ПРОКИНУТИСЯ стихи на грані війни та пробудження

ПРОКИНУТИСЯ

Я сьогодні прокинувся від звуку дронів,
від пострілів у небі та рою мух.
Вони літають тут багато-багато і чекають.

Я відкрив очі й побачив небо.
Там сонце сяє яскраво.
Стеля обвалилася, і дах також.
У небі летить ракета.

Я хотів встати й умитися,
голосно покликав Маму…
«МАМО! МАМО!»
Тихо……
Мама вже не відповість.
Вона лежить біля вікна.
Над нею літають мухи й ангельські слова.

Мені б прокинутися, як раніше —
у ліжечку з любою Мамою.
Обійняти рідну сестричку і маленьку собаку,
до Тата бігти на кухню,
обійняти його міцно-міцно…
Але Тато вже не відповість.
Він поряд із Мамою,
сестричкою і маленькою собакою.

Мені б прокинутися, як раніше….

Ташкент, 09.12.2025

Я СЬОГОДНІ РОЗМОВЛЯВ ІЗ БОГОМ

Я сьогодні розмовляв із небом
і запитав: «Скільки часу є?»
Воно показало сонце й сказало: «Тримайся».

Я сьогодні розмовляв із ніччю
і запитав: «Скільки часу є?»
Вона показала зорі й сказала: «Молися».

Я сьогодні розмовляв із вітром
і запитав: «Скільки часу є?»
Він відповів шепотом листя й сказав: «Обернись».

Я сьогодні розмовляв із морем
і запитав: «Скільки часу є?»
Воно хвилями мене закутало й сказало: «Повернись».

Я сьогодні розмовляв із Богом
і запитав: «Скільки часу є?»
Він послухав мене трохи й сказав:
«Все, що в тебе є ……»

Ташкент, 08.12.2025

ПІСНЯ НАВАХО

Гори,
я став їх частиною.
Рослини, смереки,
я став їх частиною.
Ранкові тумани, хмари, опади,
я став їх частиною.
Пустеля, роса, пилок,
я став їх частиною……

2014

Твої сумні очі

Твої сумні очі
так сумно дивляться на мене
і навіюють думки смутку —
що, може, краще прахом стати,
коли любов минає……

2002

МИ

— Змінюючи реальність,
ми рухаємось крізь зорі, розштовхуючи їх руками…

— Ми мчимо до своєї мрії, не шкодуючи сил,
здираючи руки в кров….

— Наша місія — бути щасливими,
навіть якщо на шляху ми будемо мучитись…

— Нас не зупинити,
ми як комети,
ми як сонячні промені у всесвіті,
мчимо,
мчимо
і мчимо.

Взяти б зупинити мить,
озирнутись…
подивитись на світ навколо нас.
Та ми сліпі, не бачимо нічого!
Просто прагнемо крізь мільярди зір до своєї нездійсненної мрії.

Кожна зірка на небі — це МИ!!!

ОСТИГЛІ
ЗГОРІЛІ
СВІТЛІ
ПОМЕРЛІ
НАРОДЖЕНІ
СЯЮЧІ

2019, Київ

АНГЕЛИ / ДЕМОНИ

Ангели / Демони
Ангели / Демони
Ангели / Демони

Щооо!! Виии !!! наробили ?!!!

Демони!!!
Душу мою з'їсти не зволите?
ААА?

Чи, може, ви, світлі Ангели,
душу мою зігрієте???

Що ж ви, Ангели Білі,
душу нещасну
віддали Демонам без рукопашного…..

(2020)

МІЙ СВІТ УПАВ

Мій світ упав!
Він рухнув в одну мить,
притиснув мене до землі …
намагаючись збити мене з Путі !!!
Та шлях свій відкинув Я!

Взявши світ інших, я прийнявся бути лживим!
В очах інших герой, як може здатись…

Світ чужих слів, бажань і лобзань,
світ фальші, самотності й зла,
світ дивних облич, речей і……

І ТЕМРЯВА!

