Це любов.

Нововведення на старших курсах, було для когось цікавим, а для когось порівняно з психологічними каторгами.

Змішування всіх факультетів разом, для зміцнення звʼязків перед випуском..

І як на зло, Гаррі випали дууже цікаві сусіди. Слизеринець, грифіндорець і пуфендуєць в одній кімнаті. Здається результат їхнього проживання був очевидною катастрофою.

Та найгірше чекало його не від співчуття навколишніх, найгірше було відчувати погляд навпроти себе.

Бліде обличчя без жодних недоліків, погляд очей в яких наче переливалась ртуть всіма відтінками сіро-залізного кольору, губи, що наче були створені для зневажливих посмішок, що гіпнотизували своєю різкістю та одночасно чуйною солодкістю.

Мелфой, той з ким він відмовився дружити, той хто видався Гаррі елегантним, всезнаючим, але з дурнуватим поводженням розбещеним принцем.

— Поттер. — Його голос був, як кинджал у ребра. — Сподіваюсь, ти не заплямиш репутацію Гогвордсу і цього року, вештаючись незрозуміло з ким.

Гаррі лише стискав щелепи. Він не знав, чому при погляді на цього “самовдоволеного принца з волоссям кольору перлів”, йому хотілося схопити за мантію (приблизити його тіло до себе), щоб вдарити ( відчути пекуче тепло тіла), свого ворога. Це злило ще більше.

— А я тобі пораджу виростовувати менше гелю для волосся. За всі роки, через твою зализину голову у мене зір впав.

Насправді Гаррі просто хотів побачити його з вільним волоссям, кхм.

Мелфой різко підняв брови повертаючись невдоволено до нього, зустрічаючись поглядами.
— Що ти сказав?

— Ти почув. –Хмикнув Гаррі.

— Здається ти став балакучим, Поттер. Не порадиш мені методи як тебе заткнути?

— А самому додуматись, тяжко??

—Ха! Не хочу обтяжуватись задля тебе, котику.

— Ще раз мене так назвеш-в'їбу.

— Спробуй. Ко-ти-ку~. —Майже тепло сказав Драко, показав язичок і зник у дверях, щоб уникнути удару від розлюченого Гарі.

Сварки були буденністю. Вони шипіли одне на одного в коридорах, штовхались плечима, кидали прокльони під час занять, а викладачі втомлено зітхали, бачачи їх разом в аудиторії.

— Ти потворний, Поттер. — Драко відштовхнув його під час зіллєваріння, розливши фіолетовий слиз на підлогу, коли Гаррі ненавмисно торкнувся плечима з ним біля казанку.

— Іди до біса Малфой, не стій посеред коридору. — Кажучи це Гаррі ледь не стрибнув йому в обличчя, підійшовши до нього впритул, стримуючи панічну усмішку від відчуття жару в плечі.

Але було щось інше. Щось невловиме. Після сварки вони не могли відвести очей, Гаррі запам’ятав, як тремтів Мелфоїв кулак, перш ніж торкнутись його плеча і те, як це лишало слід не тілесний — а в душі.

Після вечері всі розійшлись по гуртожитках і Гаррі був не виключенням, коли він зайшов у нову кімнату цього року, в напівпідвальному, вже рідному приміщенні, з вікна було видно озеро, дивлячись на яке у Гаррі зникали всілякі зайві думки, тим більше, як виявилось, кімната була досить маленька, в ній було всього лиш три ліжка.

Але спокій тривав не довго, заходячи далі в кімнату, він з величезним подивом зустрівся очима з… тим самим Драко…
Він стояв перед ліжком, кидаючи одяг у скриню:
-– Тобі тут не місце. — Сказав Драко майже шепотом. — Спи у вітальні.

Гаррі підійшов до вільного ліжка посередині. роздягнувся мовчки. демонстративно поклавши окуляри на Дракову тумбочку й трішки посміявся про себе, все тільки починається.

Проживання разом було… дивним, сповненим сварок, що породжували нескінченні бійки, і ні один з хлопців не збирався миритися чи вступати, через що третій мешканець їхньої кімнати--втік…
Гаррі розбив флягу з парфумами—вони спали з відкритим вікном три тижні поки запах перестав обпікати легені…
Драко спалив половину його конспектів.
Після кожної сутички-мовчанка, але щось непомітно почало змінюватися в них.

Гаррі почав попереджати Драко що буде пізно, той лаявся й казав що йому на це все одно як і на нього самого, залишати вікно відчиненим (Драко, як він дізнався, ненавидів сперте повітря)
Драко ж перестав ховати його окуляри, він сказав йому це набридло, Гаррі не повірив, він був готовим до більшої капості.

