Наруто Удзумакі

Полуденне сонце розжарило асфальт так сильно, що над ним тремтіло повітря. За шкільною будівлею, де саме тривали уроки, зібралася невелика компанія підлітків. Рюкзаки були недбало кинуті під стіну, на бордюрі стояли відкриті пляшки з газованою водою, а стара переносна колонка надривалася від гучної музики, змушуючи звук відбиватися від цегляних стін і розливатися по всьому подвір'ю.

Для більшості це була просто велика перерва, можливість трохи відпочити від уроків і провести час із друзями. Для Наруто ж такі моменти були чимось значно важливішим. Він сидів на низькій бетонній огорожі, машинально відбиваючи пальцями ритм по коліну, і майже не слухав розмов навколо. Його увага була прикута до екрана телефона, де все ще залишалося відкрите повідомлення зі шкільного порталу.

Результати пробного тестування.

Математика — нижче середнього.

Історія — нижче середнього.

Японська мова — ледь не найгірший результат у паралелі.

Наприкінці сторінки сухим офіційним текстом ішло нагадування про те, що учні, які не складуть випускні іспити, не зможуть вступити до старшої школи або професійних навчальних закладів.

Наруто невдоволено скривився й заблокував екран.

Подібні повідомлення останнім часом з'являлися занадто часто. Учителі нагадували про майбутні іспити мало не щодня, Кушина постійно запитувала, чи готується він до тестів, а Ірука взагалі дивився на нього так, ніби вже морально готувався до чергового провалу свого найпроблемнішого учня.

Сам Наруто чудово розумів, що його оцінки далекі від ідеалу. Більше того, він знав, що за таких результатів про вступ до старшої школи Листа Конохи можна навіть не мріяти. Проте кожного разу, коли він намагався сісти за підручники, його вистачало ненадовго. Цифри, формули та дати здавалися неймовірно нудними, тоді як музика змушувала серце битися швидше вже з перших секунд.

Саме тому, коли один із хлопців вискочив у центр імпровізованого кола й почав танцювати, Наруто майже одразу забув про результати тестування. Його ноги самі почали відбивати ритм, плечі ледь помітно рухалися в такт музиці, а на обличчі з'явилася знайома усмішка.

Він протримався менше хвилини.

Потім просто стрибнув із огорожі та вийшов у коло.

Навколишній світ миттєво відійшов на другий план. Зникли думки про оцінки, про вступні іспити, про розчаровані погляди вчителів і нескінченні нагадування про майбутнє. Залишилася лише музика, що проходила крізь усе тіло, змушуючи рухатися швидше, сміливіше й вільніше.

Його техніка була далекою від досконалості. Іноді він поспішав, іноді втрачав баланс, а деякі рухи взагалі виглядали сирими та недопрацьованими. Проте в Наруто було те, чого часто бракувало навіть більш досвідченим танцюристам. Він не просто виконував рухи під музику. Він жив ними.

Саме тому він не почув, як позаду стихли розмови.

Не помітив, як кілька хлопців раптом відступили вбік.

І зовсім не звернув уваги на те, що музика несподівано обірвалася.

Лише знайомий голос, який пролунав над самим подвір'ям, змусив його завмерти посеред руху.

— Ну що, весело вам тут?

Наруто повільно обернувся й одразу натрапив на втомлений погляд Іруки.

Учитель стояв, схрестивши руки на грудях, і дивився на компанію так, ніби вже давно перестав дивуватися подібним витівкам. Проте саме це було найгіршим. Коли Ірука починав кричати, усе зазвичай закінчувалося досить швидко. Коли ж він дивився таким поглядом, ставало зрозуміло, що розмова буде довгою.

Навколо запанувала незручна тиша. Хтось поспішно вимкнув колонку, хтось нахилився за рюкзаком, а двоє хлопців узагалі спробували непомітно вислизнути в бік шкільної будівлі.

— І куди це ми зібралися? — спокійно запитав Ірука.

Обидва миттєво завмерли.

Наруто нервово почухав потилицю й широко усміхнувся.

— Вчителю Іруко, а ви сьогодні чудово виглядаєте... Як ви тут опинилися?