(2019)

КОЛИ Я ВМРУ (МОЛИТВА ЛЮБОВІ)

Збережи ЇЇ від болю душевного
Збережи ЇЇ від самотності й брехні
Збережи ЇЇ від пустих сердець
Збережи ЇЇ від «єбаний піздець»
Збережи ЇЇ від людей кінчених
Збережи ЇЇ від смертей рідних
Збережи ЇЇ від хвороб злих
Збережи ЇЇ від безбожжя
Збережи ЇЇ від болю сердечного
Збережи ЇЇ від життя безглуздого
Збережи ЇЇ від любові брехливої

КОЛИ Я ВМРУ
Віддай ЇЙ мої крила
Віддай ЇЙ мою Душу
Віддай ЇЙ моє місце в Раю
Віддай ЇЙ усю любов світу
БОЖЕ!!!!
Віддай ЇЙ усе моє щастя
Віддай ЇЙ усе моє благо в рахунок майбутніх страждань
Дай мені пережити всі біди й страждання, які призначені їй
Я ХОЧУ ЗАБРАТИ ВСЕ ЗЛО З СОБОЮ ……… БОЖЕ!!

(2019)

КУЛЬБАБА

Вона — сяє як сонце
Вона — вкриває світ своєю любов'ю
Вона — як усі квіти світу в одній людині
Вона — Янгол
Охороняє світ своїми крилами
Вона — прекрасна
Як зорі на небі
Вона велична!
Боги Олімпу їй не рівні!!!!!
Вона — Людище!!!
Вона — Душа і Серце!
Вона — є Життя!
Вона — є Любов!
Вона — початок і кінець життя!
Вона — його сенс……

(2019)

ВИРОДКИ

У світі повно виродків, насильників малих дітей
Життя їм поламали, як у дерев гілля
Взяти б……… І……..
Посадити на палю цих живих ублюдків
Нехай дупою своєю прочують усю солодкість проникнення….

У світі повно виродків, що торгують дівочою плоттю
Змусили тих повірити в заробітки й любові
Взяти б ублюдків цих — віддати насильникам у в'язницях
Нехай на своїй плоті відчують бурі пристрастей

У світі повно виродків, що торгують білим кайфом
Показують малоліткам дорогу до нового Раю
Взяти б ублюдків цих — поховати живцем
Засипати білим порошком,
Нехай задихаються

У світі повно діточок, чиї долі зламали дорослі
Взяли їхні душі ніжні, відправили просто в Пекло
Бродять діточки світом, злі, худі, голодні
Шукають скрізь спасіння……

Вірю, що дуже добре буде в цих діток
Бо якщо є в світі виродки, то точно є в світі ЛЮДИ

Ті, хто не відвернуться!!!
Ті, хто завжди поможуть!!!!
Які усміхнуться!
Які вірять у Бога!!

Простягнуть руки ніжно й скажуть слова прості:

«ЗАХОДЬ, МИЛИЙ,
НЕ БІЙСЯ,
Я ТОБІ СТІЛ НАКРИЛА»

На столі чай стине………

(2019)

ВТРАЧАЄМО…

Ми всі когось втрачаємо. Батька, Маму, Коханого, Дітей.
Наші думки рвуться на десятки тисяч пелюсток — і в серці залишається чорна діра,
що зяє на все тіло.
Туга ламає кістки щосекунди.
Душа блює самотністю й смутком.
На руки падає водоспад сліз жалоби.

Але треба жити!
Шукати залишки любові в серці!

Навіщо любити знову?
Адже ненавидіти простіше!

(2019)

СМЕРТІ ПІСНЯ

Як описати смерть?
Сумними віршами?
А може, голосами, що верещать у твоїй голові?
Може, смерть — це радість?
Позбавляє нас від екстазів?
А може, смерть — це щастя, дароване Богами, для майбутнього страждання?

