1

Сьогодні все було негаразд. Ранок почався, як завжди, з чашки міцної кави та несподіваного дзвінка шицзе. Яньлі слізно благала заїхати й відвезти Цзінь Ліна до школи, бо в них із павичем горів якийсь проект. Ні, звичайно я поважаю чоловіка улюбленої шицзе, але павич він і в Африці павич, навіть якщо по самі вуха закоханий у свою дружину і душі не чає в сині. Племінник витріпав усі нерви за неповні півгодини. Я звичайно балакун ще той і своєю балаканиною доконаю будь-кого, але тут, здається, вирішили доконати мене. А-Лін таки домігся з мене обіцянки заглянути до них у гості у вихідний і весело поскакав у бік друзів, так що в офіс я влетів змилений, як скаковий кінь. І відразу напоровся на Цзян Чена. Шіді шипів не гірше за розсерджену гадюку. Центральний офіс знову відхилив наш проект щодо вдосконалення системи спостереження. Посилався на дорожнечу обладнання, витрати на вдосконалення та іншу лабуду. Маячня! Маячня! Маячня! Всім і так давно відомо, що начальник інженерного департаменту, шановний Лань Цижень, ніяк не пробачить мені того, що я живу з його молодшим племінником вже три щасливі роки.

Все сталося якось одразу. Я як завжди, запізнювався на чергову головомийку від начальства, а Лань Чжань, тоді ще молодший лейтенант Лань Ванцзі виходив з офісу любого дядечка. Одна мить і купа паперів розсипалася на підлозі. Чортихаючись на весь білий світ я взявся збирати креслення проекту, коли наші пальці зустрілися. Я підняв голову і потонув у медових очах незнайомця. Я навіть не чув обуреного крику Лань Циженя. Хоча прилетіло мені тоді знатно. Хотілося запхати речі в коробку і забратися на всі чотири боки. Напевно я б так і зробив, якби на завалений паперами та олівцями стіл не поставили скляночку з міцною кавою і оксамитовий голос поцікавився, чи не складу я йому компанію за вечерею, яка раптом чомусь плавно перетекла у сніданок. І ні. Наш перший раз трапився не одразу. Лань Чжань, цей зразок чесноти та стриманості, жодного разу не виявив своєї зацікавленості моєю тушкою. Зустрічалися ми не часто. Робота Лань Чжаня не дозволяла. Все ж таки внутрішня розвідка, це тобі не пустощі з олівцями та лінійкою. Але, коли зустрічалися, ми встигали обговорити все. Ну як обговорити, я балакав безперестану. Лань Чжань хитав головою, іноді вставляючи багатозначне "мгм". І здавалося нам вистачало і цього, поки одного разу, у якомусь барі Лань Чжань банально не переплутав келихи з нашими коктейлями. Прокинулися ми в одному ліжку, на збитих простирадлах, переплетені руками та ногами, як лозами дикого винограду, у засосах та вкусах. І червоний, як помідор Лань Чжань, не прошепотів «кохаю, мій».

І поступово моя маленька квартирка почала обростати його речами. Вони наче вносили особливий затишок. Лань Чжань мав гіперпедантичність. Я ніколи не бачив недбало кинутої футболки або не вимитої чашки після того як він пішов по справах. А аромат сандала став для мене рідним. Він пах Лань Чжанем. Моїм коханням до нього. Лань Чжань старший за мене всього на рік, але іноді мені здавалося, що на ціле життя.

І, звичайно, спалили нас як у старому анекдоті. І не хтось, а сам голова корпорації Лань і за сумісництвом старший брат Лань Чжаня, шановний Лань Січень. Я чекав скандалу, але удостоївся лише теплої посмішки та побажання щастя. Тільки набагато пізніше я зрозумів, наскільки напрочуд пов'язані ці люди. Січень знав Лань Чжаня як ніхто інший. Він же став буфером між нами, коли Лань Цижень дізнався про згубну пристрасть свого молодшого племінника. Вигнати з роботи мене нема за що, але палиці в колеса ставити не перестав. Ось і сьогодні, влаштувавши черговий розбір польотів, Лань Цижень із задоволеною фізіономією виставив мене з кабінету. Місяці роботи пішли коту під хвіст. Хотілося трощити все довкола. І від бурхливого прояву емоцій мій кабінет врятував дзвінок із такою знайомою мелодією.

