Читати тут

Брієнна крокувала серед високих дерев та збирала хмиз, відчуваючи щемлячий біль у всьому тілі при кожному руху та поклоні. Вона тихо лаялась під ніс, і Ланністер бачив її всяку, але настільки роздратованою вона була вперше. 

— Тільки вдумайтесь, ви тепер тварина, — пробурмотіла Тартська Діва і зупинилась. Оглянулась на кульгавого лева з великими сумними очима, який йшов позаду неї, —  І не дивіться на мене так, сір Джейме.

Вона дійсно не розуміла, що відбувалося. Брієнна всяко бачила, але щоб лорди перетворювались на дику тварину — вперше. Скинувши хмиз на купку майбутнього багаття, вона зупинилась, щоб віддихатися. Рана на шиї нила, але це її мало непокоїло, куди більше — стан Ланністера. 

— Може є ще якісь таємниці, які варто мені знати, перш ніж ми знову опинимося у полоні? —  запитала вона.

Але лев мовчав. Захоплено вилизував шорстким язиком власну кудлату куксу. І тільки коли почув важкий подих поруч, підняв на жінку очі, а потім знову відвів погляд. 

1

Коли сір Джейме попрощався з нею, сказавши, що Болтон відпустив його у Королівську Гавань, Брієнна більше і не сподівалась його побачити. У відповідь лише побажала вдачі, намагаючись не показувати відчай та прийняття неминучого. Навряд мерзенні поплічники Болтона відпустять її цілою та неушкодженою... Та чи відпустять?

Лок огидно засміявся їй в обличчя, сказавши, що не цінує батько свою дочку, раз замість обіцяних сапфірів запропонував ціну в триста золотих драконів. Брієнна спробувала вирватися вперед, щоб врізати йому чолом, але її втихомирили, приставивши гостре лезо до шиї.

— Сьогодні на нас чекає грандіозна розвага! — радісно повідомив він звістку, яка його так розважала, ніби на них чекали веселі пісні та жарти від барда. За ним прокотилася хвиля сміху. Під захоплені вигуки натовп солдатів повів її до глибокої ями, наспівуючи всю ту ж пісню «Ведмідь та прекрасна діва». 

Вони зіштовхнули Брієнну у ведмежу яму. Вдарившись колінами та долонями, вона порвала поділ потворної сукні. Мрячив дощ, перетворюючи землю під ногами в болото, і краплями осідав на білому волоссі леді. Брієнна підвела голову догори, упокорюючи ненависним поглядом лорда та його солдатів, запам'ятовуючи обличчя кожного і даючи обіцянку вбити їх усіх, якщо вона виживе. 

— Сьогодні мав бути ведмідь, але ми пошкодували нашого ведмедика, бо знайшли дещо цікавіше.

2

Брієнна вирішила зробити привал у невеликого дуба. Йти втомленими до Королівської Гавані серед ночі було небезпечною ідеєю, та й обидва вони надто вимоталися. Темніло, і гущавина лісу ставала зовсім непроглядною, а водночас і небезпечною. Вогонь вийшов невеликим, але все одно зігрівав своїм полум'ям. На яскраве світло багаття зліталися нічні метелики. Танцюючи в повітрі, вони гинули, варто лише було необачно наблизитися до вогню. Чимось вони були схожі на двох втікачів з Харренхола: так само вони кинулися в небезпеку, знаючи, що десь поруч на них полює смерть. 

Брієнна притиснулася спиною до потужного стовбура дерева, щоб трохи відпочити. Вона змирилася з тим, що її бранець і водночас рятівник, більше не людина, але питання, як його звернути й чи можливо це зовсім, все ще турбувало її. 

Стрибаючи на трьох лапах, кульгавий лев наблизився до неї, ліг поруч, і поклав голову прямо на коліна Брієнні. Вона нахилилася вперед бажаючи підірватися з місця, але одумавшись, знову уперлася спиною в дерев'яну кору, а звір видав тихий задоволений рик, посунувшись ближче. 

Він справді був величезним. Пишна грива виявилася м'якою на дотик, варто було Брієнні з обережністю запустити в неї пальці. Сьогодні вони вдвох дуже багато всього пережили та ризикували життям. Почуття втоми брало вгору, але Тарт чинила опір сну, думаючи, що одному з них потрібно залишатися на варті. 

