Глава 1

Гірська місцевість, як завжди стала їхнім прихистком. Цього разу зустрітися вийшло набагато пізніше. Після розлучення, Еніс змушений був узяти додаткову роботу, щоб сплачувати аліменти. Також йому хотілося брати іноді доньок до себе. На й без того рідкісні побачення з Джеком, часу ніяк не вистачало. Іноді Еніс ставив собі питання: як секс напідпитку зміг перерости в щось настільки сильне? З огляду на той факт, що їхні стосунки могли призвести до загибелі одного з них, цей зв'язок був нерозумним і небезпечним. Однак, зробити Еніс нічого не міг. Боровся із собою, але в зрештою програв. Так і минули роки, в яких вони грали для суспільства сім'янинів, уриваючи для себе трохи особистого щастя.

День від'їзду видався сонячним, викликаючи в душі Еніса дискомфорт. Викладаючи в машину спорядження для риболовлі, чоловік глянув уперед. Промені спалахували на воді чистим сріблом, викликаючи бажання приглушити яскравість. Настрій у нього на противагу погоді був похмурим. Дні проведені з Джеком пролетіли немов одна хвилина. І ось уже доводилося складати речі й готуватися до прощання.

Джек закинув сумку з пледом і термосом на заднє сидіння і глянув на Еніса. Колись він пропонував кинути все і переїхати в тепліший штат, а то й зовсім виїхати з країни. Але той ясно дав зрозуміти, що його все влаштовує. Тепер доводилося зустрічатися крадькома. А йому до болю під ребрами не хотілося відпускати Еніса. Ось і тепер серце стиснулося, готуючись укотре розсипатися на шматки. Вже двадцять років доводилося задовольнятися тим, що є, а не тим, що хотілося.

— Я мав сказати тобі, — невпевнено почав Еніс, потираючи рукавом куртки дверцята машини. У ньому завжди з'являлася скутість, коли домовлявся про наступну зустріч. Немов доводилося зізнаватися у злочині. — Я зможу вирватися в листопаді. Коли переженемо худобу.

— У листопаді? — Недовірливо перепитав Джек. Він сперся об автомобіль, упершись руками в боки та схрестивши ноги. Не вірилося, що справді доведеться чекати настільки довго. Вони вже пропустили місяць, оскільки Еніс хотів провести час з дітьми. І Джек не хотів, щоб зустріч знову відкладалася на невизначений термін.

— Так. Буде можливість. Перед тим, як перевести тварин на зимові корми, — він глянув на Джека і внутрішньо стиснувся. Очі обранця стали темніти, як небо в негоду. Еніс розумів, що той залишиться незадоволеним. Однак обставини були сильнішими за його бажання скоріше побачитися.

— Чому не в серпні? Біс би тебе побрав, Енісе! — Роздратовано випалив Джек, злегка стукнувши по дверцятах. — У тебе був цілий тиждень! І ти тільки зараз говориш мені про це? Якого диявола ми вічно зустрічаємося в холоднечу? Невже не можна виїхати на південь? — У ньому заговорила образа і відчай. Усе повторювалося, ніби він завмер у часовій петлі. Щоразу Еніс призначав дату, а Джек підлаштовувався. Йому хотілося частіше бачитися. Обіймати обранця не тому, що замерз, лежачи в наметі, а просто з бажання тримати Еніса в обіймах. І врешті-решт, за стільки років, змінити обстановку, щоб не бачити ці гори, які здавалося в'їлися під шкіру.

— Джеку, ти мене знаєш. Єдина подорож, яку я здійснив — це навколо машини, змінюючи їй колесо. Не тисни на мене, — голосом, яким зазвичай звертаються до неслухняної дитини, промовив Еніс. — Поїдемо на полювання в листопаді. Я знову попрошу будиночок у дона Броу. Було ж класно минулого року, — ледь усміхнувшись, він подивився на Джека благальним поглядом. 

— Знаєш, це до нудоти паршива ситуація, — проговорив Джек, наблизившись до води. Розмірена течія річки трохи заспокоїла. Він знав, що в результаті піддасться. Усе знову буде так, як вирішить Еніс. — Невже ми приречені бачитися ось так — повернувшись, Джек пильно глянув на коханця, вигнувши брови. — Тепер Папу Римського легше побачити, ніж тебе.

— Джеку, мені потрібно працювати. У мене немає таких можливостей, як у тебе. А ще мені потрібно платити аліменти, — шукаючи більш вагоме виправдання, відповів Еніс. — Я не можу все кинути. У серпні не буде вільних днів. Я навіть відгул не можу взяти. Є краща ідея? — Не бажаючи загострювати ситуацію, поцікавився чоловік. Він не бачив інших варіантів. Йому було зручно зустрічатися саме в цьому, закритому від усіх, місці. Так було безпечно. Джек хотів більшого: нових місць, частих зустрічей і його не хвилювало, що хтось може запідозрити. Енісу й без того здавалося, що всі все знають.

— Одного разу була, — коротко кинув Джек, з тінню виклику в голосі. Починала набридати вся ця ситуація. Йому не вистачало Еніса до такої міри, що ледь справлявся. Джек бажав, щоб щось у їхніх стосунках змінилося. Він досить довго чекав, щоб мати права заявити про це.

— Натякаєш на Мексику, Джек Твіст? — Еніс нахмурив брови, роздивляючись Джека. Те, що він побачив у блакитних очах, що зазвичай дивилися на нього з легким смутком, не сподобалося. У райдужках холодного, зимового неба хлюпала отруйна ртуть. — Там повно розваг, чи не так?

— Так, я був у Мексиці. І в чому проблема? — Уривчасто випалив Джек, підступаючи до Еніса. Він підняв пальцем капелюх, красномовно подивившись на обранця.

— У чому проблема? — Еніс перетнув кілька метрів, що розділяли їх і з силою вдарив Джека кулаком у груди. — Попереджаю, — дзвінким голосом промовив він, — якщо дізнаюся, що ти там комусь втягнув, присягаюся, я вб'ю тебе, — те, що Джек був у Мексиці, вивело його із себе. Еніс ніколи не замислювався, що можливо ділить Твіста ще з кимось. Лурін не враховувалася. Їхні дружини були радше прикриттям. Але ось зв'язки на стороні, зачіпали за болюче. Еніс не хотів ні з ким ділити Джека.

— Знаєш, це переходить усі межі, — похитавши головою, відповів Джек. Усередині підіймалася не просто образа. Він відчував, що вже на межі. Еніс не чув його і не бажав розуміти. Джеку набридло задовольнятися тим, що давав коханець. А давав він мізерні крихти.

— Ти сам їх переходиш, — жорстко відбив Еніс. Він злився на Джека. За те, що той міг бути вільним, відкритим. Злився, що той простіше сприймав світ, тоді як йому доводилося постійно озиратися. І водночас їдке почуття було спрямоване і на самого себе. Йому варто було бути ближчим до Джека, а не постійно тримати на відстані. Тепер ці розмови про Мексику. Еніс не уявляв, що робити. Це був глухий кут, з якого хотілося вийти Джеку. Але в якому комфортно було Енісу.

— Ми могли б бути разом, — струснувши плечима, промовив Джек. Усередині пекло від розчарування, втоми, що скупчилася за стільки років і безвиході, — мати власний дім. Але ти не захотів цього, Енісе. А тепер ти стоїш тут і погрожуєш мені? — Він презирливо скривився, важким поглядом втупившись в обранця. — Усе, що в нас є, це довбана горбата гора. Ось що нам залишилося, — ростягнувши в посмішці губи, Джек обвів рукою обрій, де виднілися засніжені шпилі. — Мені недостатньо трахатися в горах раз на рік. Розумієш? Сучий ти сину! — Вигукнув чоловік, закипаючи від злості. Йому було так боляче, що сперлося дихання. — Якби ти знав, як мені погано. Ти тримаєш мене, як пса на прив'язі. Кидаєш мені ці рідкісні зустрічі. Я ситий по горло. Але проблема в тому, що я не знаю, як кинути тебе, — приглушено доповнив Джек, швидким рухом витираючи вологу, що підступила до очей.

— Чому не кинеш? — Видихнувши, тихо запитав Еніс. Для нього реакція Джека була подібна до смерчу, що збиває з ніг, залишаючи після себе порожнечу.

— Тобі не потрібна відповідь на те, що вже відомо, — коротко промовив Джек, відчуваючи, як слабшають ноги. Тож він невпевненою ходою пройшов до автомобіля, щоб знову спертися на його металевий бік. Ілюзія опори, якої так потребував і не міг отримати від людини, що стояла навпроти та вдивлялася в нього, наче бачила вперше.