- Лань Чжань! - я схопив трубку і натиснув виклик, - твій дядько…

- Вей Ін, - перебив мене мій коханий, - вечеря ...

- Так, я приготую вечерю. Все, що ти любиш. На тебе чекати сьогодні?

У трубці повисла тиша. Гнітюча. Напружена. Жахлива. Здавалося, її можна різати шматками. Десь усередині все стиснулося в грудку в передчутті біди.

- Вей Ін, я не прийду на вечерю. Ні сьогодні, ні завтра. Більше ніколи. Ми розлучаємося. Я тебе не кохаю. І ніколи не кохав. Свої речі я забрав. На цей телефон більше не дзвони. Трубки я не візьму.

- А-Чжань, - я прошепотів у відповідь, бо голос відмовлявся мені коритися, - це що, жарт? Дурний. Навіть я так не жартую.

- Прощавай, А-Ін, - на тому кінці почулися гудки.

У лютому розпачі я змахнув зі столу креслення, папери, чашки. Все що було, і сповз на підлогу. Дихати було тяжко. У цей момент я помер. Та й чи може жити людина, у якої вирвали серце?

***

Кажуть, що душа це лише вигадка. І без душі люди чудово живуть. Навчаються, працюють, зустрічаються із друзями. Мабуть. Але не я. Я не жив. Я існував. Того вечора я чекав його додому до останнього. Всю ніч. Але Лань Чжань не прийшов. Я дзвонив йому неодноразово. І кожен раз натикався на металеву байдужість: «Телефон абонента вимкнено». А вранці ледве зібравши до купи це розбите щось іменоване «Вей Усянь» вирушив до головного офісу. Все ж таки у спілкуванні зі спадкоємцем клану Лань є свої переваги.

- Підпиши.

- Вей Ін, це що жарт? - Січень покрутив у руках заяву про звільнення.

- Це ти спитай у свого брата, пане Лань. Підпиши.

- Вей Ін, може ти поспішаєш з висновками. Я не бачився з Ванцзі вже кілька тижнів. Що сталося? Ви посварилися?

- Пане Лань, не потрібно лірики. Просто поставте цей чортовий підпис.

Лань Січень розмашисто підписав заяву і передав до моїх рук.

- І все ж я нічого не зрозумів? Вей Ін…

- Скажи своєму дядьку, що він переміг.

Я розвернувся і вийшов із кабінету Лань Січеня.

Я нікому нічого не сказав. Скільки я пив, не знаю. Може день, може тиждень. Може місяць. Тільки в себе я прийшов від важких ляпасів, якими мене від душі нагороджував Цзян Чен. І все, що накопичилося всередині, рвонуло назовні нестримним виттям. Я хапався за плечі брата, потопаючи у сльозах, і вив. У голові набатом гуло лише одне запитання «за що?» За що він зі мною так? Чому телефоном, чому не очі в очі. Чому кількома фразами перекреслив усе, що було між нами за ці три роки. Цзян Чен мовчав, тільки до болю стискав мене в залізних обіймах і шепотів, що все забудеться, стерпиться, переболить. Що цей холодний льодовик Лань не заслуговує на таку прекрасну людину, як його брат. Істерика вщухала і на зміну їй прийшов здоровий глузд. Що ми маємо? Роботи немає. Перспектив немає. Небагато грошей на депозитному рахунку. І розбиті мрії. Тіло без душі та серця.