Якщо смерть настала зненацька — розшириться друзів коло!
Прийдуть до тебе на могилу навіть ті, хто тебе ненавидів!
Ой як мило!!!!
Слова любові розкажуть — ніби тобі це важливо!

А може, смерть — це роди?
Батьківські незгоди?
Смертельні діти в лікарні?
І старці в темниці?

А може, смерть — це ранок, що заливає спальню сонячним світлом???

(2019)

ПАПЕ (Д.А.Д)

Я помню больничную койку
И запах Смерти вокруг
Как Ты умолял оставить,
Что хочешь уйти во тьму.
Ты долго сражался со смертью,
Старался ее победить…
Но…
На небе плевали на это
И просто просили простить!

Я помню твои объятья
Я помню улыбку твою
Как ты покупал игрушку
И мне говорил «угу-гу»

Ты научил меня верить,
Что в мире полно доброты.
Что дети и карусели бывают одной высоты.
Что если придется драться,
То так, как в последний раз
Что с девочками встречаться
То это почти экстаз.
Что сигареты — плохо, а водка — то не вода,
Что рано или поздно приходит в семью беда…
Что надо учиться жизни и сильным быть по утру,
Что если ты храбрый очень, то сможешь достать луну.

Пишу, дышу, слезы накатываются..
Папа! Грущу!
Когда привел к тебе внука,
Ты в жизни увидел рассвет,
Как жаль,
Не успел внучке в глаза посмотреть.
Ты внука катал на коляске и все позволял ему..
Он вырос. Достойный Мужчина.
Такой же, как ты по уму

Я помню…
Совсем мальчишкой…
Какой-то большой мудак обидел меня в больнице, и было мне больно так….
Ты за меня вступился и показал там всем, как защищать сына!
Ты для меня пример!

А помнишь часы «Montana», которые ты подарил?
Прыгал я дома от счастья и бережно их хранил.

Бывает, что временами нагрянет в жизни беда,
И снова, как в детстве,
Мне вдруг не хватает Тебя.
Спросить у тебя совета: «Пап, как думаешь Ты?»
Дай мне ответы ….
А может, купить цветы….
А может…
А если ….
А как же….
А вдруг….
А зачем….
Почему…..
Но нет от Тебя ответа !!!!!!
Я тихо грущу.

Как хочется,
Чтобы однажды
Вдруг отворилась дверь
И голос услышать важный —

«СЫНА!
ТВОЙ ПАПА ПРИШЕЛ!
ПОВЕРЬ!»

(13.03.2019)

ЯСКРАВІ ОЧІ ВТРАЧЕНОЇ ЛЮБОВІ

Очі її яскраво сяяли
і
сльози ділили обличчя
і
руки тремтіли від смутку…..
(Розплескувалось вино..)

Куди ж воно поділося, те почуття, що раніше жило?
Де поділися любові океани?
Як загубили його?

«Може, любові тобі мало?»
Кричала, звісившись, Вона
«Я життя помістила в Тебе»
(Сльози. Печаль. Тиша)
«Ти поруч!
Ти тут!
Ти зі мною!»
Та щастя давно померло!!!
(Келих упав на коліна)
«Отруєне вино?»

(2019)

РАДІСТЬ

Не буде щастя…
Не буде горя…
Не буде спокою біля узголів'я.
Не буде Бога й Диявола теж,
Не буде часу —
І що ж……

Не буде ранку…
Не буде сонця…
Не буде ласки…
Не буде казки…
Не буде смерті…
Не буде труни…
Не будуть діти гратися біля дому
Не буде часу —
І що ж……

Нехай ллються сльози
Нехай плеще жалість
Нехай буде боляче —
Бо це ж на радість!

І що ж……

(2019)

КИСЛОТА ЛЮБОВІ

Так багато віршів про любов —
але тобі вони не потрібні!
Так багато віршів про весну —
але навіщо це тобі!

