніше, Весемір дуже цінує її. Книжка створювалася відьмаками ще задовго до його народження.

— Все одно марна.

Проігнорувавши слова Ґеральта, Йеннефер недбало відкинула фоліант убік, на ліжко, і підвела очі.

— Там справді нема того, що ти шукаєш, — попередив він.

Ґеральт ступив у кімнату. Слабке світло полум'я свічки торкнулося його сивого волосся.

Він виглядав спокійнішим. Розслабленим, наче після гарної ванни. Але судячи з запаху поту і коня, якими від нього тхнуло, ванни там і близько не було. Зараз Ґеральт не дивився на неї, чекаючи чергової підступності. Йеннефер упіймала себе на думці, що в цій кімнаті їй нікуди бігти, мабуть, тому він і спокійний.

Старе дерев'яне ліжко рипнуло, варто було йому сісти поряд. Втомлені золотисті очі, забруднені багнюкою пасма волосся, синець на підборідді з ямкою, подряпаний чужою зброєю шкіряний дублет. Йеннефер зупинила погляд на розірваному рукаві. Сліди пазуристої лапи чудовиська розірвали не лише одяг, а й тіло. Кров просочила одяг, але вже запеклася.

 — Ти був у лісі? — стурбовано спитала вона.

Ґеральт зиркнув на рану.

— Довелося навчити декого хорошим манерам, — пожартував він.

— Знімай, — сказала вона.

Рвана тканина сорочки прилипла до глибокої подряпини. Йенн намагалася віддирати її охайно, боячись заподіяти Ґеральтові біль. Але він стійко мовчав і лише мимоволі смикав плечем, коли було зовсім нестерпно.

— Що це за істота? Мантикора? — неспокійно спитала вона, кивнувши на його плече.

— Щось дико велике, пазуристе й бажаюче нам смерті, — ухилився він від відповіді.

— Той самий червоний Триголовий змій із видіння Цірі?

М'який відріз чистої тканини, просочений водою з глека, вона приклала до пораненого плеча. Ґеральт кинув на неї невдоволений погляд. Тоді Йенн притиснула сильніше, ніж він міг очікувати, зробила це навмисно, щоб відьмак не упирався і відповідав, коли його запитували. Охайно промокнувши кров, вона приклала теплу долоню до рани і прошепотіла заклинання. Шкіра повільно затяглася, і отвір зарубцювався.

— А знаєш, мені подобається латати тебе. — Вона провела долонею по плечу, спустилася до голих чоловічих грудей зі шрамами і задумалася.

Піддаючись ласці жіночих рук, Ґеральт заплющив очі і насолоджувався її дотиками. Йеннефер дивилася на прикриті повіки і думала про те, що можна перенести їх у відокремлене місце, де ніхто не шукатиме. Де вони могли б сісти і, зрештою, нормально поговорити. Ґеральт притягнув її руку і м'яко торкнувся потрісканими губами подушечок пальців. Вона відсмикнула руку і сіла на місце, багатозначно посміхнувшись.

— Що ж, якщо ти не хочеш говорити, що то за звір, думаю, тобі час вийти з моєї кімнати. Хочу спати, — серйозним тоном промовила вона, але тільки щоб потішитися з його прикрості.

 — Як скажеш,  — кинув Ґеральт і згріб здоровою рукою верхній одяг.

Він справді зібрався йти. Йеннефер обернулася і провела його поглядом. Хотілося, щоб він знову зміг довіряти їй, як і раніше. Тепер Ґеральт хоч і був оманливо-ввічливим, спокійним, Йенн знала, що не повернула до себе колишнє ставлення.

Він пильно стежив за кожним кроком, а якщо не він сам, то це робили Весемір чи Ламберт. Щоразу, коли вона засинала на цьому ліжку, думала про те, що має зробити, щоб повернути його довіру. Цірілла завдяки їй за короткий термін багато чому навчилася. Йенн уважно спостерігала за дівчинкою, за успіхами, і навіть навчала забороненої магії, про яку боялися розповідати чарівницям в Аретузі.

Ґеральт зупинився на порозі, вхопився рукою за одвірок. Обернувся, щоб знову подивитися вивчаючим поглядом у спробі прочитати її. Йеннефер усміхнулася і зробила невимушене обличчя.

— Що б ти не затіяла, тобі краще не залишати межі Каер Морена.

— Боїшся мене відпустити? — хитро уточнила вона.

У відповідь почувся гучний вдих.

 — Сили повернулися до мене. Я зможу подбати про себе, — відразу додала.

Коли Ґеральт мовчки пішов, Йеннефер продовжувала задумливо дивитись йому услід. Голос усередині тихо благав його залишитися. Вона ніби чекала, що він схаменеться, повернеться і посидить з нею хоча б ще трохи. Але час минав, а з боку дверей більше не лунало жодних кроків. Тільки ритмічний стукіт крапель, що падали на кам'яну підлогу. Десь протікала стеля.

Завтра вона покине стіни фортеці, і вони з Ґеральтом ще не скоро побачаться.

А може, й зовсім ніколи.

