Читати

Леоне, Леоне…

Він прокинувся як від слабкого поштовху. Більше не було ні Ейди, ні палаючого поліцейського відділку, ні монстрів, що тягнули до нього свої гнилі руки. Попереду блимали червоно-блакитні вогні поліцейських машин. На мить здалося, що все повторюється: знову заражені, знову паніка, знову вибухи. Та це був лише план перехоплення диверсанта, про якого йому вже повідомили у секретному чаті.

Леон потер перенісся пальцями, важко зітхнув. Тіло занило, все ще не оговтавшись від незліченних нападів почвар та бійки з Зено. На реабілітацію знадобиться багато часу. 

Ти занадто старий для таких операцій, друже. Леон розім’яв затерпле плече, що неприємно нило, мріючи якнайшвидше дістатися додому, прийняти душ і напитися до безпам’ятства.

— Думаю, ми застрягли надовго, — пробубнів таксист, підіймаючи кепку та витираючи спітніле чоло. 

— Надовго, — підтвердив Леон, дивлячись на затор попереду, а потім зустрічаючись з поглядом чоловіка у дзеркалі заднього виду. 

Залишивши двадцятку, але так і не прибувши на місце призначення, агент покинув теплий салон і подався вздовж темної вулиці. Тривожність прохолодою лоскотала нерви. Він занадто довго купався у всьому цьому лайні. Довкола панувало тихе нічне життя, але Леон все ще вишукував у ньому загрозу, озираючись по сторонах. 

Світло з його квартири пробивалося крізь темряву вулиці. Він не знав нікого, хто планував сьогодні із ним зустріч. Принаймні, ніхто не попереджав його про свій візит. 

Вихопивши пістолет з-за пояса, Леон звично перевірив набої в магазині. Хтось збоку охнув від переляку. Йому було байдуже.

Сходи він подолав широким кроком, переступаючи по дві за раз. Притиснувся до дверей, завмер, прислухаючись до того, що відбувалося за ними. Але в помешканні було занадто тихо. І така тиша зазвичай не обіцяла нічого хорошого. 

До того моменту як…

Леон відчув тонкий аромат парфумів, що належав тільки їй. 

Він ніколи не давав їй ключі від своєї квартири, та й знав що їй це і непотрібно. Якщо Ейда захоче потрапити всередину, хай там хоч двері від банківського сховища стоятимуть, вона все одно проникне.

Перше, що він зробив, зачинивши двері — розрядив пістолет і поклав магазин на стіл. Потім кинув жетон, рукавиці та ніж. Стогнучи від болю, Леон скинув куртку, жбурнув її на крісло і завмер. Ейда мовчала, спостерігаючи з темряви, але він уже знав, де саме вона причаїлася. 

Його тіло завжди відчувало її присутність. 

Погляд мимоволі ковзнув уздовж довгих ніг у чорних ботфортах і вище, зупиняючись на захованому в тіні обличчі.  Навіть у напівтемряві він впізнав ледь  помітну усмішку червоних вуст, і його кадик смикнувся. Повітря в приміщенні ставало липким та гарячим. 

— Як там крихітка Грейс? 

Точена фігура жінки подалася вперед, винирюючи з темряви. По-котячі примружені очі дивилися на нього з прихованим захопленням — вона ніколи про це не розповідала, але він знав. Вони обидва це знали, але ніколи не зізнавалися одне одному.  Леон, який саме накладав щипцями у склянку кубики льоду, лише підвів стомлений погляд.

— Цього разу ти навіть не допомогла, — хрипло промовив він.

— Бачила, що ти чудово справляєшся і без мене, — шпигнула його Ейда. — Роки йдуть, а ти все ще в гарній формі. Я б сказала, навіть занадто.

