Ні, Річ, я ненавиджу життя не тому що я жінка

Венздей завжди дратувало багато речей в своєму тілі. Її невеликий зріст, видимі груди, довге волосся, брак фізичної сили, підстаркуваті чоловіки і хлопчики в пубертаті, які мали нахабність по залицятись до неї. Хоча, останнє, звісно, дратує не тільки її. Для дівчини причина цьому була очевидна - життя приносить більше страждань, аніж задоволення. Саме перебування в свідомості відчувається болюче, а найбільша ціль її існування - смерть.

Незважаючи на це, жити все ж приходилось. Приходилось дбати за собою, дружити з енід, говорити з оточуючими. Як раз під час однієї розмови з річчю, в той час як з роту Венздей знову лились погрози і розповіді про нестерпність буття, він підмітив що не всі люди почуваються так само, як вона:

— Звісно. Іншим живим істотам чомусь подобається їхній стан. Здається, це загадка, яку я понесу з собою в могилу, так і не зумівши знайти їй пояснення.

— Ні, я не думаю, що це має якийсь стосунок до того, що я жінка.

— Так, я памʼятаю той діалог, коли ти порівняв мене з батьком.

— Я відреагувала на це спокійніше, ніж на порівняння з матірʼю, тому що він не намагається зірвати всі мої плани, забираючи те, що по праву належить мені, а не тому що він чоловік.

— Я не хочу слухати про якихось друзів Енід. Навіть якщо вони по твоїм словам «мали такі ж самі проблеми» і «потім дізнались що вони».. ще раз, як?

   ****

Вже наступного вечора можна було здогадатись, що цікавість переборола огиду й байдужість до людей, адже тепер Венздей стояла перед дзеркалом в їхній вбиральні з хірургічними ножицями в руці.

— Ненавиджу людей, які беруть без спросу чуже майно, — її звичайні ножиці безслідно зникли як раз тоді, коли Енід пішла на ночівлю до Йоко, отже висновок був очевидним. Попри це Аддамс не мала бажання йти розбиратись, тим паче за час її перебування в Неверморі їй попадалось на диво мало трупів, тож хірургічний набір лежав без діла.

Після декількох хвилин гри в дивоглядки з дзеркалом, Венздей нарешті наважується. Підносить ножиці до однієї з кіс, бере її в руку, один момент - й шмат волосся вже нічого не привʼязує до голови дівчини. Ця дія викликає змішані почуття, проте назад дороги вже немає - друга коса повторює долю першої.

— Це волосся могло б піти на чудову зачіску для ляльки. Шкода, що воно належить живій людині.

Після цього річ постарався придати новій зачісці порядного вигляду і на цей раз, коли волосся Аддамс було не нижче вух, краєчок її рота трохи піднявся, а очі розширились, що означало ніщо інше, як повний успіх. Тепер залишалось єдине питання: її волосся, краєчок її роту, чи все ж його?

   ****

— Привітик, сусідко!! О-ого.. зміна іміджу? Венздей Аддамс мене дивує!

— Сусіде, — відповів хлопець, протираючи ножиці.

— Що?

— Хоч я і не маю потреби підлягати жодним соціальним нормам і те, як мене сприймають оточуючі в моєму списку пріоритетних речей стоїть на передостанньому місці, я виріши..шив, що, в першу чергу, заради свого комфорту, від цього дня я буду презентувати себе більш маскулінно, — не відводячи очі від інструменту, пояснив він

— Чекай, що? — У Енід привідкрився рот чи то від здивування чи то від нерозуміння.

— Я тепер хлопець. — підсумував Венздей, який на той момент вже клав ножиці назад в ящик з іншими хірургічними інструментами, — Можливо.

— Серйозно?!?! Ого, ого.. Чекай, то це значить, що ти переїдеш від мене до хлопців?! — Дівчина підскочила до половини кімнати Венздей, трохи переступаючи межу

Закінчивши з розкладанням, Аддамс повернувся й на крок наблизився до сусідки:

— Ні, жити з чоловіками все ще гірше ніж із залежною від блискіток й соцмереж фанаткою поп-музики. Плюс, це була ідея Речі, тому я досі не впевнений, що це «допоможе».

— Але ти залишаєшся зі мною! Слава богу!! Я б не витримала якби ти зʼїхала! — Річ, який стояв поміж ними, на цьому слові легенько пнув Енід, — йой, так, вибач, зʼїхав.. в будь якому випадку, це значить що ми зможемо разом піти на шопінг за новим хлопчачими речами???

— Ні в якому разі! Мої речі мене цілком влаштовують.

— :(((