З кожним днем їхні сутички ставали інтенсивнішими. Без цього пекучого погляду, без слів, що наче різали лезом, йому ставало холодно-нудно.

Ненависть, злість, образа... хіба ж це не форма уваги?

Драко вдавав, що зневажає. Але кожен раз, коли Поттер заходив до кімнати, він вже знав, де той стане, і який вираз обличчя він скрутить.

***
Їх поставили у пару на практичному уроці.

— Тільки без серйозних поранень, прошу, — втомлено кинув професор **.

— Нічого не обіцяю, — буркнув розпливаючись в усмішці Драко.

— Це я нічого не обіцяю, — відповів Гаррі з такою зухвалою посмішкою, що Драко зробив лишній видих, і він наче вскипав від очікування, чи то програшу свого опонента, чи чогось іншого.

— ХА? — прошипів Драко. — Зараз побачимо.

Енергії зіткнулися у повітрі — іскри, блискавки, пар, між ними кипить злість, та щось більше.

А потім, гучне:
— БАМ!-- Хтось не втримав закляття з учнів і воно вибухнуло поруч з нашими парубками.

Гаррі лежав на підлозі, скинувши Драко разом з собою прикриваючи його своїм тілом, обидва дихали важко, їхні обличчя були надто близько, вони дихали одним повітрям, не відводячи погляд один від одного.

— Злазь, Поттер. — прохрипів Драко майже у вуста Гаррі, стискаючи своїми руками мантію на боках хлопця.
— Так скинь мене, що чекаєш, принце мій, — шепнув Гаррі, не відводячи погляду, намагаючись втискаючи своє коліно між бедер Драко, наче дражнячи.

— Ти так і хочеш спробувати на смак мій кулак.

— Бий. Я нікуди не піду. –Хмикнув Гаррі.

Драко спалахнув. — Ти мені не подобаєшся!

— А я не питав, — сказав Гаррі й відвернувся, але його серце билося так, ніби ось-ось вирветеся.

Драко вдарив його в бій й скинув з себе. Встав, обтрусився й пішов.

***

Їхні погляди знову зустрілись, посеред гучної великої зали. Гаррі не встиг покласти виделку, як уже відчував у грудях щось схоже на злість… чи хвилювання? Ні, це був той зухвалий, вже не холодний, а обпікаючий погляд Мелфоя. Його срібні очі ковзали від ніг до його очей.

— Чого витріщився, Поттер? Закохався? — шепотів Драко, проходячи повз.

—Згадував твоє обличчя, коли ти лежав піді мною декілька годин тому. — Гаррі усміхнувся саркастично, стишив голос, але його тон обпікав.
Драко зупинився. Напруга між ними повисла, наче затхле повітря на початку дощу..

— Не думай, що я буду терпіти твою зухвалість тільки тому, що ти… — Драко ковтнув слово.

Гаррі відчував, як всередині все стискається.
— Ти вже забув як говорити?

Але Драко раптово повернувся, схопив його за зап’ясток. Виделка Гаррі впала на підлогу, але звук загубився між балачок студентів.

Гаррі завмер.

Їхні погляди знову схрестились. Уже не гнів, а щось інше. Щось… лякаюче.

— Ще раз подивишся на мене так… я…

— Що? — Гаррі зітхнув на видиху, опускаючи голову й тягнучи Драко до себе так, щоб могти шепотіти на вухо. Його голос був холодний.

— Поцілуєш?

—…—

Драко випустив його руку, наче здається. Серце калатало і в грудях, обоє відчули ту саму пульсацію —нестерпної, дикої люті та…безтямного бажання.

— Іди до чорта, Поттер…

— Ха, тоді чекатиму в гуртожитку, Мелфой. Не спізнюйся.

Після вони зустрілися не в гуртожитку, і ця зустріч змінила щось в кожному.

Вони випадково зіткнулися біля підземного входу в Заборонений ліс — Гаррі прикидався що досі шукав супер магічну траву для Герміони, бо програв у якійсь дивній грі з її дитинства, але довго шукати її не прийшлось, вона росла біля дверей виходу.

А весь інший час він спостерігав, за хлопцем, біля озера яке було видно з кімнати і якщо пройти кілька метрів можна опинитися біля нього.

Тим хлопцем був Драко, який тікав від власних дум. Це для Гаррі виглядало дивно, той хлопець, від якого віє холодністю і пихою, стоїть втупившись в своє відображення і не промовляє ані слова, наче проводить в своїй голові найскладніші арифметичні обчислення, що напрочуд лякали Гаррі.