Вона безсоромно вивчала рельєф його живота під обтислою синьою кофтою. У цю мить він точно знав, про що вона думала. До дідька, він думав про те саме. Здавалося, близькість — це єдине що зараз могло б його втихомирити. А Ейда виглядала так само прекрасно як і завжди: червона сукня, що окреслювала кожен вигин тіла та високі ботфорти, що зводили його з розуму кожного щоразу, коли погляд ковзав по її ногах. Бозна, кому вона продала душу, щоб так спокусливо виглядати у своєму віці. Можливо, в «Гнізді», окрім Т-вірусу, Ейда прихопила ще й елексир безсмертя? 

Граційно підвівшись, вона забрала в нього склянку з віскі якраз тієї миті, коли скло майже торкнулося потрісканих губ. Леон хмикнув, звів брови. Він потягнувся рукою, бажаючи повернути своє, але Ейда плавно вивернулася і зробила ковток, не розриваючи їхнього погляду.

Вона завжди щось у нього забирала. Забирала його спокій, його серце. А він ніколи не пручався. Ще з тієї першої місії, Леон зрозумів, що віддасть їй усе, чого б вона не попросила.

Він навіть допускав думку, що вона отруїла його тіло. Підселила вірус, який не вилікує жоден антидот. 

— То ти скажеш навіщо прийшла? 

— Хотіла перевірити як ти. Хвилювалася. 

— Авжеж, — усміхнувся він. — Через стільки років.

— Ну-у-у, — протягнула вона. Обійшовши його по колу та зупинившись за спиною, Ейда схилила голову набік. Леон впіймав її зацікавлений погляд у відображенні дзеркала. — Краще пізно, ніж ніколи, Леоне. 

Він тільки кивнув, несвідомо погоджучись, і потягнувся до першого ремінця, послаблюючи портупею. 

Холодні жіночі пальці перехопили цей рух і ненароком зачепили вилицю. Леон заплющив очі й потерся об них щетиною, бажаючи більшого. Почувся тихий смішок. Пальці смикнули лямку портупеї — не розстібаючи, ні, а натягуючи дужче. Нейлоновий пасок впивався у тіло, викликаючи біль, що межував із задоволенням. Леон застогнав, обернувся, прагнучи негайно взяти все у свої руки, натомість вхопив лише повітря. Ейда відсахнулася.

— Ні-ні, не так швидко, мій милий хлопчику, — промуркотіла вона здалеку, усміхнувшись. Диявольські іскорки затанцювали в її примружених очах. — Будь слухняним. 

У відповідь вона почула невдоволене гарчання. 

Сьогодні Леон був дуже стомленим. І надто швидко дратувався.  

А вона надто часто вислизала з його рук. Занадто часто тікала, залишаючи його з прощальним поцілунком на вустах та розбитим серцем. Але не цього разу. Цього разу вона сама прийшла в його пастку, сама обрала його територію, добровільно здавшись. 

Він злився, бо вполював безліч монстрів, але й досі не міг приборкати одну маленьку жінку.

— Слухаюсь, мем, — хрипло відповів він, скрививши губи в усмішці.

Покірно обернувся спиною, як приручений хижак, і розправив плечі. Жіночі пальці відразу пробіглися по напружених м’язах, наче перебираючи клавіші піаніно. Тремтіння прокотилося хвилею по його тілу до самих кінчиків пальців. Леон закинув голову, хруснувши шиєю. Цього разу він точно буде готовий.

Цього разу він….

…перехопив її руку саме тієї миті, коли Ейда натягнула лямку портупеї на другому плечі. Різко розвернувся, смикнув на себе і затиснув у кут. Жодних дверей, жодних вікон — нічого, через що вона могла б вислизнути.

 Хоча Ейда не виглядала так, наче прагнула втекти.  Не тоді, коли обвела язиком його верхню губу, пробуючи на смак. І не тоді, коли її рука ковзнула по його животу, спускаючись нижче, змушуючи його здригнутися від хвилі збудження, що розійшлася електричним струмом по всьому тілу.