— Мене більше цікавить, чому ти тут, — Ірука зітхнув. — Ти мав бути в класі.

Наруто відчув, як усередині все стиснулося. Він чудово знав: перечити зараз означає лише одне — вчитель подзвонить додому. А тоді вже матір точно не залишить це без уваги. І хоч він любив сперечатися з усіма навколо, з Ірукою намагався не заходити надто далеко.

— У клас, — коротко сказав учитель. — І решта теж.

Навколо одразу почався рух. Хтось поспішив вимкнути колонку, хтось підхопив рюкзак із землі, а кілька хлопців швидко попрямували до шкільної будівлі, ніби сподівалися, що за швидкість їм пробачать прогул уроку.

Наруто ще мить стояв на місці, ніби хотів щось заперечити, але зрештою лише знизав плечима й поплентався слідом за іншими. Усмішка так і не зникла з його обличчя, проте всередині вже починало ворушитися знайоме відчуття тривоги. Він чудово розумів, що Ірука навряд чи забуде про цей випадок, а якщо про нього дізнається Кушина, то ввечері на нього чекатиме далеко не найприємніша розмова.

Неприємніше було лише те, що вчитель мав рацію. До випускних іспитів залишалося зовсім небагато часу, а його оцінки останнім часом ставали дедалі гіршими. Варто було згадати результати останнього пробного тестування, як настрій одразу починав псуватися. Тому Наруто швидко відігнав ці думки подалі й, засунувши руки в кишені, продовжив підніматися сходами до класу.

Клас зустрів їх звичним гомоном. Хтось перегукувався через кілька парт, обговорюючи щось своє, хтось гортав стрічку новин у телефоні, а дехто взагалі користувався відсутністю вчителя, щоб швидко списати домашнє завдання. Проте варто було Іруці переступити поріг кабінету, як розмови почали стихати одна за одною. Додаткової уваги ситуації додав і Наруто, який повернувся разом з учителем. Кілька учнів одразу повернули голови в його бік, а десь із задніх рядів навіть пролунав приглушений смішок.

Наруто зробив вигляд, ніби нічого не помічає. Він спокійно пройшов між рядами парт, кинув рюкзак біля свого місця й важко опустився на стілець біля вікна. Після музики, яка ще кілька хвилин тому гриміла за школою, клас здавався дивно тихим і нудним. Його пальці майже одразу почали машинально відбивати знайомий ритм по краю парти, а погляд ковзнув до вікна, за яким сонце продовжувало заливати подвір'я яскравим світлом.

— Тиша в класі.

Останні розмови стихли.

Ірука дочекався, поки всі сядуть на свої місця, після чого відкрив журнал. Кілька хвилин у кабінеті було чути лише шелест сторінок та скрип ручки. Наруто вже вирішив, що на цьому історія з його прогулом закінчилася, коли вчитель раптом відклав журнал убік і дістав зі столу невелику теку з документами.

Цю теку Наруто впізнав одразу.

Результати пробного тестування.

По класу прокотилася хвиля невдоволених зітхань. Навіть ті, хто зазвичай почувався впевнено, помітно напружилися. До випускних іспитів залишалося всього кілька місяців, і останнім часом будь-які оцінки починали сприйматися значно серйозніше, ніж раніше.

Ірука почав роздавати аркуші. Одні учні одразу заглядали у свої результати, інші навпаки відкладали листок убік, ніби сподівалися відтягнути неприємний момент. Наруто отримав свій одним із останніх. Спочатку він навіть не збирався дивитися. Зрештою цифри навряд чи могли його здивувати. Проте цікавість усе ж перемогла.

Він опустив погляд на аркуш і відразу скривився.

Нічого нового.

Математика.

Історія.

Мова.

Майже скрізь результати виявилися нижчими, ніж він хотів би бачити. Насправді навіть не так. Нижчими, ніж потрібно було для вступу до старшої школи Листа Конохи.

Наруто швидко перегорнув сторінку, ніби від цього оцінки могли змінитися. Десь попереду хтось радісно видихнув, задоволений своїм результатом, поруч почалося обговорення балів, але він уже майже не слухав. Погляд знову впав на власний аркуш.