Малфой виглядав занепокоєним, він то стоїть не рухаючись, то різко починає ходити туди-сюди заспокоюючи себе від всього, що встиг обдумати.

Драко повертався, Гаррі запанікував й теж пішов до виходу, роблячи вигляд зайнятості у кущах. Бо вже б не встиг відчинити ті двері.

— Ти завжди вештаєшся під ногами, як той тарган. — Драко навмисно грубо говорить, але його пальці тремтіли від ще не заспокоївшись роздумів.

— Сам такий, — Відповів автоматично. Гаррі відійшов, але стояв в пари кроках від нього, так що він міг чути дихання опонента.

— Поттер, я був би щасливішим якби хоч день не бачив би твоє обличча.

— Та признайся що воно тобі подобається, — Хмикнувши підійшов, — Не я ж на себе задивляюсь під час гри в квідич.

Він говорив це жартома, та насправді десь в середині хотів щоб було правдою.

— А якщо не можеш, то час освідчитися мені. — Промовивши останню фразу, серце Гаррі наче впало до п’ят, він не планував заходити так далеко, але чортів язик піддався атмосфері.

Але в той же час він чекав відповіді Драко, яку саме обраку скаже, як саме прокляне відштовхуючись від мене ще далі.

Ці думки перебив зовнішній вигляд Драко, Гаррі помітив, що очі у нього почервонівші, підкреслювали всю глибину і надавали його білосніжному обличчю ознак людини.

У нього проскользнула думка, а чи виглядатимусь ці очі так само під час сексу, чи може він заплакати від задоволення, і який вираз буде на його лиці якщо заплаче Гаррі, чи як відчуваються його худі елегантні руки на шиї смуглявого та чи справді його губи такі ж солодкі як виглядають…

З мрій його витягнули швидкі кроки в його сторону, зупинившись за кроці від нього, очі дивилися на його, дихання було тяжким. Гаррі піддався спокуті й зробив крок на зустріч, його рука впала на плече, а голова була в сантиметрі, Гаррі глибоко вдихнув і видихнув щоб побороти хвилювання, й прошепотів:

— Що таке?

— Ти мене бісиш, Поттер. Як взагалі можливо було таким народитися, тебе ж перевиховувати й перевиховувати.

— Хахаха, я що пес?

— Не знаю чи пес ти чи ні, але не лізь до мене зі своїми огидними жартами. Це перебір навіть для нас.

— Тобі не подобається? — Гаррі усміхається всю розмову.

— … Ну не те щоб, це звичайно весело все таке, але змушує почуватись пережованим грифоном яблуком в середині.. — На диво чесно пояснив почуття Драко.

— Тож, Поттер, відїбись. Нам ще пару місяців жити в одній кімнаті.

Гаррі не слухав Драко, він прокручував слова про пережоване яблуко і впізнав це відчуття…

«Варто перевірити» — Промайнуло в голові Гаррі й він різко подався вперед. їхні губи зустрілись, просто закриті роти які з силою зіткнулись, відчули біль бо зуби стукнулись навіть через шкіру.

А потім Гарі нахилив свою голову й помʼякшив поцілунок, якщо те божевільне торкання можна було назвати поцілунком.

Драко протестував всім тілом, він різко розірвав поцілунок, відкидаючи його від себе.

—Не грайся зі мною, —сплюнувши слину, говорив Драко через зуби, вже замахуючи свій кулак. Мелфой вдарив його зі всієї сили тремтячим від нахлинувших емоцій, справді вдарив так, що Гаррі відлетів до стіни воріт, він впичатався у неї з голосним звуком, а з кутика рота почала сочитися кров. Поттер усміхався.

— Ти думаєш, це гра?!— Драко трясеться, його голос ламається зі злості.

Гаррі облизав кров з губ, не сміявся. А з серйозним обличчям каже:

— А Ти хочеш, щоб було щось більше? — його голос низький, без натяку на хвилювання, але збуджентй від тільки що здійсненої мрії,— Хочеш бути моїм?

— Тоді я буду твоїм.—Закінчивши свій монолог, він дивився в широко розкриті, ртутньо-сірі очі перед собою.

Драко розгубився від почутих слів.

— Я не знаю чого хочу — Видихнув одним словом, — але можливо трішки хочу мати владу над тобою, хах. — наче здаючись опустивши голову, в очах був сум. Глянувши на нього прощавшись, розвернувся, щоб піти, не тому що хотів, а тому, що не міг дихати, рука якою він вдарив Гаррі була притиснута до грудей щоб наче ловлячи накотивший ком з горла.

