Соціальні мережі не лікують від самотності

На протязі багатьох років я намагалась твердо стати на ноги в Інстаграмі. Вивчала алгоритми, купувала техніку для кращих світлин, юзала ШІ, щоб мої тексти були максимально вигладжені. Минулого року навіть схопила удачу за хвіст — алгоритми вивели мільйонні перегляди, що, чесно кажу, тішило моє самолюбство. То чому зараз моя основна сторінка закрита?

Визнавати причину привселюдно вже не так важко, як визнати її перед собою. Але знайти відповідь — чому мені так кепсько, попри всю цю «соціальну успішність» — було справою нелегкою.

Самотність — це не те саме що соціальна ізоляція. Це суб’єктивний емоційний стан, який виникає коли стосунки не відповідають очікуванням. Вона зростає з часом, проведеним за кордоном, але найгостріші переживання — в перші п’ять років. І те, що по-справжньому шокує: самотні люди в 1,27 рази частіше емігрують, ніж несамотні. Тобто частина з нас їхала вже з цим. Еміграція — не причина самотності. Вона її підсилює.

Коли ми покидаємо країну, наш соціальний статус стає вразливим. Ми втрачаємо реальні зв’язки і на якийсь час стає безпечнішим перейти в чат, заховати свою чутливість за красивою європейською картинкою — ніби законсервувавши справжні відчуття. Та з часом соціальне мережеве життя може цілком витіснити реальне, а очікування стають такими ж гострими, як ніби від них залежить твоє завтра. Ми захочемо рости в глибину там, де насправді — бетонне дно. І обов’язково зустрінемось лобом об нього.

Визнавати самотність при наявності стількох зв’язків — соромно. Та корисно. Виводити себе із соціальних мереж — тут історія стає із зірочкою. І цьому я тільки вчусь. Почуваюсь трирічкою, яка вчиться домовлятись за лопатку, щоб всім на майданчику було весело.

***

Відкрите вікно пропускає звук зі старої дзвіниці. Кнопки клавіатури нагадують мені друкарську машинку, а мій пост тут — колонку в газеті. І я вперше за довгий час відчуваю себе авторкою з голосом, а не людиною-банером.

Це нова ера соціальних зв’язків, до якої я думала — ніколи не дійду в цьому метушливому світі. Я вдихаю спокійно і глибоко знаючи наперед, що не так важливо, скільки людей прочитає цей допис. Як те, що я була чесна з собою.

Автор: Margarita Shershnova