***

Літо — пора року, коли ми забуваємо про час. Адже коли морські світанки змінюються чарівними заходами сонця, час ніби завмирає. Море нагадує безкінечність, тому там ніхто не стежить за годинником.

Саме зараз Юнґі та Чімін тихо йдуть білим м’яким піском. Солоний морський вітер лоскоче їхні тіла та злегка розвіває волосся. А попереду — прекрасний захід сонця… Останні промені освітлюють обличчя хлопців, а шум лагідного прибою заспокоює та зачаровує.

Повільно догорає червоно-золотий захід. Незабаром ніч розсипле зорі, на небі з’явиться місяць і м’яко освітлюватиме темну гладінь моря, що зливається на горизонті з небом, усіяним яскравими зірками. Здавалося б, у такі миті має бути спокійно, але в душі Юнґі панує справжній хаос.

Запитаєте, чому? Він нарешті наважився зізнатися Чіміну у своїх почуттях. Альфа довго думав, як і коли це зробити. І сьогодні старший зробить цей рішучий крок.

Юнґі хоче, щоб цей момент запам’ятався на все життя. Він перебрав безліч варіантів, але зупинився на пляжі. Це місце здалося йому найромантичнішим. Море, захід сонця, вони йдуть поруч...

Старший справді дуже хвилюється. А що, як почуття Чіміна не взаємні? Серце Юнґі не витримає такого удару. Адже скільки вони вже знайомі? Юнґі досі пам’ятає їхню першу зустріч. До найменших дрібниць...

***Спогад***

Вечір. Усі поспішають додому після роботи. Юнґі майже доїхав до свого будинку, коли з-за повороту в його автомобіль врізався якийсь хлопець на велосипеді. У той момент у альфи мало серце не вискочило з грудей. Він швидко вибіг із машини й підбіг до хлопця.

— Як ти? Болить щось? — стривожено запитав Мін.

— П-перепрошую, я не хотів..., — зі сльозами на очах почав хлопець.

— Гей, тихіше. Ніхто тебе не звинувачує. Все добре, — почав заспокоювати його альфа. — Краще скажи, як тебе звати, лихо ти маленьке?

— Чімін...

Юнґі подивився на наляканого омегу. Той увесь тремтів, а в очах блищали сльози. Джинси на колінах порвалися, було видно синці та подряпини.

— Мене звати Юнґі, — після невеликої паузи продовжив він. — Сильно поранився? Давай я відвезу тебе до лікарні.

— Ні, не треба до лікарні. У мене лише кілька подряпин. Нічого серйозного.

— Точно?

— Так...

— Тоді я підвезу тебе додому. Заперечення не приймаються.

Чімін хотів щось сказати, але Юнґі підхопив його на руки й посадив у машину.

Їхали вони в повній тиші. Чімін соромився почати розмову, а Юнґі просто не знав, з чого почати. Усю дорогу альфа раз у раз поглядав на хлопця. Той надто сильно йому сподобався. Хотілося дізнатися про омегу більше, побути поруч ще трохи довше. Але, на жаль, вони вже приїхали до його дому.

— Дякую, Юнґі. І вибач, що так вийшло...

— Не вибачайся. Таке могло статися з кожним. Головне, що ти не сильно постраждав. Решта не має значення.

Вийшовши з машини, Чімін ще раз подякував Юнґі. Він уже хотів піти, але альфа знову підхопив його на руки.

— Який поверх?

— Юнґі, я й сам можу дійти, — ніяково сказав Чімін.

— Ага, бачу я, як можеш. Ледь ноги переставляєш. Я залишу тебе в спокої лише тоді, коли переконаюся, що ти вдома і твої рани оброблені.

— Гаразд..., — зрештою здався омега.

Піднявшись на потрібний поверх, Чімін відчинив двері. Тепер вони були вже у квартирі молодшого.

Пройшовши до вітальні, Юнґі посадив омегу на диван, а сам пішов шукати аптечку.

— Я б і сам упорався. У тебе й так, мабуть, багато роботи. А тут ще я зі своїми проблемами звалився тобі на голову.

— Нічого подібного.

Юнґі дістав усе необхідне й почав обробляти рани на колінах Чіміна. Той зашипів від болю. На очах з’явилися сльози. Юнґі почав легенько дути, щоб було не так боляче. Обережними рухами альфа проводив ватним диском по ніжній шкірі омеги, намагаючись не завдати зайвого болю.

— От і все. Готово.

Альфа усміхнувся й подивився на Чіміна. Той був настільки збентежений, що не знав, куди подітися. Але все ж узяв себе в руки й подякував старшому за допомогу.

Серце альфи пропустило удар. Він зрозумів, що не зможе забути це миле диво...

