— страх — ch.6

об’єкти в кімнаті купаються в м’якому світлі настільної лампи, яке зовсім трохи віддає рудим, але від самого джерела абсолютно не віє теплом. воно тільки опалює замерзлі подушечки пальців, коли синмін торкається настільної лампи. але йому подобається, як пече шкіру, тому він не одразу відсмикує руку. щоб потім потерти постраждале місце м’якою тканиною светра і з ентузіазмом припасти знову.

від цього заняття його анітрохи не відволікають повідомлення з соціальних мереж, що надсилаються з неприємним звуком. і навіщо їх скільки? якщо кіма в черговий раз оповила апатія, буквально стискаючи горло, в якому відчувається грудочка від стриманих сліз.

синмін так вже п’ятий день. з перервою на яскраві та позитивні емоції, які дарують йому друзі. ті нині не питають в чому справа. уникають знову побачити повні туги очі та почути рюмсання. 

було б простіше, якби кім сам розумів, що за струна натягнулася між ним та хьонджіном, готова в будь-який момент тріснути, згорнувшись випадковою спіраллю та розкинувши їх по різні боки. 

він дивиться на ряд відправлених в месенджері постів, які можуть сподобатися хвану, та зітхає. десь на тлі цього звука грають чорти, виводять злість на перший план. і синмін палахкотить, нарешті залишає бідний світильник у спокої. 

хлопець скажено хоче наробити дурниць. зайнятися вогнем так яскраво, як тільки здатний. ось тільки здоровий глузд поруч та плескає по плечу. натякає охолонути, зважити все, щоб прийняти правильне рішення. і кім його слухається, як робив завжди. навіть тоді, коли усвідомив, що почав сварку по-дурному, буквально на рівному місці.

він пригальмував, але встиг зачепити хьонджіна за живе. той з кожним гучним словом все болісніше наступав. хван хмелів від гніву, який отруйними висловлюваннями сочився з його вуст. їх чути було важко, тому синмін вибухнув, прокричав все, що хвилювало його за період стосунків.

обидва винні, але в ігнорі тільки кім і його безглузда звичка біснуватися невчасно та відходити надто швидко.

хлопець виходить з їхнього спільного діалогу, агресивно клікаючи мишкою, і вмикає музику, яка точно доконає його.

сварка та ігнорування не лякають, як повна відсутність почуттів. синмін жартома говорив феліксу, що на нього напав дементор, який з дивної причини втік на половині процесу. друг зводив брови та кривив губи на ці слова.

взаємні почуття, які декілька років тому вирували фарбами, втратили свій колір. кіму соромно, але… а раптом схоже відчуття охоплює і хьонджіна?

а раптом це кінець?

синмін трясе головою та закриває лице долонями. не так просто закреслити спільне минуле, відмовитися від обіцянок, від всього, що приємно хвилювало душу.

обирає найпростіший варіант: чекати, коли хьонджін заспокоїться. чи змінить це щось у власному сприйнятті? чи зможе відчути те, що раніше?

він боїться не побачити відповідь.

у вікно хтось стукає, а синмін ловить серце десь у ділянці п’ят. миттєво завмирає, натискаючи на кнопку, після чого лампа тухне, холоне.

у голові несподіваним градом згадуються історії жахів, які коли-небудь чув.

стукіт повторюється. і кім, якомога тихіше дихаючи, змушує себе подивитися у вікно.

знаєте, жахастики навчили його не дивитися ввечері у вікно. на всяк випадок.

але зараз дивиться, скоріше витріщається, від нервів зминаючи край светра, знімає з себе навушники. лякається, розпізнавши обличчя, через що ледь не валиться зі стільця.

— я знаю, що бачиш. відкривай, — чує знайомий незадоволений голос.

— а через двері не вчили? бери відповідальність за моє потерпіле через твою витівку серце! — він відкриває вікно, щоб худе тіло проскочило в його кімнату.

— треба повідомлення читати, ігнорщик, — усміхається фелікс та шарудить пакетом, виставляючи на письмовий стіл кіма смаколики.

— я після шостої не їм, — жартома дорікає синмін, але уважно оглядає принесене.

— після сьомої дозволяю.

кім відповідає посмішкою та вихоплює з рук фелікса шоколадний батончик. мабуть, він не проти провести вечір в компанії, довіритися, аби переживання не з’їдали зсередини.