Цзян Чен змусив мене перебратися до будинку його батьків, хоч би на кілька днів. Побачивши мою схудлу тушку та мішки під очима, Мадам Юй лише похитала головою, а дядько Цзян обійняв, шепнувши, що все колись закінчується. І біль також. Я був вдячний своїй прийомній сім'ї, що вони мене не покинули. Навіть шицзе та її павич намагалися витягти кудись гуляти чи посидіти з Цзінь Ліном. Згодом я знайшов собі роботу до душі. У маленькому видавництві був потрібен ілюстратор. І я погодився. А ще я знову почав малювати, чого не робив відколи закінчив університет. Тільки чим більше я малював, тим похмурішими ставали мої картини. І сни. В них я знову чув страшні слова Лань Чжаня: «Я тебе ніколи не кохав». І я прокидався з криком. І до ранку кроками міряв свою майстерню, вдивляючись у тіні на картинах. На них у мареві згарища брів Ангел із вирваними крилами. Але чому ж у нього обличчя Лань Чжаня?!!!

Дзвінок пролунав через чотири місяці. Я був так зайнятий, що навіть не глянув хто дзвонить. Просто натиснув сенсор виклику.

- Вей Ін, - почувся тихий шепіт. Голос, який я впізнаю із мільйона інших голосів на Землі.

- Лань Чжань, ти сам сказав, що нам треба розлучитися, - прошипів я в трубку, - навіть не спромігся вимовити це дивлячись очі в очі. То чого ж тепер ти хочеш?

- А-Ін, - на тому кінці я почув тихий схлип, що ледве стримується, - А-Ін, пробач... Прощавай...

Розмова обірвалася. Я почув лише гудки відбою. А в голові все крутилося «А-Ін». Так Лань Чжань називав мене в ті години, коли ми кохалися, коли шепотів у несамовитості «мій». Коли зізнавався... Пробач?.. Прощавай?.. Та що тут в біса відбувається?!!! Я схопив зі стільця куртку та стрімголов вибіг із редакції. Заплативши таксисту майже в подвійному розмірі, вже за півгодини я мчав через хол корпорації Ланей. Перестрибуючи через сходинки, я дістався до офісу голови, і рикнувши на секретарку, що встала мені на зустріч, увірвався в кабінет Лань Січеня, наплювавши на раду директорів.

- Вей Ін? Що сталося?

Я вхопив Січеня за лацкани дорого дизайнерського піджака і труснув як сливу.

- Де він? Що, твою матір, відбувається?! Говори, Січень, або небесами присягаюсь я вб'ю тебе!

- Ми не знаємо, Вей Ін. Зв'язок із ним обірвався три дні тому, - голова Лань навіть не намагався віддерти мої руки від свого одягу.

- Брехня! Він дзвонив мені півгодини тому з якогось лівого телефону!

- Що? - Тепер уже Лань Січень схопив мене за руки, - Він вийшов на зв'язок! Вей Ін, значить він живий!

- Живий? - Мені згадалися мої сни та намальовані картини, - Що означає живий?! Лань Січень, що ти приховуєш? Говори!

- Не зараз, - Лань Січень обернувся до присутніх, - панове, давайте перенесемо наше засідання на другий день.

У цілковитій тиші я спостерігав, як покидають кабінет члени ради директорів. Останнім йшов Лань Цижень. Щось у його погляді мене насторожувало. Дядечко Лань явно хотів залишитися, але натрапив на холодний погляд Січеня і сперечатися не наважився.

- Поїхали, - Лань Січень вискочив з кабінету, і майже не дивлячись набирав номер на телефоні, - Мін-сюн, зустрінь нас біля входу в управління. Був дзвінок від Ванцзі.

***

Начальника Лань Чжаня, полковника Нє Мінцзює, я впізнав одразу. Бачив якось на званій вечері у Ланей. І навіть якось перекинувся парою слів. Професіонал. Це єдине слово, яке йому личить. І тільки-но я вийшов з машини, полковник протяг до мене руку.

- Давай свій телефон і йдіть до мого кабінету, вас пропустять.