У венах твоїх — кислота
(чорна брудна рідина)
Вона живить тебе.
Дає тобі утвердитись.
(І ніхто не засумнівається)

Ти в дитинстві був убитий — ще маленьким, ще дитиною —
і світ годував тебе не любов'ю з пелюшок,
а безліччю гострих уламків!
Вони впивалися в тебе, лишаючи в душі рани.
І ти, того не бажаючи, виростив у собі тирана.

Дитина виросла.
Залишившись на самоті з собою, ти розумієш:
кислота керує тобою!

(2019)

Я — ДОРОГА

Я страждав кілометрами снів,
розсипаючи сліз діаманти.
Не повернеться до мене любов.
Убиваю себе по краплі!
Зрізаю шматками шкіру!!!!
Ненавиджу себе!!!

Але все ж…
десь усередині, дивись, жевріє вогник Любові.
Дай йому кисню побільше —
нехай живе й росте якомога довше!

(2019)

СВІТАНОК ПОЇЗДА

(Поїзд мчить крізь туман)

Світанок за вікном.
Каміння розкидане вздовж річки.
Поїзд мчить мене всупереч……
Та в мене немає шляху.
Для чого й куди я їду?
За життям?
За смертю?
За вірою?

Мабуть…..

(2019)

ЕМБРІОН

Дитина народилась.
Серце б'ється.
Ще трохи — і вона задихнеться
від повітря з хімікатами, а кров її — з опіатами.
Медсестри лаються матом —
їм же рятувати сурогатного.
Не для того Бог створював людину, щоб страждати віками.
Світ розлітається на скалки в оченятах дитини.
«Мамо, ти де???»
У відповідь — тиша……

(2019)

ВОНА — ЛУНА

Вона рухається, нічний ритм —
її кроки гримлять, наче біт.
Її обличчя сяє, мов зоря в путині.
Усередині мене — гуде магніт.

Вона — місяць, світиться в пітьмі.
Ангели падають — вона усюди.
Всесвіт кричить: «Це доля моя».
Вона навколо мене — завжди, як диво.

Її голос — шепіт дощу.
У моєму житті — голосний біт. Жар.
Моє серце — мов смертючий плин —
але в її погляді: весь мій удар.

Вона — місяць, світиться в пітьмі.
Ангели падають — вона усюди.
Всесвіт кричить: «Це доля моя».
Вона навколо мене — завжди, як диво.

Вона — ритм мого внутрішнього нерва.
Кожен її крок — новий вірш для мене.
Її краса ламає стіни, мов герб —
вона мій бумбокс, що грає невпинно.

Ніби з минулого —
стиль на піку. Дев'яності живуть у ній — безликі.
Вона тримає весь світ у маленькій руці.
Реальність стає яскравішою —
сильнішою.

Ташкент, грудень 2025

О МІЙ АЛЛАХ!!

Я вірю — темрява мине.
Я вірю — сонце зійде.
О мій Аллах, я так стомився на цьому шляху,
але Ти даєш мені сили
прокидатися щодня.

О мій Аллах,
я дякую Тобі за кожну мою сльозу.

О мій Аллах,
я дякую Тобі за кожну трудність.

Я знаю —
Ти випробовуєш мене
на шляху до Раю.

О мій Аллах,
веди мене по життю.

Я вірю в Тебе —
і буду йти Твоїм шляхом,
що б там не було.

Ташкент — 3 лютого 2026

ЧАС ЖИТИ

Подивись, який прекрасний ранок.
Я прокидаюся повільно, відчуваючи життя.
Новий день, нове дихання.
Я виходжу назовні й обираю себе.
Я усміхаюся небу, усміхаюся сонцю,
усміхаюся тій, ким я стала.
Я відчуваю світ, я відчуваю ритм.
Це мій момент — час жити.
У мені немає страху, немає сумнівів.
Моє серце відкрите — я на своєму шляху.