— Я такий через тебе. Я почуваюся лайном, — здавлено вимовив Еніс, прикриваючи долонями обличчя. Раптові сльози обпалили щоки, він знесилено повалився на траву, відвертаючись, щоб Джек не побачив. Проте, той підійшов і міцно обійняв. — Не чіпай мене! — Еніс спробував відштовхнути його, але Джек вчепився в куртку, не збираючись відпускати.

— Не треба, Енісе, — Джек обійняв долонями обличчя обранця, відчуваючи, як розсипається на друзки. Еніс страждав тихо, тоді як він міг висловити свої почуття. І дивлячись у ці карі сутінки, омиті дощем, хотілося розридатися самому. — Послухай, я втомився. Ми обидва втомилися. Потрібно все закінчити, — проковтнувши гіркий ком, Джек погладив Еніса по спині, бажаючи заспокоїти.

— Ти не зможеш це зробити, Джеку, — Еніс притулився до грудей обранця, відчуваючи, як руйнується щось важливе, необхідне для нього і він неспромога зібрати ці уламки в єдине ціле.

Джек довго сидів, вслухаючись у переривчастий подих Еніса. У грудях усе околіло, немов студене повітря пробралося всередину, забираючи залишки тепла. Від Еніса віяло цигарками та кавою, яку вони пили вранці, і Джек глибоко вдихнув гіркий запах. Після чого відсторонився, повільно піднявся і не обертаючись, попрямував до авто. Нутрощі стягнуло вузлом від усвідомлення, що його світ зруйнований. Такий неідеальний, хисткий, але всі двадцять років Джек тримався за нього. Мить стояв перед дверцятами, після різко їх відчинив і сів на водійське місце. Джеку не хотілося дивитися на Еніса, але вже від'їжджаючи, кинув погляд через дзеркало дальнього виду. Його опора й сама не витримала натиску їхнього кохання. Обранець сидів, підігнувши під себе ноги, і нагадував якір, що загруз у мулі. Корабель пішов на дно, так і не зробивши жодного плавання. Джек раптом захотів повернутися, підняти Еніса, схопити та насильно відвезти будь-куди. Проте, чоловік лише сильніше стиснув руками кермо. Коли він виїхав на дорогу, відчув полегшення. Достатнє, щоб вільніше видихнути. Однак не тою мірою, щоб відчути себе живим.

Еніс зміг поворухнутися, коли здерев'яніле тіло став продувати крижаний вітер. Погода неабияк зіпсувалася, додаючи до душевної мряки фізичний дискомфорт. Обернувшись до машини, Еніс розгублено озирнувся, ніби сподівався побачити Джека. Але крім власного пікапа нічого не було. Небо затягнуло свинцевими хмарами, настільки важкими, що здавалося вони можуть звалитися на голову. Добравшись до кабіни з першими ударами крапель, Еніс притулився чолом до керма. Він почувався спустошеним, як випатрана риба. Викуривши цигарку, чоловік завів мотор і повільно поїхав гірською дорогою. Уже в'їхавши в місто, Еніс трохи додав газу, щоб швидше дістатися додому. Втомлений, виснажений дорогою та сваркою з Джеком, йому ледь вдавалося зосередитися. Якоїсь миті перед машиною промайнула тінь, Еніс втиснув ногою гальмо, різко зупиняючись. Закипаючи від злості, вистрибнув з машини та схопивши перехожого, що ледь не потрапив під колеса, стусанув його. Зав'язалася бійка, під час якої Енісу розбили ніс, а він добряче потовкмачив незнайомця по обличчю, перетворюючи риси на криваве місиво. Сказавши кілька нецензурних слів навздогін, Еніс продовжив шлях. Керувати машиною стало складніше, доводилося затискати ніс, щоб із нього не лилася кров. Діставшись додому, чоловік викинув забруднену сорочку і, поки відмивався від бруду і крові, промотував розмову з Джеком. Після ванни, вкрай втомлений, Еніс заснув тривожним сном. А зранку почалися будні, в яких залишалося мало часу на переживання.Турбуватися він почав, коли настала осінь. Зазвичай Джек заздалегідь зв'язувався з ним, щоб обговорити точну дату зустрічі. Однак, цього разу листівки від нього не приходило. Коли ж настав листопад з його прохолодою і вогкістю, Еніс на свій ризик вирушив у їхнє місце. Він прочекав Джека тиждень, але той так і не з'явився. Листівки від нього не було ні в грудні, ні в січні. Це зводило з розуму. Еніс став погано спати, харчувався паршиво і став випивати. Не те щоб багато, але ввечері після роботи хотілося заглушити рій думок. Коли Джек сказав, що варто все закінчити, Еніс не надав цим словам значення. Тоді вони обидва наговорили багато всього. Проте, як виявилося, обранець був налаштований серйозно. З кожним місяцем ломка ставала сильнішою. Не можливо було знайти собі місце, відволіктися. З речей коханця залишалися лише його записки. Одну з них, з видом на Горбату гору, він носив із собою. Як же йому хотілося цієї Горбатої гори, разом із Джеком. Як сильно йому не вистачало цих блакитних очей і усмішки. Цієї бісової усмішки, від якої ламалися ребра, а серце підкочувало до горла. Насправді Джек був потрібен йому. Але щоразу заважав проклятий страх. Вгризався в нього, як скажений пес. Еніс не міг ні приспати, ні відбитися від цього почуття. Скільки років божеволіти від ревнощів. Адже вони нічого не обіцяли одне одному. Думати про ті руки, які торкалися худорлявого, але мускулистого тіла. Про ці тонкі вуста, які зривали чужі поцілунки. Еніс хотів визнати свої права на нього, володіти ним. Однак, здавався під натиском всепоглинального жаху заявити про своє кохання. Залишалося тільки тонути в емоціях та в мовчанні. Без Джека в душі утворилася порожнеча, яку ніхто не ладен був заповнити. Та Еніс й не намагався.

Так минуло ще пів року. Його вистачало тільки на роботу. Після чого він зачинявся у своєму трейлері та мучив себе спогадами. Коли Альма — його старша донька запросила на своє весілля, чоловік хотів відмовитися. Зрештою, піддавшись на умовляння, пішов на урочистість. Просидіти вдалося лише до першого танцю молодят. Більше Еніс витримати не міг. Від галасу та пари келихів вина розколювалася голова. Хотілося зникнути, розчинитися в густому повітрі вихлопних газів і спеки. Еніс притулився до телефонної будки й закурив. Погляд зачепився за поржавілу телефонну трубку, з якої злізла зелена фарба. Згадавши Альму, щасливу і закохану, чоловік видихнув. Він відчував себе ще більш самотнім. Після зникнення Джека в ньому все померло. Часом Еніс дивувався, як досі дихає. Його серце залишилося там, на грунтовій дорозі, серед озера і байдужих гір. Глитнувши, Еніс викинув недопалок і увійшов у будку, міцно прикриваючи двері. Віднайшовши в кишенях кілька центів, вкинув у металевий розріз автомата і зняв трубку з важеля. Пальці одразу ввели знайомий номер. Еніс завчив його за цей рік краще, ніж дні народження дочок. Коли по той бік динаміка клацнуло, Еніс застиг, втискаючи трубку у вухо.

— Алло? — Пролунав злегка відсторонений голос.

— Я Еніс. Еніс Дель Мар, — зім'ято представився чоловік, стиснувши слухавку в долоні. — Не можу зв'язатися з Джеком.

— Він поїхав. Після розлучення зібрав речі та вирушив до Мексики.

— Надовго? — Серце пропустило удар. Еніс відчув, як його пронизує тремтіння. Не хотів вірити, що це кінець. Не міг цього допустити.

— Думаю, назавжди. Він згадував вас, — змінила тему Лурін. У її голосі зазвучала недомовленість. Джек завжди сповнювався енергією, коли готувався до зустрічі з Дель Маром. До Еніса в нього було особливе ставлення. І коли чоловік говорив про свого друга, його очі іскрилися радістю. Лурін не могла підтвердити чи спростувати свої підозри. Та й не бачила сенсу. Але цей незнайомець був немов привид у їхній родині.

— Джек залишив адресу? — Від її зневажливого тону, всередині все стиснулося. Еніс був готовий до різкої відповіді, але по той бік дроту було тихо. — Я просто хотів би зустрітися... — додав він тихо та невпевнено.

— Запишіть, — по-діловому відгукнулася Лурін. І назвавши місто та назву ранчо, поклала слухавку.