Відчиняючи великі двері, просто штовхаючи разом з ними Гаррі, він відчув явну присутність ззаду.

В момент руки обхопили Драко ззаду, притиснули до себе так сильно, наче він падав. Гаррі відчув його серцебиття, розжарені від нервування руки, що так стискалися у грудей, його спину й блиснула думка, там обовʼязково залишатся синці..

— Тоді не йди. — Гаррі притулив лоб до його плеча, його голос вперше без іронії, без маски.
— Якщо хочеш то блять залишся.

— Це навіть звучить смішно, Поттере.

— Яка чортова різниця, хоч смішно, хоч страшно.

Драко повернувся в його руках, їхні очі зустрілися знову, він схопив Гаррі за мантію тягнучи до себе так, наче довго терпів і тут видалась можливість зробити це. Губи зустрілися, знову, але знову інакше. Цього разу лише в короткому поцілунку, а потім відштовхнув не сильно й пішов.

Гаррі розгублений тим що сталося лиш дивився на згасаючий силует.

Наступного ранку Гаррі прокинувся з дивним відчуттям — як після сну, який забувся, але залишив присмак чогось важливого.

Він мимоволі кинув погляд на ліжко поруч. Мелфой ще спав, відвернувшись до стіни, злегка зморщивши ніс, ніби навіть уві сні його все дратувало.

Минулого вечора вони не говорили про те що сталося, обидва просто розмірковували про весь пиздець що зробив Гаррі чортів Поттер.

Гаррі вдягнувся, намагаючись не шуміти, але проходячи повз, Драко раптом почав бурмотіти, не повертаючись: — Припини так витріщатись.

— Хто-хто а ти б мовчав, — кинув Гаррі, але в голосі вже не було колючості. Тільки маленька радість від думки, що він має шанс.

Він не міг зрозуміти, чому, чорт забирай, ця біла голова так засіла в його думках, чому він досі відчуває той біль, відчай і жар від рук.

Уроки минали, як завжди, але між ними щось змінилося. Погляди стали частішими, коментарі тихішими, але й... уважніші. Гаррі помічав, як Драко часом дивиться на нього з цікавістю, коли той не бачить. На перервах, там де людей майже не бувало, вони мовчки стояли поруч хвилини, не бажаючи порушувати спокій, який, на диво, утворився у тиші, у відвертості, на початку чогось… невідомого…

для них))

— Ти знову спізнився, Поттер, — кинув Драко, не підводячи погляду від книжки.

Вони не говорили про той інцидент, бо з часом, непомітно, народжувались нові.

Гаррі зупинився біля його столу, мокрий після дощу, і лише знизивши плечима. — Заблукав у коридорах.

— Брешеш.

— Ну може трішки. Захотів подивитися як ти мене чекаєш~

— Хааа, тобі варто перестати думати, що весь світ обертається навколо до тебе. — закочуючи очі поправляє пасмо, яке вибивало з-за вуха,

— це справді огидно.

Гаррі всміхнувся, трохи хитро, трохи ніжно. Він знав цей тон.
— Як я можу, якщо мій світ ходить, сидить, і говорить такі солодкі вуху слова?!?

Він сів поруч, їхні коліна торкнулися ледь-ледь, але цього було достатньо, аби Драко затих, але не зімʼяк.
— Ти... не злись на мене за ту ситуацію біля воріт? — тихо спитав Драко, дивлячись у підручник, ніби там був порятунок.

—Т-ти не подумай що мене це хвилює, чи щось таке, просто ми це не обговорювали і якщо це тобі не приємне досі то я б—
— Ні. — Перебив Гаррі. Потягнувся на стільці і як справжній пікапер) поклав руку на спинку стільця Драко. — Це було найприємніше, що зі мною сталося з початку навчального року.

—... дивні у тебе вподобання Поттер.

—ТА ХТО Б КАЗАВ

—... —Драко скосо подивився на нього й вперся скронею в плече Гаррі, а рука лягла на талію, стискаючи.
Гаряча долоня лягла на шию Драко, повільно підіймаючи пальці вгору зрушуючи світле волосся. До речі без того дратуючого гелю.

— Це пиздець…— пробурмотів Драко масажуючи очі пальцями.

— Ха-ха-ха, ЦЕ ЛЮБОВ. — сміючись, притиснув щоку до його голови.

Вони вперше засміялись разом.