No fear inside, no holding back
My heart is open, I’m on my track

Життя — це диво, відчуваю пульс.
Він б'ється в ритмі, коли я вільна.
Запам'ятай це — світ любить тебе.
Ти найкраща, ти найкраща, ти справжня.
Життя — це диво всередині моєї душі.
Серце танцює, я відпускаю контроль.
Світ любить тебе — не забувай.
Ти найкраща, ти найкраща — ти знай.

Усміхнися небу.
Усміхнися собі.
Дозволь собі жити.
Просто живи.

Smile to the sky
Smile to yourself
Let yourself live
Just live

27.12.2025, Ташкент

Ти і Я і Море

Я тут
Я з тобою
Я поруч
Не йди від мене ніколи

Нехай світ первозданний повернеться до нас назавжди
Нехай Бог усміхнеться з Небес
Нехай диявол сміється, регоче —
але нема в нас більше чудес…

Є Ти і Я і Море….

Ташкент, 15.03.2026, кафе Canella

Душа сказала…

Душа сказала: «Осінь» —
і разом із нею прийшли дощі.
Всі люди стали злими,
а діти їхні мовчать.
Затих увесь світ, боїться.

Та раптом прийшов «Світанок» — і «Осінь» усміхнулась.
Похмурий горобець злетів на гілку
і згадав, як навесні був закоханий.
«Вона», побачивши горобця, заусміхалась,
і сльози щастя потекли рікою з очей.

Уже не буде осені спільної.
«Його сьогодні нема» — і ніколи не буде.
Він «покинув світ», її залишивши.

5.09.2018, Запоріжжя

Час

Я час утопив улюбленими сльозами…
Ті яскраві бажання й мрії не будуть більше тяжкими хрестами.
Я час не цінував…
Він пішов із дощами.
Усе змито в прірву невдалих днів.

Я час ображав нікчемними словами…
Мені час не указ.
Він не важливий мені —
адже той, хто мертвий, не відчуває руху.
Він тут лежить без шансів на зречення
на вічному терені безмовних днів.

26.09.2018, Запоріжжя

Любов прийшла…

Любов прийшла й постукала в гості.
Та люди не відчинили їй дверей.
Вони тепер цілий день фейсбук репостять…

Любов застукала ще сильніше — в надії достукатись до людей.
Та світ гаджетів замінив їм щастя…
Вони живуть штучно тепер.

Любов видна лише на картинках,
а в душах — холод, злість і вічний морок.

Живої любові більше не треба світу.
Навіщо любити, страждати, переживати?..
Адже можна стати коханим дуже просто —
маючи лише акаунт у соцмережах…

26.09.2018, Запоріжжя

Сліпі

Ми сліпі кошенята.
Тягнемося до сиськи померлої мами.
Нам страшно і боляче.
Мама Кішка більше не повернеться.
Нас викинули на вулицю вмирати.
Ми непотрібні діти цієї сім'ї.
Ми хочемо їсти…
Смак молока в роті, та рот наш порожній.

Людина проходить повз….
«Няв-Няв, ми хочемо їсти!»
Та людина пройшла — навіть не глянула.

Ми сліпі кошенята.
«Мамо, повернись!»
Ми хочемо їсти.
Ми хочемо ЖИТИ.

Та у відповідь — тиша…….

15.07.2023, Ташкент

Годі молитися Богу

Годі молитися Богу.
Смерть — це щастя з Пекла.
Завжди Вам там раді.
Приходь до нас у гості —
Ми погриземо твої кістки.

Годі молитися Богу!!!
Він завжди на Небі — й до тебе Йому ніколи немає діла.

Чорти мої рідні, беріть мене скоріше
і суп свій чертівський варіть швидше!

Гнити в Пеклі — честь велика.
Пеклом дихаємо повними грудьми.
Скинули Бога чорти горбаті
і, як божевільні, радіють.

