Глава 1

Знайти Логана уявлялося досить швидким розв'язанням проблеми. Однак, переміщатися між світами, розшукуючи відповідну версію, виявилося досить виснажливо. Їхня зустріч відбулася в барі, де Росомаха заливав свій смуток. Це був не найкращий варіант Логана, однак вибору у Дедпула не було. Довелося задовольнятися малим.

Домовитися з колишнім учасником команди людей Ікс було настільки важким завданням, що здавалося легше зрушити гору. Вейд розраховував на тепліший прийом, але цей брутальний, зарослий щетиною чоловік, дав зрозуміти, що бромансу не буде. У результаті, Дедпул навіть постраждав від його гострих пазурів. Після чого обидва лежали горілиць у розтрощеній машині, не знайшовши компромісу. З Логаном було складно, але зрештою, вони притерлися один до одного.

В Управлінні Тимчасовими Змінами Логан і Вілсон навіть трималися за руки, щоб з'єднати потоки матерії та антиматерії. Навіть при такій серйозній і небезпечній справі Вейд не зміг відмовити собі в задоволенні насолодитися голим торсом Росомахи. Жили на його тілі здулися, піт стікав дрібними краплями, затримуючись на пророслій волоссям грудині. Звіряче гарчання від напруження, пекучий погляд, усе це зачаровувало. Мабуть, у той момент усередині Вейда щось здригнулося. Можливо тому не зміг попрощатися і розійтися з Росомахою в різні боки. Вони змогли врятувати його світ. Світ, який він спочатку не цінував. Але вчасно зрозумів, наскільки дорогі йому люди, що були поруч. І Дедпулу хотілося познайомити Росомаху з тими, кого міг назвати родиною.

Свято пройшло шумно і весело. Навіть Логан розслабився і брав участь у розмові. Вейд був радий бачити Ванессу і дізнатися, що вона щаслива зі своїм обранцем. Колись у них спалахнув бурхливий роман, але після експериментів над ним усе почало руйнуватися. Дедпул не міг знайти свого місця, не знав чим зайнятися. Ванесса не відчувала себе захищеною. Їй необхідна була стабільність і Вілсон не міг їй у цьому дорікати. Їхнє розставання було для нього болючим. Проте, Вейд відчував, що все зробив правильно. Ванесса заслуговувала на щастя.

Під кінець вечора Надзвукова Боєголовка та Юкіо залишили квартиру, вирішивши провести час удвох. Сліпа Ел викурив кілька косяків із марихуаною, вирушила до спальні, скаржачись на головний біль. Поступово запрошені стали розходитися по домівках, залишаючи після себе бардак, відгомони сміху і запах алкоголю. Коли за останнім гостем зачинилися двері, Дедпул узяв із холодильника дві пляшки пива і поставив на журнальний столик.

— Гадаю, свято вдалося, — поклавши ноги на стіл, Дедпул відпив із пляшки пиво і тихо замурчав, коли прохолода обволокла горло, а тілом розлилося тепло. — Здорово ти зробив Колосса в боротьбі на кулаках. Хоча, хто знає, може він піддавався, — бажаючи підчепити співрозмовника, доповнив Вейд.

— Непогано посиділи, — сухо промовив Логан, з шумом відставляючи пляшку з напоєм. Ковзнувши очима по ногах Дедпула, які щільно облягала червона тканина, Росомаха відвернувся, втупившись у квітковий горщик із давно зів'ялою рослиною. 

— І це все? — З удаваним обуренням відгукнувся Вейд, піднімаючи брови. —  Тільки не кажи, що тобі не сподобалося. Сліпа Ел від тебе в захваті. Міг би проявити краплю чуйності до бідної жінки, — дорікнув йому Дедпул. Погляд зупинився на руках гостя. Прожилки вен тягнулися синюватими лініями, як розмітки на карті метро. Вейд пригадав, як вони набухали, коли він з Логаном намагалися зупинити руйнування світу. М'язи Росомахи настільки напружилися, що натягнута тканина майки не витримала. Знову перед очима постала картина, де голим торсом стікав рясний піт. Вейда раптом обдало жаром. У горлі так пересохло, що довелося зробити кілька великих ковтків, щоб змочити шорсткі стінки гортані.