Під рукою опинився недогризок олівця і потерта в кількох місцях листівка. Еніс ледве встиг вивести адресу просто на зображенні Горбатої гори, після чого вийшов із телефонної будки. З перших хвилин йому здалося, що навколо все змінилося, ніби хтось прикрутив яскравість, зануривши дорогу, магазини й будинки в напівтемряву. Еніс глянув на жирний, від не підточеного олівця, шрифт. Там де верхівка гори торкалася блакитного неба було написано — «Мексика». Це коротке слово пропалювало нутрощі й обпікало пальці. У голові зароїлися думки: коли Джек поїхав? Чому не повідомив? І найголовніше — невже він ніколи не повернеться? Еніс ледве переставляв ногами, а короткий шлях до машини здався вічністю. Сівши за кермо, чоловік продовжував роздивлятися листівку, немов вона могла дати відповіді. Усередині щось зріло, як визрівають на полях овочі. Слова Лурін були лише насінням, яке починало проростати крізь товщу всіх тих заборон, що він спорудив. Еніс сховав лист Джека в бардачок і, відкинувшись на сидінні, впився поглядом в придорожній знак, що закликав знизити швидкість. Чоловік криво посміхнувся, подумавши, що чимось його життя схоже на це правило. Він постійно знижував швидкість, гальмував, зволікав. Його страхи настільки керували ним, що Еніс жодного разу не дозволив собі бути щасливим. Перед очима постала картина трупа, того самого, що у виховних цілях показав батько. Розтерзане, закривавлене тіло лежало на камінні, під палючим сонцем. Його тоді вразило побачене. Еніс боявся, що з ним зроблять теж саме. Після, боявся, що вб'ють Джека, або ж їх обох. Тепер же приходило усвідомлення, що найбільшим страхом було не померти. Еніс найбільше боявся втратити Джека. У будь-яких сенсах. Те насіння, що заклала Лурін, прорвалося несміливими пагонами. Еніс різко повернув ключ запалювання і рвонув уперед, порушуючи правила дорожнього руху. Він вперше гнав з неприпустимою швидкістю, неначе ще трохи й буде вже пізно. Думки стрибали одна на одну, Еніс сильніше стискав кермо. І коли з'явилося непоказне житло, чоловік кинув автівку і помчав вперед, здіймаючи ногами пил.

Коли він вбіг до трейлера, схопив із шафи сумку і почав закидати речі. Пару штанів, сорочки, куртку, документи. Усе, що потрапляло під руку, летіло в роззявлене жерло шкіряного монстра. Коли склав найголовніше, Еніс написав записку і повісивши сумку на плече, попрямував до виходу. Увагу привернуло фото доньок, прикріплене до холодильника. На іншому — зображення брата з дружиною. Вколола думка, що в нього не було жодної фотографії Джека. Тому, що він боявся, що якщо її побачать, то запідозрять. Стиснувши щелепу, чоловік вийшов із трейлера і, закривши його, залишив записку у віконній рамі.Кинувши сумку на пасажирське місце, Еніс вирушив у дорогу. Спочатку він проїжджав знайомі місця, але згодом звернув на трасу, що повела містами, в яких ніколи не був. Кинути все і поїхати не просто до сусіднього штату, а в іншу країну, виявилося простіше, ніж здавалося. Досить було остаточно втратити того, хто був цілим Всесвітом. Джек являв собою опору, за яку тримався Еніс. І йому хотілося повернути відчуття того спокою, коли обранець знаходився поруч. Дорога петляла, звивалася змією, покривалася вибоїнами, немов шкіра пухирями, коли її обпікає сонце. Ліси змінювалися долинами, долини горами, і весь цей різнобарвний пейзаж зливався в одну яскраву пляму. Еніса не турбувало нічого, крім кілометрів, які поступово скорочувалися.

Продовжуючи їхати, чоловік відраховував години, поки вони не перевалили за третю добу. Уся дорога злилася в єдину низку автозаправок, мотелів, забігайлівок, куди заходив перекусити. Іноді він ночував просто в машині, на околиці якогось міста. Але відпочивав мало, бажаючи скоріше дістатися до пункту призначення. Кордон Еніс перетнув за кілька годин, простоявши в низці легкових машин і вантажівок. І не потрібно було розпізнавальних знаків, щоб зрозуміти — він у Мексиці. Дуже швидко похмурі, сірі будинки та обшарпані придорожні кафе змінилися буйними фарбами. Оминаючи штат за штатом, його всюди переслідував запах чилі, кави й фруктів. Мексика не скупилася на яскраві прапори, одяг і квіткові гірлянди. А від музики часом стукало у скронях. Люди тут були галасливими і якимись живими. Ставало зрозуміло, чому Джека так сюди тягнуло. Атмосфера цієї країни йому пасувала. Еніс же почувався розгублено, немов потрапив на нескінченний карнавал. Особливо ніяково було, коли довелося питати в місцевих дорогу. Так він і гнав свій старенький пікап все далі й далі, поки нарешті попереду не з'явилися господарські угіддя.

Коли асфальт змінився щебенем, обабіч дороги простягнулися поля. Вести машину через безкрайні рівнини стало складніше. Стару автівку хитало на вибоїнах подібно до корабля, що потрапив у шторм. Вдалині виднілися зрошувальні машини, що поливали ряди високої кукурудзи. Інколи з-під зелених стовбурів вилітали пташки та кружляли над лискучими зернятками. Далі, вкриті широким листям, загрузнувши в сухий грунт, жовтіли гарбузи. Чоловік лише ковзнув поглядом по широким клаптям овочів. Насправді було байдуже, який перед ним краєвид. Думки Еніса крутилися в одному напрямку, нагадуючи заїжджену платівку. Він укотре прокручував у голові зустріч із Джеком. І жоден із варіантів не був схожий на попередній. Еніс не уявляв, що на нього чекає. Раптом уже пізно і Джек змінив місце? Або не захоче його бачити? Була ймовірність, що в нього з'явився хтось із місцевих. Вирішити, що з усіх ситуацій — найгірший сценарій, було складно. Еніс стиснув у руках кермо, подумавши про ті зв'язки, які були у Джека в Мексиці. Скільки ж партнерів він задовольнив за ці роки? Йому уявлялися солодкуваті погляди, мокрі поцілунки та розмірені рухи, що приводили Джека в екстаз. Від цих фантазій усередині все вибухало лавою, що розтекалася по нутрощах, обпалюючи все єство. Попереду показалося двоє вершників, оточених щільним вовняним кільцем. Еніс вдарив по керму і, зупинившись, впершись поглядом в овець, сірих від пилу. Вони рухалися неймовірно довго, розгойдуючись своїми тушами. А їхнє різке блеяння віддавало в барабанні перетинки. Через хвилини, що здавалися вічністю, Еніс нарешті продовжив свій шлях. Що ближче наближався потрібний йому будинок, то більше пронизувала тривожність. Чоловік зупинився за п'ятнадцять метрів, під розлогою цеїбою. Дивлячись на дерев'яний будинок, Еніс уявляв Джека. Його постать у ранковому тумані чітко постала перед очима. Змахнувши ману, Еніс повільно вийшов з автомобіля. Обпершись об дверцята, закурив, так само спостерігаючи за будинком. Неподалік у загоні паслося два коні, з вичесаною гривою і відгодованими боками. Далі розміщалася стайня і менша будівля. З протилежного боку висів гамак, стояло два крісла і місце для багаття. Втоптавши недопалок у пухку землю, Еніс видихнув останній струмінь диму. Засунувши руки в кишені, попрямував до хвіртки. Хитка огорожа була відкритою, на одній із балок весіло ласо. На зустріч вибіг собака, дзвінко гавкаючи й обнюхуючи затерті чоботи. Не встиг Еніс піднятися на веранду, як двері відчинилися і з хати вийшов незнайомець. Він окинув Еніса байдужим поглядом і спустився зі сходів. Слідом на порозі з'явився Джек. Легка усмішка одразу згасла, коли подивився в бік непроханого гостя.

Напружений погляд господаря будинку перекинувся з Еніса на фігуру позаду нього. Коли крім них у дворі нікого не залишилося, Джек спустився, не зводячи погляду з карих очей. Якби хто-небудь знав, скільки разів йому бачилися ці опущені плечі, картата сорочка, копиця світлого волосся, вважав би Джека Твіста божевільним. Образ Еніса був із ним усюди, навіть тут у Мексиці, де він відчайдушно намагався почати жити заново. Але викреслити двадцять років рідкісних побачень, очікувань і надії на щось більше, не було можливим. Джек готувався, що має минути стільки ж часу, перш ніж саме звучання — Еніс Дель Мар, не приноситиме тупий біль. Дель Мар. Еніс. Це ім'я було з присмаком нічного віскі, вовни та міцного чаю. Терпка гіркота, що розтікалася по венах, утворюючи клубок у горлі кожного разу, коли він згадував. А згадував Джек завжди, навіть коли працював. Йому потрібно було навчитися жити без Еніса. Проте, його поява перекреслила всі спроби впоратися зі своїми почуттями. Дихання збилося, як при падінні під час родео. Ковтнувши гірку слину, Джек шумно видихнув.