Я мовчки вклонився і пішов за Лань Січенем. За всю дорогу, що ми їхали до військового департаменту, ми не сказали з братом Лань Чжаня і двох слів одне одному. Напевно, настав час поговорити і розставити всі крапки над «і».

- Вей Ін, - Січень простягнув мені стаканчик з гарячою кавою, - Скажи, чому ти не відповідав на мої дзвінки? Чим же мій брат тебе так образив?

- Чим? - я гірко посміхнувся, - та нічим. Просто одного разу він зателефонував і сказав, що більше не прийде. Що він мене не кохає і ніколи не кохав. Що між нами все скінчилося. Зауваж, навіть не сказав це дивлячись у вічі. Просто поставив перед фактом. Тож нічим.

- От дурень, - тихо прошепотів Лань Січень, - отже, всі ці чотири місяці ти нічого не знав? Ні про завдання, ні про витік інформації? Тепер зрозуміло чому Цзян Ваньїнь дивиться на мене вовком і відмовляється будь-що обговорювати чи говорити, де ти зараз живеш і чим займаєшся.

- Витік? Завдання? - До мене насилу почало доходити, що на рівному місці Лань Чжань навряд чи б так грубо і негідно розірвав наші стосунки. Все ж таки Лані відрізняються дивним благородством.

- Місяців шість-сім тому Лань Чжань прийшов до мене в офіс чорніший за хмару. Ретельно спланована операція провалилася із тріском. Загинув колега Ванцзі. Розслідування не дало жодних результатів, але Мін-сюн чомусь був упевнений, що у справі йшов витік інформації. І тоді Лань Чжань запропонував план щодо впровадження своєї людини у банду Цишань Вень. Нє Мінцзює схопився за цю ідею, але зажадав, щоб Лань Чжань обірвав усі зв'язки із зовнішнім світом. Нам він також нічого не сказав. Просто дав зрозуміти, що його відправляють у чергове відрядження за кордон. І я повірив. Першим дзвіночком того, що не все так райдужно став твій раптовий вихід з компанії. Другим, те, що ти не брав слухавку, а потім і зовсім переїхав у невідомому напрямку. На мої розпитування твій брат тільки огризався і просив дати тебе спокій. У мене зривався важливий контракт і треба було терміново відлітати. Я попросив дядька з'ясувати, де ти і що з тобою. А коли повернувся довідався, що ти щасливо живеш, працюєш на новому місці, колобродиш по барах і думати забув про Ванцзі. І я залишив свої спроби зв'язатися із тобою. Скажи, чи наш дядько бачився з тобою?

– Ні. Я нікого не хотів бачити. Сидів вдома у дядька Цзяна і цілодобово малював. Намагався забути.

- Збрехав значить. Можу його зрозуміти.

- А Лань Чжань? Як ви дізналися, що він зник?

- В обумовлений термін Ванцзі не вийшов на зв'язок із Мін-сюном. А квартира, де він жив під прикриттям, була перерита до гори дригом і явка, явно провалена. Тоді Мінцзює розповів про завдання.

- А як довідалися, що там все розпотрошене? І потім, Січень, ваша родина відома у світі бізнесу. І те, що в тебе є молодший брат, знає кожна собака. Як він міг погодитись на таке? Чому?

- Тому що вважав, що краще за нього ніхто не впорається, - сказав полковник Нє, входячи до кабінету, - це ж Лані. А Ванцзі з дитинства відрізнявся почуттям підвищеної справедливості. До того ж, людина він завжди був замкнена і не публічна. Про то, що Лань Цижень має двох племінників знали багато хто, але бачили завжди лише Січеня. А довідалися випадково, поліція схопила квартирного злодюжку. А той клянеться і божиться, що коли спробував залізти, замок уже був розкритий. І у квартирі суцільний разгардіяж, сліди боротьби. Я віддав твій телефон фахівцям. Вони попрацюють з ним. Сподіваюся вони швидко виявлять, звідки йшов дзвінок. І ми більше нікого не втратимо.