— У мене тільки одне питання. Де ти їх відкопав? — Криво усміхнувшись, промовив Логан. Він уперше за стільки років міг насолоджуватися сімейною атмосферою. Відчувалося, що присутні на вечері були справді близькими. Однак, було дивним бачити настільки різних людей. Здавалося, їх нічого не може пов'язувати. — Такі ж божевільні, як і ти.

— Звучить як комплімент, — задоволено промовив Дедпул, широко посміхаючись. Неясне хвилювання від присутності Росомахи змінилося грайливим настроєм. — Ти до мене залицяєшся?

— Заткнися, Вейде, — відрізав Логан, пронизавши Вілсона важким поглядом. У карих очах танцювали пустотливі іскри. Дедпул явно не збирався зупинятися. Ця людина завжди випробовувала його терпіння своїми розмовами. Росомаха терпіти не міг балаканину. Особливо безглузду. Піднявшись з дивану, він раптом відчув як до нього притискається Дедпул.

— Не заперечуй, ти зачарований мною, — тихо промовив Вейд, погладивши Росомаху по спині. — Я все розумію, хто встоїть перед цим? — Обійшовши Логана, він торкнувся свого стегна, повів рукою вгору і вхопився за сідницю. — Ти ледь стримуєшся, чи не так? — Млосно запитав Вейд.

— Торкнешся мене ще раз, я зроблю з тебе шашлик, вивернувши всі нутрощі, — різко відгукнувся Росомаха, стискаючи долоні в кулаки. Усередині скипіла лють упереміш із якоюсь іншою емоцією. Доторк Вейда був таким неприємним, що захотілося розірвати цього засранця на дрібні шматочки. Однак від рухів, коли той гладив своє тіло, по сонячному сплетінню прокотилася ледь вловима вібрація. Логан на мить застиг, усвідомлюючи, що тіло раптом відгукнулося несподіваною реакцією і це його вразило.

— Як грубо. Ти зовсім втратив людську подобу. Поводишся, як тварина, — в тон йому відбив Дедпул, набуваючи скривдженого виразу обличчя. Він уважно просканував Логана, помічаючи в зелені очей щось дивне. У зіницях ніби розтелився густий ліс, що ховав таємницю

— Який же ти кретин, — презирливо виплюнув Росомаха і змірявши Дедпула нищівним поглядом, попрямував до виходу.

— Не залишишся? — Вейду не вдалося приховати розчарування в голосі. Хотілося, щоб Логан залишився. Він був навіть не проти гострих, як бритва пазурів. Настільки сильно в ньому горіло бажання розтягнути якомога довше час, щоб побути з похмурим, але до біса сексуальним мутантом. — Давай, Логане, я відчуваю, що ти хочеш провести зі мною ніч. Там у твоєму лігві самотньо, ніхто не обійме. А я можу, — заклично протягнув Дедпул.

— У моєму лігві тихо. Це найголовніше. Там немає твоїх тупих жартів, — жовчно резюмував Росомаха. Легке поколювання розчинилося в області паху, залишаючи в душі сум'яття. Йому б піти цієї ж миті, проте Логан зупинився. Він стояв, вдивляючись в обличчя Вейда. Воно було стягнутим від рубців, роблячи його дійсно схожим на мутанта. Лисий череп оголював судини й був таким же як і все тіло Дедпула, спотвореним після вибуху. Але Логан не звертав на це увагу, вигляд Вейда не бентежив. Єдиним, через що він втрачав рівновагу був нескінчений потік слів, інколи вульгарних, інколи просто дурних. Чи то від випитого віскі, яким його пригостила Сліпа Ел, чи то від довгого утримання від сексуального життя, Логан чомусь не міг спокійно дивитися на здавалося б тісний костюм. А його червоний колір пробуджував давно мертві відчуття. Чому він досі стояв тут, в цій прокуреній марихуаною квартирі, поряд з балакучим недоумком? Росомаха не міг відповісти.