- 3-

 Ліс за межами Каер Морена зустрів її невластивою йому тишею і тільки сильний порив вітру гнув зовсім молоді, незміцнілі дерева. Йеннефер пішла із замку під ранок, коли відьмаки ще спали. Зал був порожнім, через що сильніше чулися пориви протягів, гуляючих під високою склепінчастою стелею.

Вона наостанок озирнулася, вдивляючись у кряжистий дуб, обвішаний кулонами відьмаків, думаючи, що найменше хотіла б розлучатися з Ґеральтом та Цірі, і пішла через головні ворота фортеці.

Біля вічно неспокійної річки Гвенллех, вируючої між камінням, Йеннефер пригальмувала, щоб розглянути масивні сліди пазурів. Потім помітила, що зовсім не чути співу птахів, наче вони чогось злякалися. Слабкий вітер, що подув у її бік, приніс із собою запах гару. Трохи далі виднілося чорне коло з поваленими обпаленими стовбурами дерев. Вона зрозуміла, що саме тут Ґеральт зустрівся з чудовиськом раніше, і, схоже, воно вирішило повернутися.

Дракон підібрався досить близько до фортеці відьмаків. Це не могло не насторожити.

Йеннефер хотілося докласти максимум зусиль, щоб захистити Цірі від рук Всеяматері та її чудовиськ.

Почуття провини роз'їдало зсередини.

— Йеннефер! — Знайомий крик пролунав із глибин лісу.

Ґеральт уже зрозумів, що вона пішла і тепер наздоганяв її. Плітка мчала галопом. Земля раз-по-раз розліталася в сторони під кінським бігом. Йеннефер прискорила крок, витягла руку і вимовила заклинання. Простір перед нею спотворився і розгорнувся порталом, який вів до іншого місця. Чарівниця побігла з усіх сил, але масивна тінь, що повисла над головою, випереджала її. Помахи величезних крил зі свистом розрізали повітря, здіймали стовпи пилу. Йеннефер тільки б дотягнутися до порталу рукою і провалитися в нього якнайшвидше. Триголовий змій знизився і витяг лапу. Він не схопив дівчину, але зачепив її пазурами. Йеннефер упала на землю і покотилася вниз схилом.

Світ перед очима перетворився на суцільну мішанину. Чорна земля швидко змінювалася блакитним небом, а небо землею. Рух тіла зупинив величезний вологий валун біля річки. Спина відреагувала болем і Йеннефер заплющила очі, збираючи останні сили до рук, щоб підвестися. Хотілося здатися. Дихати ставало боляче, у голову наче увігнали тисячу голок. Але вона знала, що якщо зараз не стане на ноги, бій вони програють. Руки заковзали по дрібній гальці, Йеннефер продовжувала лежати. Тяжко дихала. І спостерігала, як тендітний силует наближається до неї. Холодні руки Цірілли доторкнулися до обличчя і обпалили шкіру.

— Цірі?

Вона не чекала, що принцеса також приїде рятувати її.

Йєнн подивилася в бік Ґеральта. Відьмак намагався проткнути мечем чудовисько. Замахувався, ухилявся від випадів розгніваної істоти і піднімав клинок у небо, розтинаючи порожнечу. В голові гуло, Йенн скривилася, намагаючись зосередитися. Заклинання змусило Трьохголового змія, загрозливо розмахуючого крилами над головою чоловіка, несамовито закричати.

— В укриття! — крикнула чарівниця.

Відьмак відбіг убік. Розлючений дракон відкрив одну з трьох величезних пащ і полум'я розтеклося по землі, там, де нещодавно стояв Ґеральт.

Вони переглянулись. Йеннефер кивнула. Стримала ком у горлі. Вона бачила різних чудовиськ, але таке вперше. І боротися з ним було справжнім випробуванням. Йенн все хаотично перебирала у голові заклинання. Одне за одним. Але всі знання ніби сплуталися в суцільне, і заважали одне одному.

Єдиним правильним рішенням здавалося закинути їх трьох у портал. Нехай у невідоме місце. Повернутись назад було б меншою з бід. Але тоді триголовий нападе на Каер Морен. Ґеральт цього не допустить. І вона не могла.

 Чарівниця піднялася на ноги і закрила собою принцесу. Все її тіло тремтіло. Опиралося. Йеннефер відчувала слабкість, але наказувала собі не здаватися. Навіть коли коліна зігнулися і на секунду, лише на секунду здалося, що вона ось-ось та звалиться назад.

Захисники підняли голови догори — на них повільно падали великі пластівці попелу. Дракон безслідно зник. Але це тільки насторожило — звір просто так не пішов би.

Хвилина.

Дві.

 Навколо мертва тиша. Тільки з боку лісу долинали потріскування залишків деревини, що згоряла.

— Йеннефер! — прогарчав Ґеральт.

Тепер він зосередився на тому, щоб розібратися, якого біса вона кинула його. Йенн напружилася і перевела погляд на відьмака. Він досить швидким кроком подолав відстань між ними, тримаючи в руці срібний меч. Клинок був опущений вниз вістрям, але все одно виглядав загрозливо. Вона пам'ятала, як минулого разу лезо небезпечно прослизнуло за міліметр від шиї. Обличчя чоловіка не виражало люті, але брови він насупив.