Він чудово знав, що вчителі мають рацію. Знав це щоразу, коли отримував чергову погану оцінку. Знав це щоразу, коли Кушина заводила розмову про майбутнє. Знав навіть тоді, коли навмисно робив вигляд, ніби йому байдуже.

Проблема полягала в тому, що підручники ніколи не викликали в ньому навіть половини тих почуттів, які викликала музика.

Варто було почути знайомий біт, як усі формули, правила та дати миттєво втрачали будь-яке значення. Він міг годинами відпрацьовувати новий рух, тренуватися до болю в м'язах або переглядати записи виступів відомих танцюристів. Але варто було сісти за підручник, як увага починала розсипатися вже через кілька хвилин.

Наруто швидко перегорнув аркуш і відсунув його вбік. Настрій помітно зіпсувався, але дивитися на цифри довше він не бачив жодного сенсу. Вони все одно не зміняться від того, що він витріщатиметься на них до кінця уроку.

Ірука вже повернувся до теми заняття й щось пояснював біля дошки. Час від часу вчитель кидав погляд у клас, але Наруто давно перестав його слухати. Пальці знову відбивали ритм по краю парти, а думки повільно почали блукати десь далеко від формул і таблиць.

За кілька парт попереду хтось отримав записку й ледь стримував сміх. Біля вікна дрімав один із хлопців, старанно роблячи вигляд, що читає конспект. Десь у сусідньому ряду тихо шелестіли сторінки зошита.

Наруто сперся щокою на долоню й перевів погляд на годинник.

До дзвінка залишалося ще сімнадцять хвилин.

Дзвінок пролунав різко, і клас одразу вибухнув гомоном. Учні почали підводитися зі своїх місць, хтось потягнувся за телефоном, хтось нарешті відклав зошит убік, а кілька людей відразу рушили до друзів, ніби не бачилися щонайменше тиждень.

Наруто теж не став винятком.

Варто було Іруці відвернутися до свого столу, як біля парти Наруто почали збиратися знайомі обличчя.

Рок Лі з'явився першим.

— Наруто! Сьогодні ми обов'язково йдемо до спортивної зали!

— Пробач, Лі, але не сьогодні...

Лі здивовано моргнув.

— А? У тебе є власні плани?

Наруто опустив погляд на аркуш із результатами тестування й криво посміхнувся.

— Так... Можна й так сказати. Давай наступного разу, друже.

— Шкода. Я знайшов кілька цікавих трюків...

На мить Лі виглядав справді розчарованим, але вже за секунду його звична усмішка повернулася.

— Добре! Тоді наступного тижня обов'язково це зробимо!

Наруто лише посміхнувся у відповідь.

Шикамару, який сидів неподалік, лише ліниво перевів погляд у їхній бік.

— І звідки в тебе стільки енергії...

— Це сила молодості! — негайно відповів Лі.

— Жахливо виснажлива штука.

Чоджі тихо засміявся, дістаючи з рюкзака черговий пакет зі смаколиками.

Наруто вже відкрив рота, щоб підтримати суперечку, коли раптом почув знайомий схвильований голос.

— Ви це бачили?!

Сакура майже підбігла до компанії, стискаючи в руках телефон.

— Що сталося? — поцікавився Шикамару.

— Опублікували список учасників на змагання цього місяця!

Цього разу зацікавився навіть Наруто.

Сакура швидко відкрила потрібну сторінку й повернула екран до друзів.

— Команда «Собаку-но» зі школи Піску Суни підтвердила участь.

— Серйозно? Ті самі новочки що безжалістно розгромили своїх противників на попередніх змаганнях пів року тому? — здивувався Чоджі.

— Ага.

— Тоді там буде Гаара... Справжня гроза новочків нового покоління.

— Саме так!

Навколо одразу почали збиратися інші учні.

Хтось намагався заглянути в телефон через плече Сакури, хтось уже відкривав новину у себе.

— Це ще не все, — продовжила вона, явно насолоджуючись загальною увагою. — Наша обласна команда теж братиме участь и знаєте, хто буде виступати за Лист Конохи?

На кілька секунд у компанії запала тиша.

Потім Сакура широко усміхнулася.

— Ітачі Учіха.

Цього разу реакція була зовсім іншою.