Невідомо було їй, які муки він відчував від такого прокляття, але також Брієнні хотілося вірити, що є спосіб виправити його... перетворення. Тому вона не могла втриматися, щоб не запитати: 

— Це взагалі якось можна виправити? — Голос Брієнни вирвав сплячого звіра зі сну, і він підняв свої сонні очі, тепер не насичено зелені, а в напівтемряві подібні до двох нефритів, і глянув на її обличчя. — Ви хоч подайте якийсь знак. 

Чи могло це бути прокляттям розлюченої відьми? Ймовірно. Іншого пояснення вона не знаходила. Ланністери багатьом перейшли дорогу, то чому б якійсь чаклунці не помститися за завдану шкоду? 

«А можливо всі вони перетворюються ночами на левів і нападають на безневинних людей», — думалося Брієнні. 

Вона зовсім перестала розуміти потік своїх думок та питань, та й до того ж зараз навряд чи знайшовся б хтось, хто міг їй відповісти. Навіть лев, що повільно засинав на її руках і розмахував хвостом у різні боки.

3

Не було жодного ведмедя у колізеї, був лише лев. Великий, небезпечний, але з напрочуд знайомими зеленими очима і куксами замість правої лапи. Брієнна притискала дерев'яний меч до грудей, затамувавши подих. У сутичці мав перемогти хтось один. 

Люди кричали й лаялися, кидали каміння у хижака, провокуючи його на агресію. Він стрибнув на полонянку, зачіпаючи кігтями шию. Червона цівка крові потекла по її ключиці, забруднюючи хутро на вирізі ненависної сукні. Брієнна і сама закричала ніби поранена ведмедиця. Біль пронизував до кінчиків пальців. 

— Сір Джейме! — Вона намагалася достукатися до нього. — Згадайте, хто ви! Ви маєте боротися! 

Він кинувся на неї поранений і озвірілий, Брієнна встигла відмахнутися мечем, який застряг у лев'ячій пащі та тріснув навпіл. 

Дощ посилювався. Вітер плутав левову гриву, а перев'язка на звіриній лапі забруднилася в багнюці. Поранений лев ходив кругами по ведмежій ямі, але більше не кидався на Брієнну. Лише зацьковано гарчав, оголюючи гострі зуби. Страх виразно читався у звіриних очах Ланністера. 

Лев підстрибнув, намагаючись дістати найзавзятішого чоловіка, що перегнувся через дерев'яну огорожу і кликав до себе хижака. Спроба зачепити жертву виявилася провальною. Глухо впавши в багнюку, звір голосно заревів. Завмер на місці, більше не маючи сил чинити опір, і тільки погляд його впивався в жінку, що підійшла до нього, протягла забруднені в крові та бруді руки. Ніби готуючись до гіршого, він прикрив повіки, змирившись з власною долею. 

Зупинив веселощі протяжний звук горна далеко за межами замку. Брієнна розплющила очі, коли нагорі всі заметушилися і забігали в різні боки, наче налякані щури. Вона судомно дихала, тримаючись за брудну гриву і прикриваючи лева своїм тілом. 

Про них всі забули, сподіваючись, що коли хижак зголодніє, то зжере Тартську Діву, а потім і сам здохне в глибокій ямі.

4

— Врахуйте, сир Джейме, що я не маю наміру терпіти вас навіть у цій подобі, — відповіла вона, обережно провівши рукою по шерстці хижака. Хвиля тремтіння прокотилася по всьому мускулистому тілу, і він скрутився на кшталт того, якби міг бути їжаком, а не левом і виставив би свої колючки. — Хоча таким ви мені подобається більше. Принаймні, не ниєте те про тяжкий тягар на ваших плечах. 

У відповідь він тільки шумно видихнув, обдаючи її коліно гарячим диханням. Схоже було на те, наче лев обурився, але ця думка настільки абсурдна, що Брієнна відразу викинула її зі своєї голови, струснувши білявими пасмами. 

Вона подивилася на Ланністера і сказала: 

— Я доставлю вас до Королівської гавані, хоч би як ви виглядали. 

«Ось чому Ланністери шанують левів», — думалося їй. Дозволяють хижакам вільно розгулювати за кордонами замку, ввели заборону на полювання, але нічого не робили, якщо лев вбивав мандрівника, що трапився йому. Їй навіть цікаво стало, а його сестра, брат, батько, вони теж перетворювалися на хижаків? А якщо ні, знали вони про те, ким є Джейме? 

Ланністер більше не викликав у ній страху. Тільки сильне бажання захистити. Він довірився їй, хоч і йти слідом ніхто його не просив, а це означало, що вона повинна довіряти йому. Інакше не було б їх тут, що мирно засипали під старим дубом, під тихе, заколисливе потріскування дров у багатті.