— Та облиш, мої жарти це найпривабливіше. Не рахуючи того, що приховано під цим костюмом, — самовпевнено промовив Вілсон, вильнув тазом, злегка відгинаючись назад, щоб продемонструвати горбик, що чітко промальовувався під тканиною. При цьому він уважно стежив за реакцією Росомахи. Хотілося перейти межу, але в очах Логана було лише роздратування. Не достатньо, щоб можна було насолодитися.

— Ти про свій зморщений стручок? Упевнений, що варто цим пишатися? — Промовив Логан, коротко засміявшись. Він хотів образити Дедпула, щоб той перестав себе так зухвало поводити. Тоді в машині вистачило лише кількох реплік, щоб розгнівати Вейда. Однак, цього разу метод не спрацював. Його слова лише ще більше розохотили Дедпула.

— Хочеш перевіримо? — З ентузіазмом відгукнувся Вейд. — Сліпа Ел обкурилася і не прокинеться до самого ранку. Можемо побешкетувати, — приглушено доповнив Дедпул. З притаманною йому витонченістю він підняв руки, склавши пальці так, що вказівник однієї руки почав вульгарно пірнати в уявний отвір між великим і вказівним пальцями іншої. Усмішка стала широкою, коли Вейд помітив, як зійшлися на переніссі брови Росомахи. Від задоволення реакцією співрозмовника, Дедпул став схожий на дитину, що страшенно рада проробленій витівці.

— Клоун. Ти огидний. Ти настільки обділений увагою, що викликаєш жалість. Я живу двісті довбаних років і ще не бачив такого мерзенного виродка як ти, — агресивно випалив Росомаха. Йому уривався терпець, залишатися спокійним було дедалі складніше. Він зробив кілька кроків уперед, зменшуючи дистанцію для нападу. Логан перебував на межі. Два почуття сплелися воєдино, розриваючи на шматки. Він злився на себе за те, що все ще слухає кінченого придурка. І на Дедпула, за його невміння тримати свої огидні думки при собі. За балакучість, театральність і драматичність. Ці емоції були б цілком зрозумілі. Якби крім них не існувало іншої — трахати Вейда, поки той не буде позбавлений сил розмовляти. Від усвідомлення цього всередині все палало. Логан не хотів відчувати те, що відчував.

— Мені здавалося, ми знайшли спільну мову. Ти розбиваєш мені серце. Бездушна ти скотино, — запально, з часткою експресивності, вигукнув Дедпул. Іскри, що спалахували в зеленому вирі, розпалили в душі Вейда азарт. Він обожнював випробовувати терпіння, промацуючи міру дозволеного. За стиснутими губами Логана, напруженою позою, Дедпул зрозумів, що ще мить і Росомаха втратить контроль над собою.

— Коли ти мовчиш, тебе легко витерпіти. Але коли ти відкриваєш рота, хочеться тебе вбити, — прошипів Росомаха, насуваючись на Вейда. Йому не хотілося псувати цей вечір бійкою, понівеченою плоттю і розбитими меблями. Однак, Дедпул вочевидь мав намір довести його до стану неконтрольованої люті.

— Ми обидва знаємо, що ти лише сточиш об мене свої кігті. Воно того не варте, кицю, — самовпевнено прорік Вілсон, підморгнувши співрозмовнику. Той лише сильніше стиснув щелепи. Повітря наелектризувалося від звіриної небезпеки, що випромінював Росомаха. І Вейда це збуджувало.

— Мене заводить сам процес. Ми обидва знаємо, що у Всесвіту збочене почуття гумору і ти ніяк не подихаєш, — губи Логана скривилися в зневажливій посмішці. Йому стало набридати їхня суперечка. Варто було піти, поки він справді не розтрощив тут кожен предмет, підкидаючи на своїх пазурах несного Дедпула. Росомаха вловлював запах ванілі й коньяку, який приємно лоскотав ніздрі. Тілом знову прокотилася тепла хвиля, віддаючи в область паху. Втягнувши через ніс повітря, Логан так стиснув кулаки, що нігті впилися в долоні.