— Енісе, — з грудей вирвався нервовий смішок. Першим поривом стало бажання зайти в будинок і зачинити двері. Поява Еніса була подобою насмішки. Джек був поранений, зломлений, але якимось вищим силам цього було недостатньо. Приїзд того, чиє прокляте ім'я він ніяк не міг викинути з пам'яті, являвся способом остаточно добити. — Якого біса? Навіщо ти приїхав?

— Хто це був? — Замість привітання, замість тих слів, що відчайдушно рвалися назовні, запитав Еніс. Фраза вийшла сухою і різкою, як постріл. У ньому закипало знайоме почуття. Еніс дивився на Джека, не розуміючи, що хоче зробити: обійняти чи з усієї сили штовхнути.

— Не має значення, — різко відгукнувся Джек, проходячи повз Еніса. Йому необхідно було чимось зайнятися, тільки б не перебувати з ним на такій близькій відстані. Джек не міг говорити, не міг дивитися прямо в очі Енісу. Його погляд метався від двох крісел до стайні. Територія ранчо була невеликою, тому увага фокусувалася на одних і тих самих речах по кілька разів. Джек відчував себе загнаним звіром.

— Не має значення? — Еніс стиснув плече Джека і шарпанув на себе. Його пальці вчепилися в комір синьої сорочки. Злість виплеснулася і більше її нічого не стримувало. Джек не дивився на нього, немов Еніс був порожнім місцем. Не могло все так швидко закінчитися. Занадто багато було поставлено на карту, щоб можна було з цим жити. — Я попереджав тебе. Попереджав, що вб'ю, якщо дізнаюся. Ти за цим сюди приїхав? Такого життя ти хочеш? Трахатися з ким попало? — Жовчно випалив Еніс, притягуючи Джека до себе. Той нарешті глянув на нього, пронизуючи розчарованим поглядом. Чоловікові здалося, що саме небо оголосило для нього вирок. Пальці мимоволі розслабилися, випускаючи з хватки зім'ятий одяг.

— Та пішов ти, Енісе, — Джек штовхнув опонента в груди. Після чого хльостко вдарив по обличчю, від чого Еніс повалився на землю. — Уб'єш мене? — Хрипло перепитав Джек, відчуваючи жагучу образу. — Навіщо ти з'явився, Енісе? Що тобі потрібно? Сучий ти сину, — Джек копнув носком черевика, піднімаючи стовп пилу. Він чекав, що Еніс скаже щось у відповідь, але той мовчав. Просто дивився на нього розгублено, стиснувшись у грудку. — Не наближайтеся до мене, — стишено сказав він, стиснувши долоні в кулаки.

— Джеку... — Еніс повільно піднявся, витираючи з розбитої губи кров. На язиці відчувався присмак заліза. Злість раптом затихла, як згасає багаття. Залишився тільки жаль і гіркота. Він припускав, що Джек може так відреагувати. Але сподівався на інший розвиток подій. Еніс наздогнав його біля сходів і міцно обійняв ззаду.

— Ти знову мучиш мене, — приречено випалив Джек, несила відсторонитися від цих обіймів. Руки Еніса були схожі на пута, які неможливо було розірвати.

— Ти теж. Мені справді шкода, Джеку, — Еніс розвернув його до себе і, обхоплюючи руками обличчя, мнучи шкіру в складки, немов хотів обійняти всього Джека одразу, впився губами в прочинений рот.

Джек схопився за нього, як за рятувальне коло, і потягнув у будинок. Пальці тремтіли, ледь втримуючи тканину лляної сорочки. Навіть крізь біль, Еніс був потрібен йому. І Джек хапався за нього, боячись, що той знову зникне.

Їхні ноги заплуталися між собою і чоловіки ледь не розтягнулися на веранді. Голосно заскрипіли двері, грюкнули, зачиняючись під натиском тіл, що притулилися до них. Еніс із Джеком цілувалися несамовито, жадібно, чіпляючись зубами, торкаючи язиками, змішуючись диханням. Хтось із них потягнув іншого у вітальню і, не розмикаючи рук, закохані повалилися на підлогу. Еніс глянув на Джека і в душі знову заворушилося гостре почуття. Руки, що стискали сідниці, погляд, сповнений жадання, горбик під штанами, що впирався в пах, — усе це повинно належати йому, Енісу. Джек Твіст був цілком і повністю для нього. Ані помах довгих вій, ані родимка над верхньою губою, ані ця крива напівусмішка — не мали належати комусь іще. Еніс не міг сказати про свої емоції, просто не вмів висловити всю глибину відчаю, страху, ревнощів, що сплелися воєдино отруйним згустком. Хотів мати над Джеком владу і хотів без залишку належати йому. Коли проїхавши стільки миль, він побачив мужика, що виходив із будинку Джека, відчув як провалюється на дно. Хоча здавалося глибше, ніж він був весь цей рік, уже не зануритися. Еніс стягнув із коханця штани та перевернув на живіт. Рваними рухами розстебнув свої джинси й стягнувши їх, змочив два пальці. Через пересохле горло слини було мало. Однак, це було краще, ніж нічого. Розсунувши ноги Джека, Еніс пропхав пальці в непіддатливі стінки. Чоловік рухався грубо, швидко, не бажаючи зупинятися. Внизу живота запульсував згусток, залишаючись на рівні паху. Він не відчував того збудження, яке охоплювало щоразу, коли торкався Джека. Тільки задоволення від того, що підпорядковує собі партнера. Власні хаотичні, рвучкі рухи не давали вдосталь насолодитися процесом. Ним рухала безконтрольна жадоба показати, що не можна просто викинути його з життя. Джек вчинив жорстоко, залишивши його наодинці з думками, що рвали на шмаття.

— Енісе, — здавлено промовив Джек. Смикнувшись, глухо застогнав і зім'яв під собою шкуру оленя. Він відчув руку на своєму плечі, пальці здавлювали частину тіла мертвою хваткою. Гаряче дихання обпалювало шию, від чого по шкірі пробігав мороз. Еніс прискорився, змушуючи здригатися, як під час лихоманки. Джек зчепив зуби, намагаючись перетерпіти болючу хвилю. Здавалося, проникнення ставало дедалі шаленішим, Еніс наче не усвідомлював своїх дій. Джек поворухнувся, намагаючись перехопити ініціативу, але важка рука лягла між лопаток, пришпилюючи до підлоги. Відчуваючи дискомфорт не стільки фізичний, скільки душевний, Джек заплющив очі, не знаючи чого очікувати далі.

— Скільки разів ти дозволяв торкатися себе, Джек Твіст? — Прошипів Еніс, переходячи на максимум. Він так штовхався об сідниці коханця, що ледь утримував рівновагу. У венах здавалося закипала кров. Чоловік вдавлювався в тіло Джека, намагаючись випустити все, що скупчилося всередині не тільки за ці місяці, а й за всі двадцять років. — Тобі подобається? Чи вони кращі? Скажи мені, Джеку. Ти саме так хочеш?

— Енісе, — серце Джека стиснулося від тієї надломленості, що зазвучала в голосі Дель Мара. Еніс не мав змоги озвучувати свої думки. Вмів тільки проявляти фізичну силу і владність. І всю мить не справлявся з емоціями, виливаючи їх у грубий, статевий акт. Джек затих, опускаючись на м'яку шерсть. Якщо обранцеві стане легше, він готовий був потерпіти. По суті, йому доводилося завжди підлаштовуватися, поступатися і шукати компроміс. Але одне те, що Еніс усе ж таки наважився і перетнув кордон заради нього, змушувало піддатися і цього разу. Джек хотів загасити це багаття всередині коханця, щоб мати змогу все спокійно висловити. Зараз говорив Еніс, у властивій йому манері. Джек готовий був вислухати, навіть бувши при цьому приниженим.

Те, як тихо Джек вимовив його ім'я, зламало Еніса. Він глянув на довгі пальці, що погладжували шкуру, на заплющені очі й напружене підборіддя. Те їдке почуття, за яке тримався, змінилося провиною. Еніс не мав права поводитися так. Приїхати після довгої розлуки, щоб накинутися на Джека з обвинуваченнями. Взяти його силою, без дозволу. Еніс був бридкий самому собі. Опустившись на спину Джеку, чоловік кілька хвилин лежав, вслухаючись у дихання, що поступово ставало розміреним. Коли повернулося самовладання, Еніс піднявся і почав застібати ширінку.