- Мінцзює, а що нам робити? - Січень оглянувся на старого друга, - ти ж розумієш, що...

– Шеф! Ми вирахували, звідки йшов дзвінок! - двері до кабінету відчинилися і на порозі з'явився молодий хлопець, чимось схожий на полковника, - казав я тобі брат, що ти пригрів гадюку на грудях. Подивись, подобається?

- Цього не може бути! - Мінцзює вчитувався в розшифрування, - Хуайсан, бери найперевіриніших людей і дуйте на цю адресу. На всі запитання відповідаєш як завжди. Жодна жива душа не повинна знати, куди ви їдете. Дій!

Хлопець круто розвернувся і зник за дверима.

- Мін-сюн, а що нам робити? - Січень був стривожений.

- Чекайте тут.

Полковник Нє швидко покинув кабінет. Часу обмаль. Це розумів кожен із нас. Я кам'яною статуєю завмер біля вікна. І все, що мені залишалося це молитися, щоб Не Мінцзює встиг. Потім, я висловлю цьому дорослому бовдуру, що означає сім'я та кохана людина. Тільки хай знайдеться, хай буде живим. Хвилини складалися в години. А ті тягнулися розміреними краплями, що змушували холонути кров і крижинами застигати в жилах. Я навіть забув, що Лань Січень поряд міряє кроками кабінет. За вікном вечоріло, коли полковник Нє ввалився до кабінету. Втомлений, злий. Весь у крові, як гуль з пекла.

- Що? - прошепотів Лань Січень.

- Поїхали, - Мінцзює обійняв друга за плечі, - побачите самі.

***

- І давно він так сидить? - Цзян Чен торкнувся за плече Лань Січеня, що стояв біля стіни.

- Друга доба пішла. Може, ви вмовите його піти трохи поспати. Або хоча б поїсти.

- Вам самому не заважало б поїсти та поспати. Ходімо спустимося в кафе, - Цзян Чен потягнув Лань Січеня у бік лікарняного кафетерію, - там і поговоримо.

- Так говорити власне і нема про що. Мен Яо заарештовано. Банда викрита. Вень Жохань мертвий. Ванцзі поранений і у комі.

- І все ж, пане Лань, мені цікаво чому ваш брат так вчинив із моїм?

- Вберегти хотів. А сталося те, що сталося, - важко зітхнув Січень.

- Вберегти, - гірко посміхнувся Цзян Ваньїнь, - однак своїми словами він його ледве не вбив. Вей Усянь, звичайно та ще скалка у цікавому місці, та й не пара він сяючому Ланю.

- Не меліть дурниці, пане Цзян. Скоріше, це Ванцзі не пара вашому братові. Треба ж було вчинити таку дурість. І нікому нічого не сказати. Та й я де що винний, повірив словам дядька.

- Його можна зрозуміти. Ви його єдина родина. І по-своєму він хотів щастя своєму племіннику. Так що не звинувачуйте його особливо. Кожному віддалося у його справах по заслузі.

- Кожному. Повернімося. І ви спробуєте вмовити свого брата відпочити.

- Це навряд. Його зараз можна відірвати від Лань Чжаня хіба що з м'ясом. Ніколи не думав, що мій баламутний брат може так глибоко і так віддано кохати.

– Я теж. Чи чули ви колись про споріднені душі, що з'єднуються у кожному своєму переродженні? Схоже, це про них.

- І ви вірите в цю нісенітницю? - Цзян Чен усміхнувся з іронією.

- Вірю, - відповів Лань Січень, заглядаючи в палату до брата, - самі подивіться...

... Я не бачив і не чув нікого і нічого довкола. Все, що я хотів, щоб Лань Чжань розплющив очі і подивився на мене з любов'ю, як раніше. Я тримав його холодні пальці у долоні.