Навіть ті, хто не надто цікавився танцями, знали це ім'я.

По класу одразу прокотилася хвиля розмов. Хтось захоплено видихнув, інші почали згадувати останні виступи Ітачі, а десь біля телефону Сакури вже розгорнулася суперечка про те, який стиль пасує йому найбільше.

Наруто теж зацікавлено нахилився вперед і перевів погляд на екран.

На фотографії Ітачі стояв у центрі команди Листа Конохи.

Спокійний.

Упевнений.

Зібраний.

Один із найкращих молодих танцюристів країни.

Наруто бачив його виступи десятки разів, а може й сотні. Деякі записи він переглядав настільки часто, що міг майже напам'ять відтворити окремі зв'язки рухів. Ітачі справді був неймовірним танцюристом, але водночас Наруто ніколи не вважав його своїм єдиним кумиром.

Якщо чесно, таких людей було чимало.

Були танцюристи, якими він захоплювався через їхню техніку. Були ті, чиї виступи змушували його тренуватися ще більше. Були легенди минулих поколінь, про яких він міг слухати годинами.

Проте одна людина завжди залишалася для нього особливою.

Мінато Намікадзе.

Його батько.

Колись він теж стояв на великих сценах. Колись його ім'я знала вся країна. Саме Мінато зміг підкорити вершину, про яку досі мріяли тисячі танцюристів, і отримати титул Хокаґе — абсолютного чемпіона світу.

Іноді Наруто здавалось, що він пам'ятає батька лише уривками. Кілька нечітких спогадів із дитинства, старі фотографії, відеозаписи виступів та історії, які йому раз за разом розповідала Кушина. Але цього було достатньо.

Достатньо, щоб кожного разу, дивлячись на таких людей, як Ітачі, згадувати власну мрію.

Одного дня він теж стоятиме на такій сцені.

Одного дня він теж виступатиме перед тисячами глядачів.

І одного дня він обов'язково потрапить до Листа Конохи — школи, про яку мріяв уже багато років.

Саме тому результати пробного тестування, що досі лежали десь у рюкзаку, зараз згадалися особливо невчасно.

Після уроків Наруто повертався додому знайомими вулицями. Сонце вже почало хилитися до обрію, але спека все ще трималася в повітрі. З відкритих вікон долинали голоси людей, десь неподалік гавкав собака, а з маленької пекарні на розі тягнувся запах свіжого хліба та солодкої випічки.

Наруто йшов повільно, час від часу поглядаючи в телефон. Стрічка рекомендацій уже давно зрозуміла його вподобання, тому майже кожне друге відео було пов'язане з танцями. На екрані змінювалися знайомі сцени: виступи на фестивалях, записи батлів, уривки тренувань і моменти з великих чемпіонатів.

На одному з відео хлопець приблизно його віку виконав складну зв'язку, після чого плавно перейшов у серію акробатичних елементів. Наруто навіть зупинився посеред тротуару, щоб додивитися до кінця.

— Нічого собі...

Він автоматично переглянув ролик ще раз.

Потім ще раз.

Пальці самі відбили ритм по корпусу телефона.

На мить Наруто навіть спробував уявити, як виконав би цей рух сам. Можливо, трохи швидше. Можливо, додав би власний перехід. Можливо...

Думки обірвалися самі собою.

Перед очима раптом промайнув аркуш із результатами тестування.

Наруто невдоволено скривився.

Сьогодні ця клята бумага згадувалася надто часто.

Він швидко заблокував екран телефона й засунув його до кишені. Зараз йому зовсім не хотілося думати ні про оцінки, ні про вступні іспити, ні про те, що до Листа Конохи ще далеко.

Краще вже подумати про вечерю.

Саме з цією думкою він звернув на знайому вулицю й за кілька хвилин зупинився біля будинку.

Дім зустрів його знайомим запахом. На кухні щось смажилося, вода шуміла в каструлі, а звідкись із глибини квартири долинало тихе наспівування.

Дім зустрів його знайомим запахом. На кухні щось смажилося, вода шуміла в каструлі, а звідкись із глибини квартири долинало тихе наспівування.

Кушина, його мама, була вдома.