***

Відтоді минуло п’ять років. Увесь цей час хлопці залишалися друзями. Принаймні вони так думали. Та внутрішній альфа Юнґі рвався назовні, кричав, що ось вона — його людина. Його істинний. Той, хто подарує любов і турботу.

Але Юнґі злякався. Злякався такого раптового сплеску почуттів. І всі ці роки приховував свої справжні емоції.

Та зараз він відчував: усе життя боровся із собою лише для того, щоб одного прекрасного дня стояти ось так і милуватися заходом сонця. І ні, справа була не в самому заході. А в тому, хто стояв поруч, поклавши голову йому на плече. Це був Чімін.

Юнґі дивився на нього й не міг підібрати слів, щоб описати, наскільки той прекрасний. Ці милі щічки, які хочеться цілувати. Маленький акуратний носик. Чарівна усмішка, що дарує тепло. І ці очі-півмісяці, в які хочеться дивитися і вдень, і вночі.

Юнґі тоне в ньому. Тоне в цьому безмежному морі під назвою кохання.

— Ти колись помічав, що захід сонця набагато красивіший, коли милуєшся ним разом із дорогою тобі людиною? — запитав Мін.

Знаєте, коли сонце торкається горизонту — настає захід. А коли люди торкаються одне одного — відбувається щось неймовірне.

Юнґі обережно торкнувся великим пальцем обличчя молодшого та лагідно погладив його по щоці. Їхні погляди зустрілися. В очах Юнґі ніби читалося: «Усе буде добре», а в очах Чіміна — легке здивування, хвилювання й водночас довіра.

Чімін подивився на нього своїми бездонними карамельними очима. Юнґі завмер, у нього перехопило подих. Альфа зрозумів, що пропав. І лише тихий голос молодшого вивів його із заціпеніння.

— Я так люблю дивитися у твої очі. Їхній погляд такий ніжний і водночас небезпечний. То радісний, то збентежений, а іноді раптом суворий, але завжди прекрасний, — тихо прошепотів Чімін, мило усміхаючись.

Чімін завжди любив спостерігати за старшим, поки той не бачить. Йому подобалося дивитися, як альфа сидить із серйозним виглядом і щось записує у свій блокнот. Як ніжно та турботливо доглядає за ним, коли омега хворіє.

Чімін кохає його. Ще з того самого дня, коли вони вперше зустрілися.

І ось минуло стільки часу, а почуття не згасли. Навпаки — стали ще сильнішими.

Зараз хлопці стояли один навпроти одного. Їхні очі зустрілися.

Альфа ще ніколи не бачив таких красивих очей. Він обійняв омегу за талію, і в той момент у Чіміна завмерло серце, а по спині пробігли мурашки. Юнґі затамував подих і взяв його обличчя в долоні.

— Поклади руку мені на серце. Чуєш? Тук-тук-тук... Тут живе моє кохання. Кохання до тебе! І воно ніколи не покине мого серця! Я кохаю тебе!

Він обережно нахилився до нього, і їхні губи злилися в ніжному, тремтливому поцілунку. Чімін торкнувся руками його волосся, а альфа міцно притиснув омегу до себе.

— Ти — янгол, який дарує мені надію. Ти моя мрія, мій ідеал. Я кохаю тебе, мій неповторний, бажаний. Лише ти даруєш мені миті щастя й насолоди! — на одному подиху промовив Мін.

Чімін стояв навпроти, такий прекрасний, ніби неземний. Його волосся переливалося в сонячних променях, а очі дивилися з такою ніжністю, що словами не передати.

— Я хочу стати сніжинкою, щоб розтанути на твоїй ніжній щоці. Я хочу стати місяцем, щоб освітлювати твій шлях. Я хочу бути сонячним зайчиком, щоб будити тебе на роботу... Але найбільше я хочу завжди бути поруч із тобою, — промовив Чімін.

— Отже, наші почуття взаємні? І ти згоден бути моїм хлопцем? Залишитися зі мною назавжди, бути моїм якорем і моїм світлом у непроглядній темряві?

— Так. Ти та людина, для якої в моєму серці завжди було місце. І тепер воно заповнене. Я дуже тебе кохаю!

Підхопивши Чіміна на руки, Юнґі закружляв його в повітрі. Це була одна з найпрекрасніших митей у їхньому житті. Хлопці знайшли своє щастя й були готові на все, аби воно залишилося з ними назавжди.

Захід сонця — це час, коли місяць і сонце можуть зустрітися. Так сталося й у них. Їхні очі були сповнені заходом, а серця — світанком.

Сонце сховалося за горизонтом. Настала ніч. І лише місяць став свідком народження справжнього, міцного кохання.

І знову цей погляд... Їхні серця так палко горять. Вони палають у коханні, і більшого їм не потрібно.

Кінець.