- А-Чжань, - тихо шепотів, поклавши голову на подушку поруч із коханим, - навіщо ж ти з нами так? Чому не сказав? Чому змусив повірити, що я для тебе нічого не значу? І що тепер? Ти тут, поряд зі мною, але так далеко. Як же мені докликатись до тебе, Лань Чжань? Ти нерозважливий, Лань Чжань. А якби полковник не встиг? А якби твій друг не стежив за Мен Яо, ми б так нічого і не дізналися. Помер під тортурами. Лань Чжань, шрами на тілі прикрашають чоловіка, а як бути зі шрамами на душі. Скажи мені, Лань Чжань? Скажи мені, чи коштує твоя робота виполосованої батогом спини та тавра на грудях? Скажи мені? Ти ж знав, що Мен Яо мітить на місце вище? Ти ж підозрював, що в тій першій операції, в якій загинув твій товариш по службі, хтось злив місце зустрічі і цей хтось був співробітником департаменту. Навіщо ти вигадав цей план із впровадженням у банду? Навіщо сам туди поліз? Шляхетний Лань. На що ти розраховував, коли зрозумів, що Мен Яо зливає інформацію? Взяти на місці злочину? Довести зв'язок із злочинцем? І що зрештою? Ти знову мене кидаєш. Думаєш, я чекатиму?! - я гірко посміхнувся - Чекатиму. Скільки потрібно, скільки зможу, на скільки вистачить сил та злості. Я кохаю тебе, чортів упертий Лань. А ти мовчиш. Лань Чжань, ну скажи мені бодай слово!

- Вей Усянь, - на моє плече лягла вузлувата рука.

- Пане Лань, - ось вже кого я хотів бачити в останню чергу, то це Лань Циженя.

- Досить. Тобі треба відпочити. Не думаю, що Ванцзі зрадіє твоїм колам під очима.

- А хіба вам не байдуже? Ви так старанно намагалися розлучити нас. Навіть збрехали Лань Січеню, що бачили мене, - мені було байдуже на переживання цього впертого чоловіка.

- Збрехав. А бачити бачив. І побачене мені не сподобалося, - Лань Цижень присів на стілець біля ліжка племінника, - адже я щиро вважав, що така несерйозна людина як ти, не пара моєму племіннику. Але ти раз-по-раз розбивав мої докази. Поруч із тобою він усміхався. Відтавав. Я не розумів, що своїм суворим вихованням та правилами, я перетворюю його на живого робота. А він... Ніколи не сперечався, мовчав і робив усе по-своєму. Я хотів, щоб він продовжив сімейну справу, а він став військовим. Я хотів, щоб він привів у наш дім невістку, а він закохався у такого безсоромника. Я не хотів бачити, що ти так само сильно любиш його, як і він тебе. Коли я побачив тебе стомленого, змарнілого, без звичної яскравої усмішки на вустах, я вирішив, що це все гра. І я сам порушив своє ж правило. Я збрехав. Тепер я шкодую про це. Пробач мені, Вей Усянь.

- Не варто, пане Лань. У чомусь я навіть розумію вас. Найголовніше, щоб Лань Чжань прийшов до тями. Мені так багато треба йому сказати.

- Відпочинь, Вей Ін, - Лань Цижень підвівся і стиснув моє плече, - я побуду з ним.

- Дякую, але я ще трохи посиджу з ним. Вам теж потрібний відпочинок, дядько.

Лань Цижень блиснув очима, а потім лише похитав головою: - Упертюх. Такий же як Ванцзі, - з теплотою сказав Цижень.

А я знову вмостив голову на подушку. Знову взяв у долоню холодні пальці.

- Я кохаю тебе, А-Чжань. Повертайся до мене.

Я не знаю, може мені це наснилося, а може, просто втомлена душа прийняла бажане за дійсне, але провалюючись у темряву, такого жаданого сну, я вловив тихий шепіт.

- Кохаю тебе, А-Ін.

***

Із наказу по департаменту:

«За виявлену мужність та героїзм при виконанні завдання присвоїти старшому лейтенанту Лань Ванцзи чергове військове звання «капітан»…