Зваримо тебе в мисці з салом,
заїмо кістки ковбасою з людської плоті.

Радій цій участі!!!
Будеш страждати століття!!!!

22.01.2025

У горя немає давності…

у горя немає давності — горесті, пакості,
є почуття втрати — як блювотинна маса,
є біль і сльози,
є рани душевні,
є нігті по тілу — слідами кривавими,
є сльози ріками по тілу обм'яклому,
є ненависть до світу і Бога падшого,
є світ безжально брудний і злий —
є хтось, хто любить тебе такою.

(присвячується Коті)

28.03.2026, Ташкент

Пісня собаки

Я велика, пухнаста, добра,
від різних мастей народжена,
ласки давно не бачила,
палиці й каміння зустрічала.

Одного разу маленька дитина
прийшла з очима добрими.
Я спину для ласки підставила —
а він мене ногою в голову.

Що з вами, люди, таке?
Звідки стільки жорстокості?
Що поганого зробила собака?
Я ж теж душа Господня!

Вдома сидять голодні —
восьмеро моїх діток.
Тата їхнього, дворнягу, вбили в річці хлопці.
Я — мати. Я жива. Я ніжна.
Змерзла, давно не ївши.

Цуценята мої напівживі,
в холодному домі живуть,
чекають маму в підвалі занедбаному.
Там сиро і страшно дуже.

Та вірю, що десь у місті
є Душа одна добра.
Ми зустрінемося з нею випадково
одного морозного ранку.
Вона купить сосичок купу,
нагодує мене, погладить
і скаже: «Ходімо, люба, нагодуємо твоїх діток!»

Прокинулась я ранком лагідним
від перших променів сонячних.
Розплющила очі, понюхала —
усі восьмеро моїх пухнастих
поруч лежать, укрившись.

Прийшла Душа добра.
Морду мою погладила.
У вічі подивилась із ніжністю.
В обіймах своїх стиснула
й на вухо прошепотіла:
«Доброго ранку, мила».

Ташкентська область, 2025

Україна

Україна — велика країна
Україна — сильна
Україна — вільна
Від Карпат
До Дніпра
Україна завжди була
Україна є
Україна завжди буде
Україна завжди була
Україна є
Україна буде

Ми — нація
Добрих людей
Ми — українці
Ми — українці
Наша мова — сила
Наша воля — світло
Наш шлях — вперед

Україна
Велика
Країна
Україна була
Україна є
Україна буде

Ми — українці
Ми — тут
Ми — є

Ташкент, 2026

Годинник Montana. Тато.

Це, мабуть, один із найяскравіших спогадів, пов'язаних із татом.

Ми поїхали в місто. Лазили по якихось магазинах — там було багато-багато різних дрібничок. І якось ми забрели в магазин годинників, і я побачив годинник Montana. Це були 90-ті. Електронний годинник із підсвіткою. Здається, шістнадцять мелодій, будильник. Сталевий браслет. Дуже крутий.

Я хотів його. Але грошей не було.

Ми купили інший годинник. Я був радий. Приїхали додому, тато пішов на роботу. І, здається, він зламався. Не пам'ятаю точно, що сталося. Але пам'ятаю, як засмутився. Здається, навіть плакав.

Тато сказав, що відвезе його в ремонт.

Поїхав.

А потім пам'ятаю, як він повертається, заходить у кімнату, а я сидів на дивані. І він дістає той самий годинник. Montana.

О, Боже.

Я так зіскочив з того ліжка! Підстрибнув. Обійняв тата, заскочив на нього, обхопив руками й ногами.
Ота емоція — вона переслідує мене все життя.
Потім я завжди клав цей годинник біля себе, коли спав. Згадував. Я навіть не пам'ятаю, куди він подівся. Я намагався його зберігати якийсь час, але не пам'ятаю, куди він дівся.
Ми рідко обіймалися з татом.
Але той момент — це був най-найяскравіший момент у моєму житті.