— Браво, ми нарешті перейшли до головного, — зображуючи радість Дедпул підстрибнув і театрально заплескав у долоні. Потім хитро посміхнувшись, підступив до Логана. Схиливши голову набік, Вейд вивчав, як в очах мутанта розростається буревій. — Сказати, що заводить мене? Твоя канадська неприступність. Ти навіть не уявляєш, як я збуджений. Скоро між ніг проллється Ніагарський водоспад, — розширивши очі, Дедпул приклав обидві долоні до щік, показуючи крайній ступінь переляку. Після чого подивився собі між ніг і зустрівшись із холодним поглядом Росомахи, усміхнувся, намагаючись стримати сміх.

— Я краще піду, — сухо відповів Логан, маючи намір нарешті піти. Злість закипала подібно до магми, вона шипіла, обпалюючи все всередині. Росомаха вже шкодував, що погодився на запрошення Вейда провести в колі його близьких цей вечір, що дедалі більше перетворювався на таке собі глузування і фарс.

— Ей, а обнімашки? — Ображено протягнув Дедпул. І різко наблизившись до Росомахи, перегородив йому шлях. — Навіть чмоки-чмоки на прощання не буде? — сумно промовив Вейд, складаючи губи для поцілунку, дзвінко прицмокуючи.

— Ще одне слово, Вейде, і я зроблю з тебе решето, — пригрозив Логан, штовхнувши його в груди. Голос став хрипким від емоцій, яких було достобіса багато і їм потрібен був вихід.

— Росомаха, — повільно проговорив Дедпул, пробуючи слово на смак. Воно мало відтінок заліза, міцного алкоголю та машинного мастила, оскільки Логан часто возився зі своїм байком. Ще декотрий час тому зелені очі перетворилися на болотяну трясовину і Вейд тонув у ній, не намагаючись протистояти цьому мороку. — Твій звіриний рик так розбурхує. У мене встає тільки від одного твого погляду.

— Поводишся як шматок лайна. Чому б тобі просто не заткнутися? — Росомаха приставив до шиї Вейда гострі пазурі, намагаючись стримуватися. Але з кожною секундою хотілося пошматувати Дедпула, залишивши зростатися його кінцівки в калюжах крові. Їхні тіла тепер стикалися одне з одним, і Логан насупився, відчувши, як між ніг стає тісно. Сковтнувши гірку слину, Росомаха повільно видихнув, намагаючись не ворушитися.

— Тільки не тут. Кров погано відтирається від килима, — буденним голосом відгукнувся Дедпул, вдаючи, що занепокоєний цілісністю інтер'єру. Утім, обстановка кімнати настільки сильно потребувала ремонту, що кров додала б їй свіжості й колориту.

— Ти скалка в задниці, Вейде, — останній заслін деренчав, наче від буревію, готовий от-от впасти. Карі сутінки, ранкова кава, шоколад, усі відтінки ніби влилися в райдужки Вілсона, створюючи насичений колір. Очі Дедпула затягували й Логан скрипнув зубами, розуміючи, що не може боротися. Не може протистояти цьому бісовому бажанню. Цьому паскудному мутанту, цим очам і губам, які розтягнулися в черговій зухвалій напівусмішці.

— В задниці, — повторив Дедпул і наче засуджуючи похитав головою. — Святі дзвіночки, які в тебе брудні й вульгарні фантазії, — засміявся він, заворожено дивлячись на Росомаху.

— Вейде! — Заревів Логан, занісши кулак, але в останню мить встромив пазурі в стіну, залишивши на ній глибокі вм'ятини. Насилу витягнувши руку, Росомаха впився лютим поглядом у Дедпула. Схопивши його за костюм, він притягнув Вейда до себе і припав до губ грубим, шаленим поцілунком.