— Чому ти пішла, Йенн? — спитав Ґеральт.

Скільки між ними було розмов? А недомовленостей? Йеннефер хмикнула.

Знову все складно, неясно. Він повинен був здогадатися, що вона не сидітиме осторонь і чекатиме, поки історія зі змієм вирішиться сама собою. Поки ще хтось не загине, намагаючись виправити її помилки. Хто як не Ґеральт знав про обов'язок, призначення. І все-таки він продовжував заважати їй.

— Я втягнула Цірі в цю історію. Тобі одному не подолати чудовиська. За допомогою Хаосу я зможу впоратися з вогнем.

— Йенн, — обсмикнув її Ґеральт. — Ми ж обоє бачили, що не зможеш, — нагадав він.

І він мав рацію. Вона знала.

Те видіння не виходило з голови з учорашнього ранку, вп'явшись у свідомість слизькими щупальцями. Але до останнього Йеннефер хотіла думати, що їй під силу подолати змія не залучаючи інших. Вона хитнула головою, намагаючись прогнати невтішні думки.

Хотілося сказати щось на виправдання, але горло ніби стисло кігтявою лапою дракона.

Вітер знову піднявся сильним вихором, погрожуючи перетворитися на справжнє жорстоке торнадо. Подуло прохолодою і краплі води зтурбованої річки пирснули всім трьом в обличчя. Повітря спотворилося, розкриваючи портал, як величезну пащу невідомого звіра. У прорізі з'явився інший світ: бурі хмари, грозові вихрі; їх частки ніби намагалися поєднатися з їхнім світом. Цірі повільно потягло до безіменної вирви.

Дівчинка заковзала ногами проти своєї волі. Ґеральт вчасно зреагував і швидко простяг руку. Вхапив принцесу за зап'ястя.

— Цірі, тримайся!

— Ґеральт! — стривожено гукнула Йеннефер .

Ще одна вирва намагалася проковтнути вже її. Ґеральт ухопився другою рукою за її руку і голосно загарчав, намагаючись утримати одразу обох. Його долоні спітніли. Хватка повільно слабшала. Йенн озирнулася. Позаду з величезного порталу в нікуди виривалися червоні спалахи світла, схожі на блискавки. Земля знову затремтіла під ногами від гучного тупоту двох лап. Серед соснового лісу виднілися три розлючені голови, що спалювали все на своєму шляху.

Триголовий прийшов за Ціріллою. Всеямати не змогла дістатися до неї особисто і вирішила надіслати своє чудовисько. Йенн глянула на Ґеральта. Він шукав у її очах відповіді на запитання. Вона подивилася повз, прошепотіла одними губами закляття, намагаючись закрити портал позаду Цірі. Піддавшись заклинанню, простір стиснувся. Принцеса впала на землю. Ґеральт схопив Йеннефер другою рукою і сильніше потягнув себе, не віддаючи її невідомості. Повітря вибуховою хвилею вдарило Йеннефер у спину, штовхнуло на Геральта, і вони впали. Опинившись віч-на-віч, Йеннефер подивилася у втомлені очі. Відьмак, здається, був зовсім не проти лежати так, як і вона. Але кашель спостерігаючої за ними Цирі, змусив чарівницю одуматися і злізти з нього.

 — Він ще в лісі, — сказала вона.

Погляд її кинувся в далечінь. Вона намагалася видивитися змія, але чудовиська ніде не було. Їй не треба було озиратися і дивитися в очі Відьмаку, щоб зрозуміти: Ґеральт захоче зупинити її і розібратися в усьому самостійно. Зараз вони грали на випередження, і її метою було втекти раніше, ніж він схаменеться.

Вони стояли на відстані витягнутої руки один від одного. Ґеральт подивився під ноги, потім на Йенн. Він, мабуть, прикидав, скільки кроків йому знадобиться, щоб упіймати її за руку. Тому Йенн зробила крок назад і несхвально похитала головою.

— Йенн, — шепнув він одними губами.

Вона бачила його благаючий погляд. Але не могла просто так здатися. Доля всіх їх наздожене, хоч би як вони намагалися уникнути її. Ґеральт нічого не зможе вдіяти з цим.

Земля затремтіла під ногами.

Чудовисько поверталося, голосно загарчало, нагадуючи, що бій ще не закінчено.

Йеннефер звела очі до неба. Три розгнівані морди виднілися над деревами, виглядали противників і готувалися завдати шкоди у відповідь.

— Вір мені. Я зможу, — попросила чарівниця.

 Але її відповідь була більше схожа на смиренність. Йенн витягла руки, тихо прошепотіла заклинання, закликаючи хаос підкоритися, наповнити її вогнем. Полум'я спалахнуло рівним колом. Залишаючись у центрі, Йенн кинула погляд на Ґеральта, Цірі і продовжила збирати силу у руки, щоб покінчити з чудовиськом, яке було вже зовсім поруч.