Розділ 6

Розділ 6

Ніч випускного пройшла, як уві сні.

Урочиста частина – нудно. Тамада – надто гучний. Атестат я одержала з почуттям виконаного обов'язку.

Усі вже трохи напідпитку, хтось співав «Океан Ельзи» під гітару, хтось ревів у туалеті.

Я сиділа в кафе, пила шампанське і думала, що чекала від цього дня чогось іншого. Магію, мабуть. А отримала пересушене м'ясо, здуті кулі та музику з 2000–х.

Коли мама і тітка пішли курити, я вийшла з ними – просто подихати.

Ми стояли під жовтим ліхтарем. Повітря було густе, червневе, із запахом бузку та вихлопів.

І тут з'явився Макс, і це о другій годині ночі.

У футболці з «Metallica» та новим татуюванням на руці.

– Добрий вечір, пані! – Сказав він, як ні в чому не бувало. – Цигарки не знайдеться?

Мама, на мій жах, простягла йому пачку і запальничку.

Вони стояли втрьох і спокійно курили. Картина – як із дивного сну.

Пізніше Аня скаже: «Ну точно як бомж, стріляє сигарети у твоєї мами!«

А мені тоді чомусь стало смішно.

Коли мама з тіткою ввічливо відкланялися, залишивши нас самих, повисла тиша.

Я стояла у своїй дурній сукні – рожевій, з паєтками, в якій я почувала себе фарфоровою лялькою.

Зачіска – найжахливіше створення перукарки тітки Валі. Моя голова була залита лаком, наче цементом.

А навпроти – він, з сигаретою, стомлений, трохи розсіяний, але, як і раніше, небезпечно гарний.

– Де твій кавалер? – Запитав Максим, випускаючи дим.

– Не знаю, – знизала плечима. – Мабуть, танцює з кимось.

– Ох, Елю, не пощастило тобі сьогодні, – сказав він без тіні глузування.

І раптом, тим самим тоном, додав:

– Потрахатися хочеш?

Я мало не випустила келих.

– З ким, з тобою? Ні!

Він усміхнувся, дивлячись просто в очі:

– Так я і думав. Боїшся зачіску зіпсувати?

Я пирхнула.

– Цей витвір мистецтва вже нічого не врятує, – сказала і почала виймати шпильки. Лак хрумтів, волосся не піддавалося.

Максим сів на паркан, дивлячись в телефон, але я відчувала, як він крадькома стежить за мною.

Як його погляд ковзає по моїх плечах, по шиї, по волосах, що вирвалися з зачіски.

Я знала, що він хоче мене, відчувала кожною клітиною.

За півгодини усі випускники поїхали зустрічати світанок.

А Макс залишився – сидів на тому ж паркані, курив, не озираючись.

Я дивилася на нього з вікна автобуса і думала:

Ну, він же класний. І, чорт забирай, чому він повинен бути таким класним?

Я тоді ще не знала, що через пару тижнів ми з ним закрутимо таку історію, про яку потім довго не зможу розповідати без тремтіння в голосі.