Вейд подався вперед, обіймаючи за плечі Росомахи. Його руки плавно зіслизнули по потилиці. Пальці легко перерахували хребці, зачіпаючи невелику застібку. Вілсон повільно ковзнув по хребту, попереку. Перемістившись до стегон, Дедпул нахабно стиснув сідниці. Жорстка щетина колола підборіддя, але Вілсону це навіть подобалося. Логан цілував ненаситно, мнучи то верхню, то нижню губу. Вейд зарився пальцями у волосся і відтягнув назад. Від тихого, гортанного гарчання над самим вухом його обдало гарячою хвилею, а по тілу пробігли мурашки.

Губи Вейда були сухими, ніби обвітрені. Але цілувати їх було приємно. Злість відхлинула, залишаючи жагу, що дедалі більше розпалювалася. Відтягнувши Вейда від стіни, Росомаха штовхнув у бік столу. Стягнувши з Дедпула пояс, Логан відкинув річ убік, і та брязкотом впала на підлогу. Перехопивши руку Вейда, що спритно підбиралася до паху, Росомаха розвернув його спиною до себе.

— Я люблю коли ніжно, — примхливо заявив Дедпул, притискаючись до запиленої поверхні столу. Попри слова, Вейд бажав цієї грубості. Збудження здавалося пульсувало в кожному м'язі. Він мав намір відчути нестримну силу Росомахи всередині себе. Той, хто здавався витканий із холоду й сталі, умів розпалювати вогонь. Логан тільки здавався неприступним, ховаючи свою вразливість настільки глибоко, що й сам можливо не міг відшукати цієї якості. Дедпула вражала стійкість, безмовність мутанта. Хотілося побачити Логана іншим, більш податливим. Однак, звиклий до різного роду травм, Дедпул вважав тваринну напористість Росомахи досить привабливою.

— Не пощастило тобі, — усміхнувся Росомаха, ледь не розриваючи комбінезон, у спробі розтягнути блискавку. У голові билася нав'язлива думка, що він робить один з ідіотських вчинків у своєму житті. Логан був упевнений, що пошкодує про скоєне, тільки-но задовольнить свою хить. Утім, однією безглуздою помилкою більше, однією менше. Зараз йому хотілося одного — довести Вейда до знемоги.

— Ей, Логане. Якщо тобі так не терпілося, міг би раніше сказати, — грайливо промовив Вейд, почувши тріск тканини. Він сам не міг дочекатися моменту, коли Росомаха увійде в нього. Але було щось незвичайне в тому, яким нестриманим був Логан. Ця нова грань розпалювала пристрасть ще більше.

— Ой, та заткнися вже, — буркнув Логан, завівши руку, щоб звільнитися від свого комбінезона. Однак, блискавка була вже розстібнута. Хмикнувши, Росомаха зняв одяг і схилився на Вейдом. — Який же ти засранець, біс би тебе побрав.

— І це все? — Запитав Дедпул, коли губи Логана торкнулися шиї, а пальці їхніх рук переплелися. Здавалося, Росомаха не думав поспішати, повільно тручись пахом об його сідниці. Вузол у сонячному сплетінні розв'язався, обдаючи жаром. Вілсон спробував піднятися, але важка рука натиснула на спину, притискаючи назад до столу.

— Це тільки прелюдія, трепло, — тихо відгукнувся Росомаха, вирівнюючись у повний зріст. Він затримав свій погляд на Дедпулі. На шкіру, вкриту рубцями. На потилицю, де утворилося кілька складок. І на череп, обтягнутий здавалося б тонкою шкірою. Чому його тягнуло до нього? До цього нестерпного, балакучого і вульгарного мутанта? Самотність? Цікавість? Бажання задовольнити своє плотське бажання? А може все разом? Логан не просто хотів зайнятися сексом із тим, кого ледь міг витерпіти. Йому хотілося відчути як це, тримати Вейда у своїх руках. І не просто для того, щоб всадити в бік гострі, як бритва пазурі. Піднісши два пальці до рота, Росомаха рясно змочив їх слиною. Після чого проник між тугих, непіддатливих стінок ануса.

