Людмила Старицька-Черняхівська

Ким тільки не була Людмила: письменниця; перекладачка; писала мемуари видатних постатей України (та про історію України загалом); громадська діячка — і це лишень основне!

Людмила Старицька-Черняхівська народилася в Києві 29 серпня 1868 року. у родині Михайла Старицького та Софії Лисенко — сестри Миколи Лисенка. Ще з самого дитинства відзначалася написанням віршів та прози: складала казки для своєї сестри, Марії Старицької. 

Деякі з її творів:

° "Хвилини життя Лесі Українки";

° "Діамантовий перстень";

° "Мрія";

° "Пам'яти юнаків-героїв, замордованих під Крутами".

Також вона допомагала написати такі тексти свого батька, як:

° "Богдан Хмельницький" (трилогія);

° "Руїна";

° "Молодість Мазепи";

Та багато інших, до яких пані Людмила приклала руку (наголошую, що деякі твори були написані російською мовою в оригіналі).

У другій половині 80-х рр. ХІХ ст. разом з Лесею Українкою та її братом — Михайлом Косачем заснували літ. гурток "Плеяда", де було досить багато тодішніх молодих письменників та митців. Леся Українка та Людмила Старицька-Черняхівська були подругами, про це писалося у "Хвилини життя Лесі Українки": «Мабуть, були ми знайомі з Лесею з самих дитячих років, бо родини наші, себто родини Косачів і Старицьких, хоч і не були рідні по крові, але по душі були рідніші рідних.»

Людмила була членкинею УЦР (Української Центральної Ради)! Також вона була в Товаристві Українських Поступовців. Брала активну участь у політичному житті Української Народної Республіки: була в партії соціалістів-федералістів (УПСФ). 

Після більшовицького перевороту та встановлення радянської влади зазнала переслідувань. 14.01.1930 Старицьку разом з її чоловіком, Олександром Черняхівським, заарештували за звинуваченнями у справі «Спілки визволення України» (СВУ) — фіктивної організації, до якої нібито входила інтелігенція того часу. У суді вирок замінили на умовні терміни, виславши до Сталіно (нині це Донецьк). Далі ще гірше: їхню єдину доньку, Вероніку, теж заарештували, але вже у 1936, до 10 років таборів, де вона й померла. 

У 1941 році Людмилу Старицьку з її сестрою — Оксаною, знову заарештували під час німецького наступу на Київ, енкаведисти. Діячку вивезли до Харкова, потім — планували в Казахстан, але по дорозі Людмила померла. Ні дати смерті, ні справжнього місця поховання ніхто не знає.