— Я не іграшка, Енісе, — розчаровано промовив Джек, обережно піднімаючись. Задній прохід нив, припух і був дуже чутливий. Тому сісти рівно йому не вдалося. Джек поморщився при спробі підвестися. Залишившись лежати на боці, сперся на передпліччя. Еніс був повернутий до нього спиною, знову і знову заправляючи сорочку. — Те, що ти зробив... Що в тебе в голові? Дідько, скажи мені нарешті. Думаєш, можеш приїхати й просто взяти мене? Що відбувається, Енісе? — Відповіді не було, тільки плечі Еніса опустилися ще нижче, а руки застигли на останньому гудзику.

— Я не хотів. Думав, зустрінуся з тобою і все стане на свої місця. — глухо відповів чоловік, не наважуючись подивитися на Джека. Якби він залишився у штаті Вайомінг, нічого б не сталося. У присутності Твіста, втрачався будь-який контроль. І замість розуму з'являлися тваринні інстинкти. — Джеку, пробач, — видихнув Еніс, обертаючись. Він стримувався, щоб не вибігти з цього будинку. Хотілося виїхати та загинути від туги, щоб тільки знову не заподіяти Джеку біль. — Та людина... — трохи помовчавши, плутано промовив Еніс. — Ти близький із ним? — Запитав, спостерігаючи за обранцем. Після його неправомірних дій фігура Джека здавалася такою тендітною, що до горла підступив ком. Блакитні очі дивилися насторожено, а між брів простягнулася скорботна тінь.

— Рудольф — майстер камінів, — коротко відповів Джек. Застогнавши, він насилу підвівся на ноги й підійшов до Еніса. Долоня лягла на вологу від сліз щоку. Джек заглянув у карі очі, сповнені жалю. — Є інший спосіб. Якби ти тільки був поруч, — з гіркотою вимовив Джек, притискаючись чолом до чола коханця. Фізичний біль був нічим порівняно з душевним. Йому слід було вигнати Еніса, а він стояв, всотуючи в себе такий рідний запах. Навіть свинська поведінка не могла змусити відмовитися від Еніса. І в цьому була вся його сутність.

— Не чіпай, — Еніс відсторонився від Джека, почуваючись негідним навіть погляду. Вважав себе брудним і зіпсованим. Не за сам секс, а за те, що дозволив зробити з Джеком. Усе пішло зовсім не так, як планувалося. У голові було десяток варіантів, а він вибрав наймерзенніший.

— Навіщо ти приїхав, Енісе? — Джек дивився, як той підіймає з підлоги ковбойський капелюх і обтрушує невидимий пил. Він не знав, як реагувати на вчинок Еніса, як узагалі поводитися з ним. Надто важко було перебувати поруч. І також неможливо бути порізно. із Дель Маром завжди ставало складно. Чому ж він, як і раніше, тягнувся до нього? Джек хотів Еніса кожною частинкою тіла. Але не так, як той пропонував.

— Я не знаю, що мені робити, Джеку, — безладно пробурмотів Еніс, опускаючись у крісло позаду себе. Він хотів бути з тим, хто довгі роки змушував серце битися швидше. З тим, хто дарував хоч якийсь сенс існування. — Ти... я не можу відпустити, — з тремтінням у голосі промовив Еніс. — Не можу відпустити, Джеку.

— Ей, — Джек присів поруч, притягуючи до себе Еніса. І хоч би як той упирався, стиснув в обіймах. Те, як обранець каявся, як намагався уникнути дотиків, пом'якшило образу Джека. Гнів затих у самому зародку, поступившись місцем співчуттю. Еніс був надто переповнений, а відпускати себе по-іншому не вмів. Усередині все тремтіло від напруги, від суперечливих почуттів, але Джек стиснув позаду сорочку Еніса. Вони сплелися в незручній позі, затягуючи один одного в оберемок рук. Тремтячими пальцями ковзали по тілу, дедалі щільніше притискаючись тілами. Мовчання затягувалося над ними густим серпанком, поки не стало настільки нестерпним, що Джек відсторонився. Зітхнувши, чоловік довго дивився на Еніса. Після чого ковзнув рукою вниз. — Є те, чого я не робив ні з ким.

— Не потрібно, Джеку. Я не хочу, — коли рука коханця лягла на пах, Еніс спробував відсторонитися, втиснувшись у підлокітник. Його накрила паніка, але бігти було нікуди. Джек усе ще тримав чоловіка, перегороджуючи шлях до відходу.

— Дозволь мені, Енісе, — зашепотів Джек, потягнувши за сорочку. Він бачив, як розширилися від жаху очі обранця і зупинився. Але коли Еніс підвівся, обхопив за талію і вони повалилися біля крісла. — Будь ласка, Енісе. Дозволь мені показати іншу сторону себе.

Він дозволив зняти з себе одяг, відчуваючи себе безвольною маріонеткою. Джек діяв обережно, ніжно. Його голос обволікав, але Еніс не розрізняв слів, загубившись у просторі. Шкіра вкрилася мурашками, коли голе тіло торкнулося оленячої шкіри. Пальці обранця розстібнули пояс і коли руки зіслизнули під штани, Еніс не витримав. Підірвавшись, чоловік схопив Джека за зап'ястя. Для нього такі доторки були занадто відвертими. Звиклий брати все й одразу, Еніс не міг впоратися з тривогою. Чого йому очікувати? Як можна віддатися комусь? Навіть якщо це Джек. Проте, стати вразливим для нього означало остаточно втратити себе.

— Довірся мені, — почувся голос і Джек потягнув долоню Еніса до своїх штанів. Він хотів, щоб коханець відчув, як під тканиною випирає член. І що в його діях не було нічого небезпечного. — Енісе, дозволь мені висловити все твоїм способом, — Джек поцілував долоню коханця. Після чого притягнув до себе і зариваючись пальцями у волосся, палко поцілував.

Джек цілував стиснуту щелепу, жилку на шиї, що беззахисно билася. Обдаровував пестощами широкі плечі, гладив завитки волосків на грудині. Джек рухався повільно, боячись злякати, намагаючись зробити все можливе, щоб Еніс розслабився. Було щось незвичайне в усьому цьому. Не тільки обережність, з якою діяв. Але той факт, що інтимний момент відбувався не в горах. Не в мотелі, а в його власному будинку. Джек подивився на Еніса, на округле підборіддя і карі очі, в яких зяяла якась відчуженість. Той знову віддалявся, йшов, вислизав від нього. Обранець виглядав, як сама Горбата гора — неприступно, холодно і зломлено.

Еніс нічого не відчував, крім страху, який ставав дедалі сильнішим. Скільки він себе пам'ятав, це почуття було вірним супутником. Спочатку страшні сни, після того, як батько показав труп убитого чоловіка. Після побоювання, що сам може виявитися таким же кінченим гомосексуалом. Коли закохався в майбутню дружину, зітхнув із полегшенням. Був радий, що зможе прожити нормальне життя. Але поява Джека Твіста зруйнувала спокійний уклад. І тоді Еніс став боятися розкриття, осуду і водночас — втратити Джека. Він метався між сімейними справами, бажанням бути з коханим і жахом перед суспільством. Це вимотувало, виснажувало гірше за холеру. Так минуло двадцять років, з яких запам'яталися лише моменти з Джеком і доньками, яких обожнював. Чоловік звик брати силою, швидко і не замислюватися. Так було легше, бо більшого забрати не міг. А віддати й того менше.

Джек плавно проник під труси Еніса, пробираючись до члена. Він поглядав на коханого, спостерігаючи за емоціями. Той був задумливим і здавалося пішов глибоко в себе. Але коли Джек торкнувся голівки, обранець сіпнувся. Їхні погляди перетнулися, але обидва мовчали. Джек схилився, цілуючи внутрішню частину стегна. Еніс став таким напруженим, що всередині все занило. Довіри між ними не було, попри те, скільки всього їм довелося пройти. Коханець не міг віддатися йому повністю. Здавалося, просто смиренно терпів, сприймаючи пестощі, як покарання за скоєну грубість. Джек пройшовся поцілунками по торсу, грудях, торкнувся шиї. Знову опустився вниз і взявши в долоню член, став акуратно розминати.