Вейд мимоволі сіпнувся, відчуваючи дискомфорт від довгих, товстих пальців. Низ живота занило тупим болем, пульсацією переходячи в пах. Почувся різкий звук, що розірвав тишу. Вейд відчув як гострі кігті ковзають по спині. Це був легкий доторк, від якого не залишалося слідів. Однак, на мить Вілсон відчув себе в пастці, як тоді в інституті, коли над ним проводили досліди. По тілу пройшов мороз, а потім різко кинуло в жар. Росомаха грався з ним, як хижак зі здобиччю. Намагаючись відігнати неприємні спогади, Вейд зціпив зуби, на мить прикриваючи очі.

— Гострі предмети не для ігор, кицю, — промовив Дедпул, намагаючись звучати спокійно, у своїй невимушеній манері. Пальці Росомахи натискали на чутливі точки, збиваючи з думок. Гіркота, що на кілька секунд заволоділа ним, розчинилася від власного стогону, коли Логан натиснув на простату, спричиняючи в нього нервове тремтіння.

— Я встановлюю свої правила, — хрипло відгукнувся Росомаха. Однак, пазурі він сховав, вловивши неясне тремтіння в голосі Вейда. Це було секундним явищем, як перешкода на радіохвилі. Але Логан чітко розрізнив крихкість у голосі Дедпула. Можливо, саме те, що в чомусь вони схожі, і приваблювало. Що Дедпул, що він сам, обидва були травмовані. Обидва зазнавали тортур, втрачали близьких, відчували страх і безпорадність. Дедпул був бісячою істотою, яка до того дратувала, що хотілося його вбити. З іншого боку все було маскою, на кшталт тієї, що йшла в комплекті з червоним костюмом. Росомаха повільно витягнув пальці, розмірковуючи над своїм відкриттям.

— Тебе не вчили розтягувати задоволення? Чи ти тільки зі мною такий стрімкий? Врахуй, я ревнивий, — Вейд ледь не замурчав, коли відчув силу тертя члена об простату. Больові імпульси швидко змінювалися приємними поколюваннями. Поштовхи були грубими, рваними й з кожною хвилиною ставали дедалі інтенсивнішими. Дедпул стиснув руками край столу, щоб не звалитися на підлогу.

— Звик заковтувати все одразу. Хтось базікає, хтось виконує роботу, — відгукнувся Логан, перемістивши долоні на поперек. Нахилившись, він вкусив Вейда за плече, залишаючи помітний слід на рожевій, від припливу крові, шкірі. Попри болісні відчуття, Дедпул був розслаблений, віддаючись йому у владу. Росомаха ж завжди боявся втратити свободу і бути залежним від когось. Тому він нікому не довіряв, вважаючи за краще діяти самостійно. І те, як Вейд підкорявся, піддавався нестримному натиску, говорило багато про що. Нарощуючи натиск, Логан хотів позбутися не тільки внутрішнього напруження, що з'їдало протягом стількох років. Хотілося подарувати Вейду нові відчуття, не той біль, який йому довелося витерпіти. А щось більше, ніж фізичний дискомфорт.

У тихі стогони Дедпула вплелося скрипіння столу, що розхитувався з кожним новим поштовхом. У якийсь момент ніжки роз'їхалися і кришка столу обвалилася разом із Вейдом. Однак, Росомаху це не зупинило. Відтягнувши Дедпула від поламаних меблів, він перевернув його на спину і стиснувши таз, знову проник у м'які стіни ануса. Цього разу Логан міг бачити очі Вілсона, які стали темними, як сама ніч. Блаженна посмішка, що розтягнула губи, була до того млосною, що всередині все затремтіло. Росомаха відчував, як дедалі більше втрачає контроль. Пальці ковзали по вологій від поту шкірі, слух уловлював судомне дихання і зітхання, а член проникав усе глибше, створюючи хлюпаючий звук.