Почувши, як вхідні двері зачинилися, старша Удзумакі гукнула, прекрасно знаючи, хто прийшов.

— Нарутко, ти вже прийшов? — долинуло з кухні. — Мий руки й сідай!

— Та я ж тільки зайшов, мамо! — вигукнув він, кидаючи рюкзак біля дверей.

Наруто швидко проскочив до ванної, плеснув водою на обличчя й повернувся на кухню. Там уже пахло свіжою локшиною й овочами. Кушина метушилася біля плити, її яскраве волосся розсипалося по плечах, а рухи залишалися такими ж швидкими та енергійними, як і багато років тому.

Невдовзі вони вже сиділи за столом. Ложки тихо дзвеніли об тарілки, а на кухні панувала приємна домашня атмосфера, яку порушували лише звуки вечері та тихе наспівування Кушини.

— Ну, розповідай, як день? — запитала вона, уважно дивлячись на сина.

Наруто одразу ожив.

— Мам, ти не уявляєш! Сьогодні я дізнався, що на змаганнях зі спорт-танців цього місяця буде команда «Собаку-но» з «Піску Суни». І проти них виступатиме наша обласна команда!

Його очі буквально світилися від захоплення.

— І там буде Ітачі Учіха! Мам, Ітачі Учіха!

Кушина усміхнулася.

— Здається, я вже чула це ім'я раніше. Ті говорив мені про нього десятки разів, якщо не більше...

Наруто мало не підскочив на стільці.

— Це ж Ітачі! Ти ж знаєш, який він крутий! Він зі «Листа Конохи»! І цього разу його можна буде побачити наживо!

— Так-так, а ще він неймовірний танцюрист, має купу фанатів і ти переглянув усі його виступи разів по десять.

Наруто замовк на секунду.

— Мамо, це було лише сім разів.

— Звісно.

Кушина ледь стримала сміх.

Наруто лише фиркнув і повернувся до їжі, але надовго його не вистачило. Уже за хвилину він знову почав говорити про майбутні змагання, згадуючи учасників, команди та можливих фаворитів турніру. Думки перескакували з одного на інше так швидко, що іноді він сам втрачав нитку власної розповіді, а потім одразу знаходив нову тему.

Кушина слухала його, час від часу киваючи або ставлячи короткі запитання. Насправді більшість цих історій вона вже чула раніше. Не один раз. І не два. Проте це зовсім її не дратувало.

Кушина дивилася на Наруто, який говорив без упину, і в її очах з’явилася м’яка тінь спогадів. Його усмішка, його блискучі очі, його нескінченна енергія — усе це нагадувало їй молоді роки.

Вона пригадала себе й Мінато.

Колись вони теж були такими.

Молодими, впертими, сповненими мрій і впевненими, що одного дня обов'язково підкорять вершину. Вони годинами пропадали на тренуваннях, танцювали на вулицях до пізньої ночі, сперечалися через рухи й зв'язки, а потім знову поверталися до залу, щоб стати ще кращими.

Мінато завжди рухався легко. Іноді Кушині здавалося, що музика сама підлаштовується під нього. Там, де інші витрачали місяці тренувань, він схоплював усе за кілька днів. Проте вона добре пам'ятала, скільки сил насправді стояло за цією легкістю. Пам'ятала ночі без сну, втому після тренувань і впертість, з якою він щоразу піднімався після невдач.

Саме тому вона ніколи не дивувалася, що зрештою Мінато зміг стати Хокаге — абсолютним чемпіоном світу танців серед свого покоління.

Кушина усміхнулася сама до себе.

«Син перейняв нашу любов до танцю... і нашу енергію теж», — подумала вона, дивлячись, як Наруто розмахує руками, відбиває ритм ложкою й говорить про змагання так, ніби вже стоїть на великій сцені.

Для неї це було більше, ніж просто дитячі мрії.

Вона бачила в ньому відбиток їхнього минулого. Бачила продовження того шляху, який вони з Мінато колись почали разом.

І хоча життя забрало в неї чоловіка занадто рано, частинка його все ще залишалася поруч.

У сміхові Наруто.

У його впертості.

У його любові до танців.

І в мрії одного дня досягти вершини.