Еніс хотів було відсунутися, відсторонити руку, що погладжувала стовбур, наближаючись до кінчика. Але раптом у сонячному сплетінні щось затремтіло. Від чого тілом розлилося тепло. Еніс глибоко задихав, намагаючись зрозуміти свої відчуття. Тіло пронизало тремтіння, ледь помітний спазм, став інтенсивнішим і перейшов до паху. Еніс тихо охнув, смикнувши сідницями по м'якій шерсті, від чого раптом стало лоскотно. Усі думки, що кружляли хвилинами раніше, стали бляклими, як серпанок перед сонячними променями. Коли його член опинився в роті Джека, всередині немов щось вибухнуло. Низ живота скрутило гарячою спіраллю. Чоловік сховав свої долоні у волоссі Джека, вигнувся і з його губ раптово зірвався стогін. Щось усередині надломилося, свідомість пішла в невагомість, а по хребту розійшовся електричний імпульс. Еніс на мить злякався, не знаючи, що робити з новими відчуттями. Спроба відштовхнути коханця провалилася. Руки лише слабко вперлися в худі плечі. Внизу приємно запульсувало й Еніс зловив себе на швидкоплинній думці — йому добре. А після того, як накрила нова хвиля, вже не відчував ні страху, ні сумнівів, ні бажання відсторонити Джека. Енісу захотілося піддатися, розчинитися в цьому блаженстві, якого раніше не знав. Не підозрював, що можна відчути подібне, коли кінчики пальців приємно поколює, м'язи розслабляються, а тіло стає податливішим за віск.

Джек м'яко стискав губами голівку члена, посмоктуючи та пестячи язиком. Уважно стежачи за реакцією Еніса, чоловік погладжував його стегна. Обличчя обранця набуло рожевого відтінку, очі нагадували дві жаристих вуглинки. А губи розтягнулися в широкій усмішці, від якої засмоктало під ложечкою. Ковтнувши слину, що віддавала сіллю, Джек накрив своїми губами губи Еніса. Дель Мар нарешті розслабився, що ніколи не дозволяв собі. Дивлячись на нього, такого спокійного, розніженого, Джек не міг відірватися від того, що бачив.

— Я можу продовжити? — Запитав чоловік, дивлячись в очі коханому. Джек провів тильною стороною долоні по щоці й доторкнувся до пасмів, що прилипли до чола. Він боявся порушити цю мить довіри. Зробити чи сказати щось різке. Еніс уперше дозволяв вести, віддав йому першість. І Джек не хотів підвести партнера.

Еніс мовчки кивнув, заворожено вдивляючись у Джека. Він намагався відшукати в собі хоч частку занепокоєння, того неприйняття від факту, що ініціативу бере хтось інший. І не знаходив цих почуттів, немов їх ніколи не було. Еніс віддавався Джеку тепер без сумнівів. У ньому зароджувалося усвідомлення, що все стало таким правильним. Таким, яким і мало бути.

Джек злегка забарився, уважно оглядаючи Еніса. Змочив густо палець і підтягнувши партнера, погладив задній прохід. Спочатку він лише окреслив контур, ніби не наважуючись проникнути глибше. Коли стінки ануса зімкнулися, пробудивши глибокий видих партнера, Джек на кілька секунд застиг. Поступово почав розминати простату, не оминаючи жодної шорсткості. Коли краї стали податливішими, Джек приставив другий палець, так само обережно масажуючи стінки.

Еніс прикрив очі, зосереджуючись на відчуттях. Внизу приємно тягнуло, пальці Джека рухалися впевнено, але акуратно. Часом його обдавало то холодом, то жаром. У задньому проході слабко пульсувало і здавалося віддавало в куприк. Еніс часом здригався від тремтіння. Контролювати стогони ставало дедалі складніше. З кожною хвилиною в сонячному сплетінні ставало спекотніше. І цей запал нісся кров'ю до паху. Його член обважнів і піднявся. Торкнувшись рукою, Еніс тихо вилаявся. Ереговане тіло було надто чутливим, викликаючи печіння.

Джек розтер вологу між пальцями та схопившись за стегна Еніса, впевненим поштовхом увійшов у нього. Коли той глянув очима, переповненими бажаннями, час застиг. Зникли обриси кімнати, запах лимонного дерева, що стояло в кутку. Стерлися звуки за вікном, а стіни немов звузилися, залишаючи лише невеликий простір для їхніх тіл. Джеку здавалося, що він провалюється в купу осіннього листя, тоне в кавовій гущі, падає в прірву. Еніс потягнувся до нього, обіймаючи за плечі, притискаючись щільніше. Джек поцілував його в яремну западину, ключицю, погладив пальцями ребра. Обидва стали рухатися одночасно, синхронно, ніби брали участь у скачках. Рухи ставали ритмічними, але не грубими. З вуст Еніса зривалися тихі прокльони, що змінювалися млосними зітханнями. Їхні тіла ковзали, вкриті крапельками поту. Між ногами було гаряче, волого і липко. Джек примружив очі, вбираючи в себе солодкі стогони, долоні на своїх лопатках, мляві від знемоги поцілунки. Коли він був уже на піку блаженства, закінчив кількома різкими рухами. Після чого ліг поруч із Енісом, відновлюючи дихання.

Деякий час закохані залишалися лежати посеред кімнати. Ніхто не намагався порушити мовчання, бажаючи зберегти солодкий посмак. За вікном розповзалися сутінки, збризкуючи небо чорнилом. Єдиним звуком була гілка, що глухо билася об скло. Коли остиглі тіла вкрилися мурашками від вечірньої прохолоди, Джек підвівся, щоб розпалити камін. Еніс простежив за його рухами, застрягаючи поглядом на блідих сідницях. На вкритих темними волосками ногах виднілися сліди сперми. Еніс глитнув, ловлячи фантомне відчуття, що Джек усе ще всередині нього. Відчуваючи слабкість, він піднявся і нетвердою ходою попрямував до обранця. Обійнявши його зі спини, Еніс уткнувся носом у шию. Джек повернувся, обхопив за талію, притягуючи до себе. Вони цілувалися кілька хвилин, після чого розташувалися перед каміном, прикрившись по пояс пледом.

Відчувати Еніса біля себе було недосяжною мрією. Джек так хотів саме таких моментів. Пристрасних, спокійних, умиротворених. З кожним роком надії на спільне життя танули, а після Джек змирився з таким розкладом. Не думав, що все ж візьме свої нехитрі пожитки і поїде. Йому здавалося, що кинути Еніса Дель Мара неможливо. Уже були спроби й він щоразу повертався. Тут у Мексиці дихалося легше, хоча й було боляче. Еніса не вистачало катастрофічно, до ломоти кісток. І коли той увірвався на його ранчо подібно до буревію, Джек не встиг усе як слід обміркувати. Тепер можна було обговорити приїзд Еніса і ту грубість, яку Джек допустив. Однак, після ніжного сексу говорити не хотілося зовсім. Закуривши, чоловік випустив струмінь диму, притискаючи напівсонного партнера. Еніс забрав у нього цигарку, затягнувся, потім приставив до губ Джека фільтр. Їхні пальці переплелися. У каміні коротко затріщало поліно і знову вітальня стала беззвучною. Твіст притулився до губ Еніса, відчуваючи гіркоту від цигарки. Обдарувавши одне одного довгим поглядом, вони обійнялися. Джек спритно викинув у камін недопалок і пригладивши волосся Еніса, усміхнувся. Так добре йому не було давно. І він сумнівався, чи були взагалі такі моменти. Зараз здавалося, що всі двадцять років були в режимі очікування. Джек спостерігав, як Еніс стискається в грудку, підбираючись під його бік. Ще за кілька хвилин Дель Мар міцно спав.

Еніс знайшов його у ванній. Джек сидів із заплющеними очима. Тьмяне світло падало на його обличчя, роблячи риси тоншими. Поруч із вигнутими ніжками чавунного резервуара стояла банка з-під бобів, що слугувала попільничкою. У ванній кімнаті було сиро й пахло травами, які додавали в мило. Еніс підійшов до Джека та обійнявши за шию, торкнувся щоки. Його руки обхопили тулуб, намагаючись зігріти холодну шкіру. Вода охолола, а Джек продовжував мерзнути в ній, немов не помічаючи.

— Досить тобі сидіти тут, — промовив Еніс, торкаючись долонею темного волосся. Він поцілував обранця у скроню, вдихаючи запах чистого тіла.

Джек лише хмикнув, пробуджуючись від дрімоти. Поворухнувшись, він витягнув затичку, випускаючи мильну воду. Ступивши на підлогу, викладену кахлем, чоловік потягнувся до рушника. Обмотавши стегна, подивився на Еніса. Його волосся збилося на маківці у вигляді безладного гнізда. Єдине, що було на ньому — сорочка, яка ледь приховувала інтимне місце. Обранець виглядав настільки інтимно, що Джек видихнув, виявивши, що не дихав зовсім.

— Ти голодний? — Поцікавився Джек, підходячи до дзеркала. Він намагався надати своєму голосу невимушеності. Варто було тримати себе в руках, хоча це давалося важко.