— Ох, Росомахо, якби я знав, як сильно ти мене любиш. Скажи, було дуже складно стримуватися? — Плутано вимовив Вейд. Тіло палало від дотиків, укусів і легких подряпин. Регенерація спрацьовувала швидко, залишаючи від відмітин лише легкий свербіж. Внизу живота розгорявся згусток, просуваючись по паху, пульсуючи на кінчику члена. Тонкі губи Росомахи, осяяні слабкою напівусмішкою. Очі, сповнені невгамовної спраги та чіпки, гарячі руки, змушували серце битися швидше. Піт блищав у темних локонах. У колечках волосся, що прилипли до грудини, і цей тваринний запах затуманював голову. Дедпул прогинався під ним, знемагаючи, плавлячись від задоволення і болю. Логан доводив його до нестями, а Вейду все було мало.

— Стули пельку, — Логан ривком притягнув до себе Вейда, насаджуючи щільно на член, через що м'язи напружилися до межі. Обхопивши рукою потилицю, підняв Дедпула, жадібно цілуючи його в губи. Пекуча хвиля накочувалася дедалі стрімкіше, викликаючи тремтіння в сонячному сплетінні, стікаючи кров'ю в промежині, викликаючи вібрацію. Логан задихався, сп'янілий від запаху Вейда, його очей і рук, що виводили на грудях хитромудрі знаки. Поміж хаосу, в якому він жив, секс серед уламків столу, на холодній підлозі, склався в ідеальну картинку. Росомасі не вистачало відчуттів, коли можна було розчинитися в комусь і не відчувати страху, що в спину встромлять ніж. Дедпул був часом нестерпним, але якщо так подумати, поруч із ним Логан почувався спокійно. Що було великою рідкістю, коли міг розслабитися в чийсь присутності.Вогонь, що обпалив усе єство, був настільки нестерпним, що Логан рикнув і, оголивши пазурі, впився Дедпулу в лопатки, залишаючи тонкі борозни. Після чого, він повалився на Вейда і застиг.

— Втомився, кицю? — Хрипло поцікавився Дедпул, здригаючись від дрібного тремтіння. Йому здавалося, що він горить живцем, як тоді в лабораторії. Хоча була одна суттєва відмінність, Цей вогонь приносив солодку млість, розливаючи по тілу приємну знемогу.

— Дедпул, — Логан заплющив очі, неспромога вимовити жодного слова. Він стиснув передпліччя Вілсона, насолоджуючись ніжними дотиками до волосся. Ці легкі погладжування заколисували, забираючи далеко від реальності. Скотившись із Вейда, Росомаха дотягнувся до своїх штанів, щоб дістати сигару. Усередині все клекотіло від напруження, екстазу та нервового збудження. Тож він хотів зменшити градус відчуттів, повернувши себе в спокійний стан. Неслухняними пальцями підпалив темно-коричневий кінчик сигари й в блаженстві запалив. Кімната наповнилася димом і ароматом горіха.

— Оце так промова. Почекай, мені треба занотувати, — усміхнувся Вейд, красномовно подивившись на Росомаху. Сигара в його пальцях трохи тремтіла, обличчя було розслабленим. Дедпул не втримався і провів рукою по його грудях. — Логане, невже тобі забракло слів. Я був настільки чарівним? — Прошепотів на вухо Дедпул.

— У тебе є ще сили розмовляти? — Росомаха випустив струмінь диму, подивившись на Вилсона. Потушивши сигару, він потягнувся до Вейда, торкаючись його губ. На цей раз він обплів свою грубість у кокон ніжності. Вони цілувалися довго, поки не перебралися на диван, потім зайняли стіл на кухні. І тільки зі світанком опинилися в спальні.

Цей вечір що переріс в бурхливу ніч і чуттєвий ранок, обіцяв щось більше. Росомаха гадав, що після вечері розпрощається з Дедпулом. Але лежачи в його ліжку, обіймаючи вологе, тепле тіло, в думках з'явилося щось незвідане. Він не хотів полишати цього балакучого гімнюка. Бо щось таки в ньому було. Росомаха відчував поряд з Дедпулом, що він вдома.