(десь у Невідомості)

— Що ти робиш?

— Шукаю.

Звів брову.

— Що?

— Не знаю. А ти що?

— Теж не знаю, — нахмурився, усвідомивши, що звучав дивно. — Я просто думаю.

— Що це?

Повернув голову. З куточків його очей цівками стікала кров.

— Що саме?

Знизання плечима.

— Не знаю, — повторився. — У мене давно не сходяться нитки.

— Нитки?

— Напевно.

— Можливо звʼязки?

— Можливо.

Відвернувся.

Тиша.

— Я просто спав. А ти?

— Їхав на велосипеді.

Округлив очі.

— О.

— Так.

Обернувся, почувши щось ззаду.

Один з Інших повільно розчинявся. Обличчя було безбарвним, очі не кліпали.

— Куди він?

— Хто?

— Не знаю…хтось щезає.

І щез.

Помовчав, обдумуючи.

— Не знаю.

Знову мовчання.

— Можливо, його зібрали.

Дужче нахмурився.

— Не зрозумів.

— Я теж.

Подивився на нього.

— Тоді чому ти це говориш?

Вдруге знизав плечима.

— Я не розумію, що говорю. І не знаю, чи щось знаю. Просто щось говорю.

Озирнувся навкруги. Десь у когось були люди, прапори, обіди. Інші сиділи над своїми каменями і без сенсу дивилися на них.

Десь колихалися гілки дерев.

— Ми надовго?

— Що це значить?

Подумав. Напружився.

— Нам довго тут сидіти?

— Я не розумію, про що ти. Я просто дивлюся на камінь і все.

— Але чому?

Втретє ворохнув плечима.

— А що? — повернувся. Очі були порожні і сірі. — Теж дивись.

— Але… — всередині щось прокинулося, відчувся ледве вловимий вибух. Проте він одразу зник. Розслабив плечі та мʼязи. — Ти просто дивишся?

— Так. Просто дивлюсь.

Його камінь був у пилюці, старий, із завʼялими квітами, без імені.

1.03.2022

Подивився на свій.

Імʼя і Прізвище невідомі

Дата народження невідома – 2025

Уважно обдивлявся, риючись у памʼяті.

— Що б це могло значити?

Відчув, як щось потекло по щоках. Здригнувся, торкнувся пальцями і відвів руку.

Кров.