— Перекусив би, — коротко глянувши на Джека, Еніс відвів погляд. Їжа його цікавила в останню чергу. Важко було думати про щось інше, окрім як про темні соски, ключиці й пружній прес. Еніс глитнув, піднімаючи голову і переводячи увагу на руки. Джек зачісував волосся, перебираючи гребінцем кожне пасмо. Чоловік насупився, задумливо дивлячись на обранця. Одна деталь була явно зайвою у всій привабливій зовнішності Джека. — Я не говорив тобі. Мене дратують твої вуса.

— І що ти будеш робити? — Усміхнувся Джек, беручи з полиці одеколон. Після того, як він одружився з Лурін, виникла потреба мати більш приставний вигляд. Здавалося, що вуса надають йому серйозного вигляду. Спочатку було незвично, але з часом Джек звикся з новим образом. Заява Еніса виявилася несподіванкою. Утім, занадто мало часу їм було відведено, щоб обговорювати рослинність на його обличчі.

Не дочекавшись відповіді, Еніс узяв з полички пінку і бритву. Він обережно наніс засіб на верхню губу й провів бритвою. Одна рука обхопила щоку, інша здійснювала розмірені рухи зверху-вниз. Очі Джека дивилися спокійно і ніжно, надаючи Енісу впевненості. Обполоснувши бритву востаннє, Еніс витер залишки пінки рушником і поцілував ту саму родимку, яку так любив.

— Задоволений? — Поцікавився Джек, розглядаючи себе в дзеркалі. Він уже й відвик бачити себе з гладенькою шкірою.

— Так набагато краще, — самовдоволено відповів Еніс. Він згадав їхню першу зустріч, у далекому тисяча дев'ятсот шістдесят третьому році. Тоді обидва були молодшими, менш досвідченими й не обтяжені обов'язками перед сім'ями. Минуло двадцять років відтоді, як їм довелося разом працювати на Горбатій горі. І попри те, що стільки всього сталося за цей час, Еніс чітко пам'ятав простягнуту руку і те, з якою приязністю було вимовлено — Джек Твіст. Зараз він дивився на того, хто був дорогий більше, ніж Еніс міг висловити. У них справді була лише Горбата гора. Але в ньому жевріла надія, що вийде отримати більше. — Не проти, якщо я обмиюся? Я весь... ну, ти розумієш, — чоловік зніяковіло кашлянув, не бажаючи закінчувати речення.

— Я чекатиму на тебе на подвір'ї, — коротко відповів Джек, обірвавши запитання, яке хотів поставити. Вони так і не поговорили про їхні стосунки. Найважливіше, що хотілося б знати Джеку — скільки в них часу. Закривши шафку, що висіла над умивальником, чоловік вийшов, тихо прикривши за собою двері.

Еніс зняв сорочку і заліз у ванну. Відрегулювавши воду, взяв мило і підніс до носа. Пахло хвоєю і чимось хімічним. Еніс стиснув зелену цеглинку й опустив руку до члена. Прикривши очі, він уявив, як цього шматка торкався Джек. Він просидів так порівняно довго, поки вода не почала просочуватися через верх. Закрутивши крани, Еніс випустив трохи води та став ретельно намилювати тіло. Було ніяково від своїх фантазій. Від того, що йому хотілося знову відчути руки обранця на своїй шкірі. Впустити його в себе. З нього ніби спала завіса, оголивши все найпотаємніше. Еніс не знав, до чого призведуть ці нові відчуття. Однак уперше хотів вивчити те, що завжди здавалося забороненим і ганебним. Обмившись після мила, чоловік одягнув сорочку на вологе тіло і пройшов до вітальні. Там він відшукав свої труси та джинси. І натягнувши все на себе, вийшов з будинку.

Біля крісел було розведено багаття, а на столі стояли тарілки й пиво. Джек поторсав вуглинки, щоб вогонь горів яскравіше, і сів на сидіння. Паста була злегка теплою і трохи злиплою, але досить їстівною. Тугі томати заповнювали рот смачним соком. Еніс їв з апетитом, майже не прожовуючи. Виявилося, він був дуже голодний і буквально накинувся на їжу. Джек їв розмірено, накручуючи на виделку спагеті. Вечеря пройшла в тиші, що переривавалася тільки стукітом столових приладів. Над ними запалювалися зорі, і ставлячи порожню тарілку, Еніс задумливо подивився в небо. Згадався такий самий вечір, коли вони ще випасали в горах овець:

«Було холодно і навіть багаття мало допомагало. Як завжди підкріпившись бобами, Джек узявся за губну гармошку. Звуки, які вона при цьому видавала, нагадували чи то скрип, чи то крик пораненої тварини. Поморщившись, Еніс подивився на чоловіка, піднявши здивовано брови.

— Ти жахливо граєш, — кинув він, запахуючись в куртку.

— Не все так погано, — усміхнувся Джек і, сховавши інструмент, підійшов до Еніса. Він сів біля нього, впритул притискаючись до плеча. — Огидно, що ми змушені сидіти тут. Жахливо холодно, а грошей мало.

— Краще ніж нічого, — буркнув Еніс, у душі погоджуючись зі словами напарника.

— Ти бачив коли-небудь таке небо? — Повернув до іншої теми Джек. — Я розповім зіркам про тебе, — тихо доповнив він, вдивляючись у темне покривало над головою.

— Що ти верзеш? — Еніс глянув на Джека, злегка насупившись. Той мрійливо усміхнувся і, прикривши очі, розтягнувся на землі.

— Мати говорила в дитинстві. Якщо розповісти зіркам про своє бажання, вони почують, — пояснив Джек, відчуваючи сором за свою наївність.

— Нісенітниця, — відрізав Еніс, сідаючи ближче до багаття.

Більше вони не говорили того вечора. Наступного дня вони погнали отару вниз. А через тиждень розлучилися на довгих чотири роки.»

Тепер вони сиділи не просто поруч. Еніс був у Мексиці, настільки далеко від Горбатої гори та всього, що оточувало багато років. Він відкрив банку з пивом і зробив ковток. Зірки над головою підморгували, ніби підштовхуючи до дій. Джек про щось замислився, часом погладжуючи собаку, що лежав поруч.

— Ти розповідав зіркам про мене? — Ніби між іншим, випалив Еніс, знову подивившись угору, аби не зустрічатися з поглядом Джека.

— Кожного бісового вечора, — усміхнувшись, відповів Джек. Було приємно, що Еніс пам'ятає той момент. — Я виходив. Сидів тут і просто говорив. Зірки знають усе.

— Я розповім зіркам про тебе, — тихо промовив Еніс, повертаючи голову до Джека. — Я хочу, щоб хтось почув мене.

— Це завжди був я, Енісе, — Джек простягнув банку, і коли обранець торкнувся до неї своєю порцією пива, зробив великий ковток. Відкинувшись у кріслі, він поклав ноги на стіл і подивився на Еніса. У світлі вогниша його риси розпливалися, роблячи їх тьмяними. Короткі, огрубілі від роботи пальці стискали банку, очі були втомленими та сонними. Ледь помітна усмішка надавала ніжності, від якої перехоплювало подих. — Втомився? — Пошепки запитав Джек, торкнувшись щоки.

Еніс лише кивнув, прикривши своєю долонею руку коханця. Поїздка, а після напружена сцена, виснажили. Ті пару годин після сексу не змогли відновити сили, тільки здавалося подвоїли знемогу. Чоловік провів пальцем по верхній губі, де нещодавно росли вуса. Усмішка, що відобразилася у відповідь на дотик, пробудила в ньому солодку млість. Ніч розрізалася лише неясними спалахами вогню, не дозволяючи розгледіти глибину аквамаринових очей.

— Сучий ти син, Енісе, — Джек коротко глянув на небо, де горіли міріади зірок, записуючи мільйони історій. Де існувала і його історія. Опісля, перегнувшись через підлокітник, м'яким поцілунком накрив губи Еніса. — Який же ти засранець, твою матір, — захрипло сказав він, притягуючи обранця до себе. Ці місяці були такими нестерпними, що хотілося здерти з себе шкіру, щоб хоч якось заспокоїти біль. Джек згорав заживо, здавалося, кожен подих давався важко. Скільки разів умовляв Еніса виїхати, перебратися сюди, в Мексику. Невже варто було лише зникнути, щоб нарешті підштовхнути цього незграбного ковбоя до дій?

— Стулися, — беззлісно відбив Еніс, сильніше притискаючись до Джека, наскільки дозволяла відстань між крісел. Він не встиг отямитися, як сидів на колінах Джека, заплутуючись пальцями в темні локони. Еніса п'янила ніч, ласки коханця і те, як Джек лагідно називав його ім'я.

