Випадкова знахідка

Старий касетний диктофон фірми Olympus лежав на столі прямо перед Марком. Його чорний матовий корпус був вкритий численними подряпинами та потертостями – ніби дрібними шрамами, залишеними минулим десятиліттям. Якийсь час Марк просто дивився на нього. Потім взяв в руку і провів пальцем по кнопках «Play», «Stop» та «Rec». Написи майже стерлися, але ще читалися. На лицьовій частині корпусу, було невелике прозоре прямокутне віконце. Через нього всередині проглядалася аудіо касета.

Марк затримав на ній погляд. Здавалося дивним, що такі речі ще існують в реальності, а не лише на пожовклих фотографіях.

Він знайшов цей диктофон випадково.

Того вечора Марк повертався додому після репетиції в театрі. Тіло було поставлене на режим «автопілот», який мав доставити його прямо до будинку. А думки були зайняті повторенням нових мізансцен, придуманих йому режисером.

Не бреши! Сьогодні вночі мене не було вдома!...так потім я іду до столу……персонаж у мене якийсь притрушений…чого він веде себе як істеричка….зачекай, давай розберемося з мізансценами. Окей, значить сказав я цю геніальну фразу, потім іду до столу….яка тупа п’єса…коли я вже щось нормальне зіграю…

З потоку думок у реальність його повернув запах.

Дорога, як завжди, пролягала повз сміттеві баки – іржаві металеві контейнери з вм’ятинами та дірками в боках, проїденими часом і вологістю. Баки майже завжди були настільки переповнені, що вітер розносив відходи і щедро прикрашав ними навколишню територію.  Особливо активні мешканці будинку в якому мешкав Марк вже давно і, варто уточнити, що безуспішно, сварилися через це з місцевим ЖЕКом.

Зазвичай Марк просто проходив повз пришвидшуючи крок і тренуючи затримку дихання. Але того вечора він зупинився.  Пізніше він сам не міг собі пояснити чому. Ніби хтось взяв дистанційне керування його зором і перевів чітко на подерту картонну коробку яка стояла біля одного з баків. В цей момент він ще продовжував затримувати дихання, проте запаси кисню в його натренованих сміттевими баками легенях закінчилися і він зробив вдих.

Кисло-солодкий різкий запах миттево вдарив йому в ніздрі.

- Бля…фу….ну шо за піздец, невже не можна вивозити це грьобане сміття.

Проте замість того, щоб відійти він навпаки зробив крок вперед до коробки за яку зачепився його погляд. Всередині лежали речі, які виглядали як музейні експонати: дисковий телефон фіолетового кольору, важка попільничка з товстого скла, настільний перекидний календар який назавжди застиг на 31-му грудня ніби не дочекавшись нового року.

Сморід нікуди не зник. Навпаки, він продовжував атакувати Маркові ніздрі, від чого на очах уже виступили сльози. Але Марк продовжував ритися в коробці так завзято, ніби шукав виграшний лотерейний квиток, який випадково туди поклав.

Саме тоді під всіма цими старими речами він і побачив той диктофон, який зараз тримав у руці.

Марк поклав великий палець на кнопку «Play» і натиснув.

Клац!

Марк почекав пару секунд, але не почув жодного звуку, навіть шипіння пустої касети.

Палець потягнувся до кнопки «Stop»

Клац!

Цього варто було очікувати, невідомо скільки років він пролежав у когось вдома. Він поламаний. І навіщо він припхав його додому. Навіщо підходив до тієї коробки і рився там немов волоцюга? Він не міг це собі пояснити, проте щось його туди притягнуло.

Він знову натиснув «Play»

Клац!

Кілька секунд нічого не відбувалося, але потім кімнату заповнило потріскування і шипіння магнітної стрічки.

Ш-ш-ш-ш-ш

Лише тріскіт і шум.

Він вже збирався вимкнути цей диктофон і більше ніколи не вмикати коли раптом тріск закінчився і з динаміку диктофона чітко пролунав жіночий голос.

- Привіт, Марк. Не вимикай мене, будь-ласка…