Відірвати закоханих одне від одного змогло згасле багаття і прохолода, яка почала проникати під куртки. Еніс з небажанням вивільнився з обіймів, даючи партнеру піднятися. Після того, як брудний посуд поставили в раковину, вони попрямували до спальні. У кімнаті злегка пахло лаком і фарбою, а постільна білизна віддавала тим самим милом, яке використовували у ванній. Лігши у ліжко, Еніс поклав голову Джеку на плече. Через відчинене вікно чувся спів цикад, а будильник точним цокотом відраховував секунди.

— Я побачу тебе завтра, Енісе? — Гладячи волосся обранця, поцікавився Джек. Він так і не заговорив про те, що хвилювало. Зазвичай не завдавало труднощів висловити все, що відчував. Але тепер чомусь не знаходив потрібні слова. Сон почав долати його, але Джек боявся, що щойно засне — Еніс зникне.

— Я буду тут, — коротко сказав чоловік, цілуючи Джека в підборіддя. Їхні руки переплелися, наче виноградна лоза, і Еніс замилувався цим видовищем. Хіба могло бути щось прекрасніше? Він був позбавлений такої гармонії багато років. Чи вдасться надолужити згаяне, чи вже пізно?

Заснути вдалося тільки під ранок, коли чорноту неба прорізала ледь помітна синява. Вдалині проспівав півень, десь заторохтів мотор автівки, а розбуджені на сусідньому ранчо собаки здійняли дзвінкий гавкіт. День прокрадався поступово, не бажаючи заглушати голоси заради тих, хто тільки недавно заснув. Джек встав раніше й обережно вибравшись з-під ковдри, пройшов на кухню. Перекусивши двома сосисками, заварив каву і вийшов у двір. Туман розстелився над деревами, прикриваючи легкою вуаллю. Сонце підіймалося над обрієм, розфарбовуючи небо в пурпурово-червоні кольори. Погладивши свого пса, чоловік усміхнувся. Його тішило, що не потрібно було виходити на роботу, отже можна побути з Енісом. Закінчивши скоромний сніданок, Джек умився холодною водою і, одягнувши штани з фланелевою сорочкою, зірвав із гачка куртку. Одягаючи на ходу річ, чоловік вивів зі стайні двох коней. Вдягнув на них сідло та вудила. Уже закріплюючи ремінці, щоб нічого не з'їжджало, Джек почув за спиною кроки.

— Поснідаєш? — Запитав чоловік, поплескуючи коня по боках. Той фиркнув, ткнувшись мордою в обличчя. Погладивши тварину між вухами, Джек обернувся.

— Якого біса ти так рано здерся? — Запитанням на запитання відреагував Еніс. Він прокинувся від того, що стало незатишно і холодно. Розплющивши очі, виявив, що Джек відсутній. Довелося вилазити з ліжка, одягатися і шукати його. А так хотілося трохи полежати й послухати, як усе навколо оживає.

— Хочу показати тобі одне місце, — загадково промовив Джек, вибираючись у сідло. Поки Еніс сідав на коня, Джек притримував повіддя, щоб той не зрушив з місця. Переконавшись, що обранець зручно влаштувався, чоловік злегка стиснув п'ятами боки коричневого кольору. Коли вихованець повільно вийшов із загону, підбадьорливо поплескав по м'язистій шиї. Пройшовши ворота, Джек озирнувся на Еніса й усміхнувся. Той настовбурчився, як горобець, і сонно озирався на всі боки. Притягнути його до себе для поцілунку заважав ризик звалитися з сідла. Тож Джек лише коротко стиснув плече обранця.

Вони їхали мовчки, спостерігаючи, як сонце розтікається по горизонту рожевими плямами. Тіниста алея звернула на галявину із протоптаною стежкою. Трава була настільки високою, що торкалася стремен. Часом чувся звук дзвіночків, що висіли на шиях корів. Вони поважно пересувалися, обираючи найсмачніші місця. Стояв важкий запах вологої землі. Пахло чимось пряним й прілим одночасно, від чого лоскотало в носі. Коли вершники спустилися пагорбом, то опинилися перед невеликим озером, яке оточували хвойні дерева. Підступивши до берега, Джек зліз з коня і, погладивши гриву, розпрямив свій одяг.

— Так, тобі справді тут подобається? — Запитав Еніс, дивлячись на нерухому гладь води. У ній відбивалося блакитне небо з білими хмарами, що мірно пливли в напрямку, відомому тільки їм. Сонце піднялося ще недостатньо високо, тому чіплялося за гілки дерев, намагаючись пробитися через густі крони. Запах мулу змішувався з квітковим, що ніс із собою свіжий вітер. Еніс вдихнув на повні груди, наповнюючи легені прохолодою та спокоєм.

— Мене влаштовує, — коротко відповів Джек, стаючи поруч з Енісом. Упершись руками в боки, він спрямував погляд уперед, туди, де на протилежному березі виднівся пірс. Йому подобалося це місце, досить віддалене й заспокійливе. — Я доглядаю за кіньми на одному з ранчо. Тут тепло, тихо, спокійно.

— А родео? Все ще намагаєшся втриматися в сідлі? — Усміхнувся Еніс, спостерігаючи, як Джек спритно кидає у воду камінчики, від чого озером розходяться красиві й рівні кола.

— Іноді. Практично закинув, — Джек обтрусив руки від піску й обернувся до Еніса. Привести обранця на озеро було спонтанним рішенням. Йому хотілося розділити це місце з тим, до кого тягнувся так довго і хто так й залишився недосяжним. Що як їм дарована лише мить? Як усі роки, коли періодично зустрічалися в горах. У голові промайнула думка, що якщо Еніс зникне знову, він не витримає. Шумно видихнувши, Джек хотів було взяти обранця за руку, але зміг лише поправити комір його куртки. Усередині щось затремтіло, а до горла підбирався щільний, гіркий ком.

— Збераєшся осісти тут назавжди? — Трохи помовчавши, поцікавився Еніс. Він глянув в очі Джека, раптом розуміючи, що готовий дивитися на світ крізь цю кришталеву блакить. І більшого йому не потрібно. Еніс наблизився до обранця так, що криси їхніх капелюхів зіткнулися, утворюючи своєрідний намет.

— Такий план. Ти надовго тут? — Напружено запитав Джек, відчуваючи, як напружується тіло в очікуванні відповіді. Він дивився на Еніса так, як засуджений вдивляється в ката. Ще трохи й тільки від нього залежатиме, жити чи померти на місці, серед мальовничого краєвиду, просто під ногами Еніса Дель Мара.

— Хочеш позбутися мене, Джек Твіст? — Губи викривила нервова напівусмішка. Їхній секс, зізнання під зорями, поцілунки в темряві та спільний сон, могли бути відстрочкою перед новою розлукою. Проблема полягала лише в тому, що якщо Джек вимагатиме, йому доведеться підкоритися. І цього разу вони розійдуться назавжди.

— Мені потрібно знати, — тихо сказав Джек, опускаючи погляд. — Тому, що я хочу бути тут. Кататися на конях, працювати з ними, зустрічати світанки, вибиратися в місто, щоб прогулятися галасливими вуличками. Я не повернуся, Енісе, — на останній фразі голос зміцнів і Джек знову зміг подивитися на обранця. Карий відсвіт нагадував темну патоку. Еніс не переривав зорового контакту, дивлячись на нього спокійним поглядом. Відгадати емоції було неможливо. Чомусь стало нестерпно душно. Джек відчув себе мухою, що застрягла в бурштиновому капкані.

— Я теж, — на видиху випалив Еніс. Він не міг сказати, коли прийняв це рішення. Під час солодких пестощів, що дарував Джек? Під час того, як вони дивилися одне на одного, освітлені лише багаттям? А може все вирішилося ще в дорозі до Мексики. Еніс не знав, коли раптом зрозумів, що готовий змінити своє життя кардинально і безповоротно. Та й це було не важливо. Сенс полягав в одному — йому беззастережно потрібен був Джек.

Джеку здалося, що з його плечей зсунулася важка брила. Як же довго він чекав від Еніса подібних слів. І вже зневірившись коли-небудь їх почути, зважився на переїзд. Те, що його коханець перетне кордон заради нього, і мови бути не могло. Навіть у найсміливішій фантазії складно було уявити подібне. Однак, Еніс знаходився поруч. Джек притягнув обранця до себе, вкладаючи в поцілунок увесь той трепет, надію й тиху радість, що розривали зсередини. Капелюхи синхронно полетіли в траву, руки потягнулися за руками, пальці хапалися за одяг, поцілунки ставали спекотнішими. Вони стояли далеко від метушні, галасу і всього світу, що не міг змиритися з їхнім коханням. Але в моменті, тримаючи одне одного в обіймах, закохані насолоджувалися шансом нарешті бути разом, без жодних страхів і сумнівів.